Українська вівчарка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українська вівчарка
Owczarek pooołudnioworosyjski jużak p.jpg
Походження Україна Україна
Характеристики
Зріст самців не нижче 65 см
Зріст самиць не нижче 60 см
Вага більше 50 кг
Класифікація МКФ:
FCI 326.
Стандарти породи
FCI [1. стандарт]
Пес свійський (Canis lupus familiaris)

Украї́нська вівча́рка[1] — порода собак-вівчарок, відома в українських степах з пізнього середньовіччя. Родич комондора, «половецької вівчарки». Має грубу кудлату шерсть світлого кольору, дуже злісний характер; слухається лише одного господаря.

Назва[ред. | ред. код]

  • Украї́нська вівча́рка (англ. Ukrainian Shepherd, Ukrainian Shepherd Dog, Ukrainian Sheepdog) — українська новітня назва[1].
  • Кундель-степовик[2]
  • Татарська вівчарка
  • Кримська вівчарка
  • Південноросійська (Південнору́ська) вівча́рка (від рос. Южнорусская овчарка; англ. South Russian Sheepdog) — російська назва з кінця ХІХ ст.
  • Українська вівчарка-вовкодав
  • Український вовкодав
  • Український кундель

Історія і призначення[ред. | ред. код]

Походження української вівчарки нез'ясоване. Собак цієї породи розводили в українських степах і Криму. Їх предком вважається половецький собака (т. зв. кримськотатарська вівчарка) — чабанський барак («кудлатий собака»). Багато хто з власників великих отар тримали в степах спеціальні розплідники для українських вівчарок, де собак розводили і відправляли потім в отари. Деякі багатії, вихваляючись своїми вівцями, казали, що вони мають тисячі собак. Тим часом отару, що нараховувала 1000 — 1500 овець, охороняли всього 3—4 вівчарки.

Українські вівчарки працювали у степах, оберігаючи великі отари. Це й сформувало породу — для захисту від вовків і злодіїв потрібні були великі, дуже сильні й злі собаки.

Поступово степи освоювалися, зменшилася кількість вовків, почало скорочуватись і поголів'я вівчарок. Найкращі собаки зберігалися в маєтку Фальц-Фейнів. У славетній Асканії-Новій для охорони своїх черід він тримав до двох тисяч добірних українських вівчарок. Саме тут наприкінці XIX століття і був сформований породний тип української вівчарки. До речі, ця порода дуже добре показала себе в Європі, а у Франції українські вівчарки навіть внесли в список поліцейських собак.

Але історія цієї породи трагічна. На початку XX століття з приходом радянської влади в Україні на замовлення Госторгу СРСР було знищено близько 4-х тисяч собак на шкури. Але частину собак врятували ентузіасти. Вони в 30-х роках минулого століття привезли тварин на виставку до Києва, а в 1933 році створили в Джанкої племінний завод для їх розведення.

Друга світова війна знову поставила породу на межу зникнення. Цих безстрашних та відданих собак знищували і нацисти, і загони НКВС, які виселяли татар з їх рідного півострова. Але ті собаки, які ще до війни були вивезені в Москву, залишилися живими. І завдяки цьому порода збереглася.

Зараз у цієї породи відбувається ренесанс. У Миколаєві діє Національний Центр з методичної та селекційної роботи. Найкращі представники породи зосереджені також у розплідниках Одеської, Херсонської областей, а також в Криму. Це чудовий собака для заміських котеджів, для фермерів. Має хороші робочі якості, у наш час використовується для охорони.

Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

Шерсть у них довга, груба, кошлата й легко збивається в повсть. Ця повсть забезпечує собаці надійний захист від степових буранів, негоди, від вовчих зубів і від ударів нагайкою. Довгий «чубчик», «вуса» й «борода», зовсім закриваючи голову, захищають очі від пилу й комах. Колір білий, сірий або світлопалевий.

СТАНДАРТ ПОРОДИ

ВАЖЛИВІ ПРОПОРЦІЇ:

• Довжина тіла перевищує на 10-12% висоту в загривку. Самки трохи довші за самців.

• Довжина голови становить приблизно 40 % висоти в загривку.

• Співвідношення між довжиною морди і довжиною черепа приблизно 5:6.

• Висота в ліктях трохи перевищує половину висоти в загривку.

ГОЛОВА:

Голова видовжена, клиноподібна,  звужується до носа.

Череп: помірно широкий з плоским лобом. Потилиця та виличні кістки добре розвинені. Лоб і носовий місток, якщо дивитися в профіль,  паралельні. Надбрівні дуги слабо виражені.

Стоп: слабо виражений.

ЛИЦЬОВА ОБЛАСТЬ:

Морда: трохи коротша за череп, добре заповнена під очима і трохи звужується до носа. Носовий місток прямий.

Ніс: чорний і великий. Сезонне освітлення носа  у собак пшеничного (бісквітного) та блідого кольору слонової кістки дозволяється, але тим не менш обід носа повинен залишатися чорним.

Губи: сухі, щільно прилягають та чорні.

Щелепи та зуби: щелепи сильні та міцні, прикус ножицями. Зуби великі, білі та розміщені близько один до одного, повна зубна формула (42 зуби). Допустимі подвійні PM1 (премоляри). Різці встановлені в одну лінію.

Очі: мигдалеподібні, невеликі, дивляться вперед, широко розставлені.

Колір варіюється від темного до світло-коричневого. Чим темніші очі, тим краще. Повіки сухі, щільно прилягають, пігментовані.

ВУХА:

Низько посаджені, середніх розмірів, трикутні, звисають близько до щоки. Вкриті густою шерстю.

ШИЯ:

Суха, мускулиста, середньої довжини,  овальна в перерізі.

ТІЛО:

Верхня лінія: утворює невелику арку над попереком, це найвища точка верхньої лінії.

Загривок: майже непомітний.

Спина: помірно широка та довга, мускулиста, сильна, пряма.

Поперек: середньої довжини, помірно широкий, мускулистий, злегка вигнутий, гнучкий.

Круп: помірно довгий та широкий, мускулистий, злегка похилий. Висота в крупі однакова або на 1-2 см більша, ніж висота в загривку.

Грудна клітка: помірно широка та  досить глибока. Ребра злегка приплющені.

Нижня лінія та живіт: нижня лінія на рівні ліктів, а живіт помірно підтягнутий.

ХВІСТ:

Помірно товстий, не високо посаджений, довжиною  принаймні до скакального суглоба, а на кінці може загинатися гачком або півколом. Останні 2-3 хвостові хребці часто утворюють суглобову кістку.  У стані спокою звисає донизу. Під час руху або коли собака насторожена, хвіст піднімається, але не вище верхньої лінії, та трохи загинається вгору, але ніколи не скручується та не закидається на спину.

КІНЦІВКИ:

- передні кінцівки:

Загальний вигляд: м’язисті та прямі, якщо дивитися спереду, паралельні і та досить широко розставлені.

Плечі та надпліччя: лопатки та надпліччя довгі, косо встановлені та приблизно однакової довжини.

Передпліччя: пряме, вертикальне.

Лікоть: спрямований назад.

Зап'ясток (зап'ястковий суглоб): міцний та сухий.

П’ясть: сильна, помірно довга й злегка нахилена, якщо дивитися збоку.

Передні лапи: овальної форми, міцні, пальці добре зібрані. Подушечки та кігті будь-якого кольору.

- задні кінцівки:

Загальний вигляд: мускулисті, прямі, паралельні, якщо дивитися збоку та ззаду,  і трохи ширші, ніж передні. Задні лапи не повинні бути далеко відставлені назад.

Верхня частина стегна: довга, широка, з хорошою мускулатурою.

Нижня частина стегна: довга, її довжина приблизно дорівнює довжині

Верхньої частини стегна, коса.

Коліно: колінний суглоб добре зігнутий.

Скакальні суглоби: добре кутові, худі, плоскі та широкі.

Плюсні кістки: міцні, худі, помірно довгі, поставлені трохи нижче тіла, без прибулих пальців.

Задні лапи: овальної форми, міцні, пальці добре зібрані. Подушечки та кігті будь-якого кольору.

ХОДА/РУХ:

Вільний і збалансований рух. Типова хода – рись, під час руху голова опускається до рівня верхньої лінії, круп знаходиться на одному рівні з загривком або трохи вище. Суглоби кінцівок вільно згинаються та розгинаються під час руху.

ШКІРА:

Підтягнута, еластична, без жодних складок і провисань. Допускається будь-яка пігментація шкіри. Ніс, очі та губи повинні  бути чорними.

ШЕРСТЬ:

Густа. Шерсть на голові, тілі, кінцівках і хвості майже однакової  довжини. Густа і довга шерсть на голові утворює брови, вуса та бороду. Носовий місток також повинен бути добре вкритий шерстю. Кобелям бажано мати гриву.

Якість шерсті: довга (не менше 10 см), жорстка, густа, груба та кошлата, злегка хвилястий або заламана. Зовнішній шар шерсті на голові та кінцівках тонший  і не такий грубий. Підшерстя  м'яке, довге, густе,  світлого кольору.

Шерсть без підшерстя вважається недоліком.

Коротка шерсть, а також шнури  або тугі локони на будь-якій частині тіла вражаються недоліком.

ЗАБАРВЛЕННЯ ШЕРСТІ:

Колір: білий, білий з жовтуватим відтінком, білий з сірим, пшеничний (бісквітний) або блідо-слонової кістки.  Можуть бути білі відмітини на голові та морді,а також на шиї (у собак з сірим, пшеничним забарвленням  та  кольору слонової кістки).

Остаточний колір шерсті з'являється у віці  18-24 місяці,  завдяки цьому цуценята та молоді собаки мають дещо інтенсивніший колір.

РОЗМІР ТА ВАГА:

Висота в загривку: пес - не менше 66 см/ сука - не менше 62 см

Вага: пес - не менше 35 кг/ сука - не менше 30 кг[3]

Характер[ред. | ред. код]

Українська вівчарка — кмітливий, самодостатній, упевнений у собі і рухливий собака, схильний до прийняття самостійних рішень. Українські вівчарки — собаки злісні, недовірливі до сторонніх, віддані хазяїнові та членам сім'ї, невибагливі, легко пристосовуються до різних кліматичних умов. Це собака одного господаря, він вибирає серед членів сім'ї єдину людину, яку беззаперечно слухатиметься. Українська вівчарка вважає дім і родину своєю власністю, і їх вона буде намагатися охороняти навіть у юному віці. Якщо цуценя української вівчарки з'явилося в домі в цуценячому або підлітковому віці, воно з легкістю приживеться з усіма домочадцями, включаючи інших тварин. Враховуючи, що українські вівчарки мають вроджену злостивість, до виховання цуценяти треба підходити з усією відповідальністю, щоб не отримати в результаті злісну і некеровану тварину. Цей собака не підходить літнім людям та людям зі слабким здоров'ям, тому що потребує активного способу життя.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Собаківництво // Українська радянська енциклопедія. — Т. 13. — С. 284.
  2. Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко).
  3. Світ вівчарок (українська). Архів оригіналу за 21 вересня 2021. Процитовано 21 вересня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Українська вівчарка