Водяний млин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Водяний млин Англії початку XX століття.

Водяни́й млин — млин, що використовує енергію води.

Для України характерні два типи водяних млинів: гребляні (стаціонарні) та наплавні. Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі. Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни-баржі. У разі потреби такі млини могли переміщуватись річкою.

За типом водяного колеса розрізняли такі види стаціонарних млинів:

  • Коре́чний млин[1] (заст. корча́к, коре́чник)[2][3] — з наливним колесом,
  • Підсубі́йний млин[4] (заст. підсубі́йок, підсубі́йник)[5][6][7] — з підливним колесом.

З історії водяного млина[ред.ред. код]

Система приводів водяного млина

Батьківщиною водяного млина вважається стародавній Рим. Принцип роботи цього механізму дуже простий. З одного кінця довгої осі закріплювався камінь, з другого — припасовувалися сторчові лопаті. Коли таке колесо встромляли у річку, воно починало обертатись, повертаючи водночас і камінь. Під нього знизу клали другий камінь, що залишався нерухомим. Між них сипали зерно, яке і розтиралося на борошно.

Згодом цей вид млина, дещо удосконалений, був занесений в Європу, а потім і в Україну. Відомий тут він уже з XI ст., а найбільшого поширення набув в Україні, зокрема в Карпатах, у XVIII ст.

Типові сільські млини, зазвичай, були дерев'яні. На Бойківщині зводили двозрубні споруди, криті соломою або ґонтою, на Гуцульщині — ґонтою або драницею. В одному приміщенні (зрубі), як правило, був розташований механізм, а в другому — піч, лави. Тут відпочивали мірошник і приїжджі. У Карпатських селах млини часто містилися під одним дахом з житлом. Ще й тепер на заході Бойківщини і Гуцульщини можна побачити будівлі з планом: хата—сіни—млин. Хоча всі ці господарсько-технічні споруди виникали на різних етапах економічного розвитку, їхня архітектура майже не мінялася.

У великих селах, містечках і містах зводили муровані млини, нерідко на 2, 3 або 4 поверхи. Такі багатоповерхові млини існували, наприклад, у селищі Нижанковичі (частково зберігся) і селі Нове Місто (не зберігся), що у Старосамбірському районі Львівської області. У цих млинах працювали доволі складні механізми, за якими наглядали спеціально навчені робітники.

Будова і приміщення млина[ред.ред. код]

Жорновий поверх млина Кріклпіт-Мілл в Ексетері, Девоншир. Видно обичайку жорен, кіш з жолобом для зерна і приводні колеса.
Схема механізму водяного млина:
1 — водяне колесо
2 — ведучий вал
3 — шестірня (цівкове колесо)
4 — шестірня (корончасте колесо)
5 — вертикальний вал (веретено жорна)

Для влаштування млинів на рівнинних річках доводилося влаштовувати ставки, зводячи греблі. У гірських і підгірських районах млини рідко зводили біля самих річок, адже повені могли знищити споруду. Тому млини будували на деякій віддалі від русла річки, а до водяного колеса, яке приводило в рух млинові механізми, воду з річки підводили спеціальним каналом — млинівкою. Жолоб, по якому вода подавалася до колеса, був відомий як лотоки́[8]. Водяне колесо (яке також називалося надвірним) могло бути кількох типів, залежно від способу подачі струменя води: підливне, наливне, середньобійне, існували й горизонтальні мутовчасті колеса, які вважаються найбільш архаїчними. Колесо складалося з маточини, насадженої на головний вал, спиць (рамен), обода, складеного з 4-6 сегментів (блятів)[9] і спорядженого лопатками. Усередині приміщення на валу була розташована вертикальна шестірня — цівкове колесо (відоме як палечне). Вона з'єднувалася з корончастим колесом (іноді з кількома), утворюючи трибову передачу, цей привод обертав вертикальне веретено з верхнім жорном.

Водяні млини за нашого часу[ред.ред. код]

У вік електрифікації відпала потреба використовувати такі малопродуктивні механізми, як водяні млини. Особливо прискорився занепад водяних млинів з приходом радянської влади та організацією колгоспів. Мірошників змушували покидати свою справу, у багатьох селах споруди млинів руйнували, спалювали. Покинуті млини часто нищились від паводків, адже ніхто вже не дбав про врегулювання млинівок.

Нині вцілілі млини зберігають як пам'ятки історії розвитку техніки. Деякі з них стали експонатами музеїв просто неба — скансенів, як в Україні, так і за кордоном. Усі ці пам'ятки віхи технічного прогресу мають велику наукову та мистецьку цінність.

Застосування[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Коречний // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  2. Корчак // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  3. Коречник // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  4. Підсубійний // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  5. Підсубійок // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  6. Підсубійник // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  7. Підсубійник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Лотоки // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  9. Блят // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909

Джерела[ред.ред. код]