Водяний млин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Водяний млин Англії початку XX століття.

Водяни́й млин — млин, що використовує енергію води.

Для України характерні два типи водяних млинів: гребляні (стаціонарні) та наплавні (лодяки). Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі. Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни-баржі. У разі потреби такі млини могли переміщуватись річкою.

За типом водяного колеса розрізняли такі види стаціонарних млинів:

  • Коре́чний млин[1] (заст. корча́к, коре́чник)[2][3] — з наливним колесом.
  • Підсубі́йний млин[4] (від пол. podsiębierny)[5] (заст. підсубі́йок, підсубі́йник)[6][7][8] — з підливним колесом.

З історії водяного млина[ред. | ред. код]

Хата-млин з села Ломачинці. Музей у Пирогові

Батьківщиною водяного млина вважається Стародавній Рим. Принцип роботи цього механізму дуже простий. З одного кінця довгої осі закріплювався камінь, з другого — припасовувалися сторчові лопаті. Коли таке колесо встромляли у річку, воно починало обертатись, повертаючи водночас і камінь. Під нього знизу клали другий камінь, що залишався нерухомим. Між них сипали зерно, яке і розтиралося на борошно.

Згодом цей вид млина (лат. molīna), дещо удосконалений, був занесений в Європу, а потім і в Україну. Відомий тут він уже з XI ст., а найбільшого поширення набув в Україні, зокрема в Карпатах, у XVIII ст.

Типові сільські млини, зазвичай, були дерев'яні. На Бойківщині зводили двозрубні споруди, криті соломою або ґонтом, на Гуцульщині — ґонтом або драницею. В одному приміщенні (зрубі), як правило, був розташований механізм, а в другому — піч, лави. Тут відпочивали мірошник і приїжджі. У карпатських селах млини часто містилися під одним дахом з житлом. Ще й тепер на заході Бойківщини і Гуцульщини можна побачити будівлі з планом: хата—сіни—млин. Хоча всі ці господарсько-технічні споруди виникали на різних етапах економічного розвитку, їхня архітектура майже не мінялася.

У великих селах, містечках і містах зводили муровані млини, нерідко на 2, 3 або 4 поверхи. Такі багатоповерхові млини існували, наприклад, у селищі Нижанковичі (частково зберігся) і селі Нове Місто (не зберігся), що у Старосамбірському районі Львівської області. У цих млинах працювали доволі складні механізми, за якими наглядали спеціально навчені робітники.

Будова і приміщення млина[ред. | ред. код]

Жорновий поверх млина Кріклпіт-Мілл в Ексетері, Девоншир. Видно обичайку жорен, кіш з жолобом для зерна і приводні колеса.
Схема механізму водяного млина:
1 — водяне колесо
2 — ведучий вал
3 — шестірня (цівкове колесо)
4 — шестірня (корончасте колесо)
5 — вертикальний вал (веретено жорна)

Для влаштування млинів на рівнинних річках доводилося влаштовувати ставки, зводячи греблі. У гірських і підгірських районах млини рідко зводили біля самих річок, адже повені могли знищити споруду. Тому млини будували на деякій віддалі від русла річки, а до водяного колеса, яке приводило в рух млинові механізми, воду з річки підводили спеціальним каналом — млинівкою. Вона закінчувалася жолобом, по якому вода подавалася до колеса, він був відомий як лотоки́[9] чи ринва (жолоб для спуску зайвої води називався пустою чи яловою ринвою), у його верхній частині поміщався затвор — заставка чи застав. Під колесом, для запобігання розмиванню влаштовувалося вимощення — лодя чи лодді[10]. Місце від заставки до лоддів називалося приводні[11].

Водяне колесо (яке також називалося надвірним, бо розташовувалося зовні будівлі млина) могло бути кількох типів, залежно від способу подачі струменя води: підливне, наливне, середньобійне, існували й горизонтальні мутовчасті колеса, які вважаються найбільш архаїчними. Колесо складалося з маточини, насадженої на головний вал, спиць (рамен), обода, складеного з 4-6 сегментів (блятів)[12] і спорядженого лопатками, кінці яких з'єднувалися дубовими кілочками — снозами[13]. Вал спирався на опори — кізлини[14]. Усередині приміщення на валу була розташована вертикальна шестірня — цівкове колесо (відоме як палечне). Вона з'єднувалася з корончастим колесом (іноді з кількома), утворюючи трибову передачу, цей привод обертав вертикальне веретено з верхнім жорном. Пара верхнього рухомого і нижнього нерухомого жорен називалася посад чи постав, він включав у себе також жорновий кожух — обичайку, ящик для зерна — кіш, лотік — коритце і ящик для збору борошна — мучник. Металева втулка, на якій оберталося верхнє жорно, звалася порплиця чи порклиця, широкий отвір для подачі зерна над нею — прогорницею. Для рівномірного надходження зерна з коша в прогорницю застосовувався регулятор — спружина чи кобилка.

Водяні млини за нашого часу[ред. | ред. код]

У вік електрифікації відпала потреба використовувати такі малопродуктивні механізми, як водяні млини. Особливо прискорився занепад водяних млинів з приходом радянської влади та організацією колгоспів. Мірошників змушували покидати свою справу, у багатьох селах споруди млинів руйнували, спалювали. Покинуті млини часто нищились від паводків, адже ніхто вже не дбав про врегулювання млинівок.

Нині вцілілі млини зберігають як пам'ятки історії розвитку техніки. Деякі з них стали експонатами музеїв просто неба — скансенів, як в Україні, так і за кордоном. Усі ці пам'ятки віхи технічного прогресу мають велику наукову та мистецьку цінність.

Застосування[ред. | ред. код]

Прислів'я, мовні звороти[ред. | ред. код]

  • Лити воду на чийсь млин (на чиєсь колесо) — діяти на чию-небудь користь
  • На всі заставки (на всі опусти й заставки) — щосили, щодуху, дуже
  • Не спиниш, мов воду з лотоків (із записів М. Номиса)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Коречний // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  2. Корчак // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Коречник // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  4. Підсубійний // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  5. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3. — C. 397
  6. Підсубійок // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  7. Підсубійник // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  8. Підсубійник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. Лотоки // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. Лодя // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  11. Приводні // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. Блят // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  13. Сноза // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  14. Кізлини // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Джерела[ред. | ред. код]