Тріасове вимирання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поширення сімейств Тетрапод в тріасовому і ранньому юрському періодах.

Тріа́сово-ю́рське вимира́ння відмічає межу між тріасовим і юрським періодами, 199,6 мільйона років тому, і є одним з найбільших вимирань мезозойської ери, яке мало сильний вплив на життя на Землі.

Наслідки вимирання[ред. | ред. код]

Цілий клас конодонтів[1], що становили 20 % усіх морських сімейств, всі широко поширені круротарзи[en] (нединозавроподібні архозаври), деякі з терапсид, що залишилися, і багато видів з широко поширеної групи земноводних повністю зникли. Принаймні половина відомих нині видів, які жили на Землі в той час, вимерла. Ця подія звільнила екологічні ніші, давши змогу динозаврам домінувати, починаючи з юрського періоду. Тріасове вимирання сталося менш ніж за 10 000 років і відбувалося безпосередньо перед тим, як Пангея почала розпадатися на частини.

Статистичний аналіз втрат серед морської фауни в цей час наводить на думку, що зменшення різноманітності було пов'язане радше зі спадом у темпі видоутворення, ніж зі зростанням вимирання.[2]

Причини[ред. | ред. код]

Було запропоновано декілька пояснень цієї події, але всі вони не повною мірою відповідають потрібним вимогам:

  • Поступова зміна клімату або флуктуації рівня океану протягом пізнього тріасового періоду. Однак це не пояснює раптовості вимирання істот в океані. Можливо, зміна клімату пов'язана зі зміною площі світового океану і його глибини, викликаної рухом земної кори. Відбиття сонячного світла водною поверхнею та збільшення вологості клімату спровокувало появу полярних та високогірних льодових шапок, що призвело, в свою чергу, до льодовикового періоду та значного промерзання акваторії океану.
  • Падіння астероїда, але немає датованого ударного кратера, утворення якого збіглося б із тріасово-юрською границею (зіткнення, відповідальне за кільцеподібну структуру Манікуаганського озера, сталося за 12 мільйонів років до тріасово-юрського вимирання).
  • Масові виверження вулканів, особливо базальтових лав у Центрально-атлантичній магматичній області (Central Atlantic Magmatic Province або CAMP), вивільнило б в атмосферу вуглекислий газ або діоксид сірки, які в свою чергу були б причиною сильного глобального потепління (від першого газу) або похолодання (від другого газу).[3]
  • Гіпотеза про метангідратну рушницю. Потепління через вулканізм та накопичення вуглекислого газу в атмосфері призвело до вивільнення метану з донних клатратів. Виділення метану, навіть сильнішого парникового газу, ніж CO2, прискорило потепління ще сильніше, що в свою чергу призвело до ще більшого вивільнення метану з дна океанів. Цей процес міг призвести до швидкої зміни глобальної температури.[4] Ізотопна структура скам'янілих ґрунтів пізнього тріасового та раннього юрського періодів не показує доказів будь-яких змін кількості вуглекислого газу (CO2) в атмосфері. Однак пізніше деякі докази все ж були знайдені у ґрунтах, які належать до тріасово-юрської границі. Деякі дослідники висловили припущення, що причиною цього зростання (і, як наслідок, вимирання) могла бути комбінація вулканічного СО2, що виділився з лав, і катастрофічного розкладу газових гідратів. Крім того, газові гідрати були запропоновані як одна з можливих причин масового пермського вимирання наприкінці пермського періоду.
Вимирання
← 4600 млн 542 488 444 416 359 299 251 200 145 65 23 2

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Hodych, J. P.; G. R. Dunning (1992). Did the Manicougan impact trigger end-of-Triassic mass extinction?. Geology 20: pp. 51.54. doi:10.1130/0091-7613(1992)020<0051:DTMITE>2.3.CO;2. 
  • McElwain, J. C.; D. J. Beerling, F. I. Woodward (27 August 1999). Fossil Plants and Global Warming at the Triassic-Jurassic Boundary. Science. 285 (no. 5432): 1386–1390. 
  • Tanner, L.H.; S.G. Lucas, M.G. Chapman (2004). Assessing the record and causes of Late Triassic extinctions. Earth-Science Reviews 65 (65): pp.103 – 139. doi:10.1016/S0012-8252(03)00082-5. [1]
  • Tanner, L. H.; J. F. Hubert, B. P. Coffey et al (7 June 2001). Stability of atmospheric CO2 levels across the Triassic/Jurassic boundary. Nature 411: pp. 675–677. doi:10.1038/35079548. 

Посилання[ред. | ред. код]