Українка (Малинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Українка
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Малинський
Рада/громада Українківська сільська рада[1]
Код КОАТУУ 1823487801
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1618
Населення 757 (01.01.2017)Виконавчий комітет Українківської сільської ради
Площа 4,577 км²
Густота населення 165,39 осіб/км²
Поштовий індекс 11633
Телефонний код +380 4133
Географічні дані
Географічні координати 50°46′05″ пн. ш. 29°22′17″ сх. д. / 50.76806° пн. ш. 29.37139° сх. д. / 50.76806; 29.37139Координати: 50°46′05″ пн. ш. 29°22′17″ сх. д. / 50.76806° пн. ш. 29.37139° сх. д. / 50.76806; 29.37139
Середня висота
над рівнем моря
147 м
Водойми Ірша
Місцева влада
Адреса ради 11633, Житомирська обл., Малинський р-н, с. Українка, вул. Садова, 5, тел. 5-15-31
Карта
Українка is located in Україна
Українка
Українка
Українка is located in Житомирська область
Українка
Українка

Украї́нка (до 1960 року село Пинязевичі) — село в Україні, в Малинському районі Житомирської області, центр сільської ради. Розташоване за 8 км від райцентру, за 2 км від залізничного зупинного пункту Щебзавод. Населення становить 757 осіб (2017).

З історії села[ред.ред. код]

На території Українки люди селилися з давніх часів. Про це свідчать знайдені тут численні кам'яні знаряддя праці. Розташування села кілька разів змінювалося протягом віків. У XV ст. на місці, де пізніше засноване село Пинязевичі, як на ймовірному шляху вторгнення турецько-татарських орд, будуються засіки, службу на яких несли «пеняжні» люди, тобто ті, хто отримував грошову винагороду з королівської казни — пеньондзи. Їхнім завданням було попередження населення про наближення ворогів та організація опору. Між селами Пинязевичі й Любовичі, як свідчення про ті часи, збереглися високі могили-курганці, де було поховано загиблих після татарського набігу.

У 1648 році більша частина Пинязевич — 25 димів належала великим землевласникам Єльцям. Однак після закінчення Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького майже всі жителі села були винищені поляками чи силою зігнані за Дніпро за наказом лівобережного гетьмана Івана Самойловича. У 1683 році в Пинязевичах залишилося лише 14 димів. У 1695 році місцеві жителі приєдналися до загонів козаків, що розгромили панське помістя. Справжнім будівничим села в цей період став Грицько Дубиченко.

У 1768 році в селі збудовано на місці давнішньої дерев'яну церкву в ім'я Архістратига Михаїла, яка існує й досі. На початку XX ст. в селі нараховувалося 309 дворів, в яких проживало 1727 жит. В Пинязевичах діяли православна церква, церковноприходська школа, водяний млин, магазин. Поміщик М. В. Маслов мав цегельно-кафельний завод продуктивністю 5 тис. штук цегли високої якості. З давніх часів жителі Пинязевичів займалися також різноманітними промислами: залізоробним, смолокурним та іншими. Багато жителів села були зайняті в гранітних каменоломнях, значна кількість яких розміщена в околицях села. Гранітні глиби переробляли в млинові жорна, точильні бруски, колодязні жолоби, бруківку і бордюрний камінь, стовпи для воріт, корита для напування худоби, могильні камені тощо. За свідченням відомого краєзнавця Л. Похилевича з гранітних плит з Пинязевичів збудовано центральний корпус Київського національного університету, комплекс споруд Печерської фортеці, головний військовий госпіталь МО України, головний корпус Миколаївської юнкерської школи (зараз тут розміщується Академія Збройних сил України).

1868 BB Pin Stas Jalc map.png
Українка (Пинязевичі) на російській мапі 1868 року

Радянську владу в селі встановлено в лютому 1918 року, однак вже в наступному місяці село зайняли німецькі війська, а з ними повернулися і поміщики. Каральний німецький загін примусив селян повернути поміщицьке майно. Жителя села О. Друзя, який був учасником підпілля разом з відомим малинським революціонером Ф. Мельниченко, розстріляли. 1921 році виник перший комнезам. У 1922 році створено сільраду. У 1923 році селяни об'єдналися в товариство спільного обробітку землі, потім в артіль «Незаможник». У 1931 році в селі було організовано колгосп ім. Ворошилова. Напередодні війни колгосп об'єднував 344 господарства, 464 колгоспники. В селі діяли електростанція, млин, клуб.

У роки Німецько-радянської війни в боротьбі з ворогом брало участь 253 жителів села, 173 з них не повернулися з поля бою, 164 відзначено урядовими нагородами. 12 листопада 1943 року село було визволено від німецько-нацистських загарбників. Відступаючи з села, гітлерівці спалили 98 будівель.

У 70-80-і роки було збудовано 6 господарських приміщень, корівник, автотракторну ремонтну майстерню, гараж. Нині в Українці працює СФГ «Агроресурс». В селі діють загальноосвітня школа I–III ступенів, будинок культури, лікарняна амбулаторія, бібліотека, православна церква, 3 магазини.

[ред.ред. код]

У 1989 році в Українці налічувалося 1069 жит.; у 2001 році — 931[2].

Персоналії[ред.ред. код]

Уродженцями Українки є:

  • перший заступник начальника Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради, заслужений будівельник України Ю. П. Кулаковський;
  • викладачі Київського державного університету ім. Шевченка З. М. Мартиненко та Житомирського державного університету О. К. Ткаченко.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

* Погода в селі Українка
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.