Фарук I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фарук I
араб. فاروق الأول
Фарук I
Прапор
Король Єгипту і Судану
28 квітня 1936 — 26 липня 1952 року
Коронація: 29 липня 1937
Попередник: Ахмед Фуад I
Спадкоємець: Ахмед Фуад II
 
Освіта: Королівська військова академія
Народження: 11 лютого 1920(1920-02-11)
Каїр
Смерть: 18 березня 1965(1965-03-18) (45 років)
Рим
Релігія: Іслам сунітського спрямування
Династія: Династія Мухаммеда Алі
Батько: Ахмед Фуад I
Мати: Назлі Сабрі
Дружина: 1) Фаріда
2) Наріман Садек
Автограф: Farouk I signature.svg
Нагороди:
Орден Серафимів Кавалер Вищого ордена Святого Благовіщення
Орден Кароля I
Орден Білого Лева I ступеня
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Вищий орден Хризантеми
Великий хрест ордена святого Карла
Орден Білого орла (Польща, 1921-1939)
Орден Кароля I
Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)
Кавалер ордена Королівського дому Чакри (Таїланд)
Кавалер Великого хреста ордена Святих Маврикія та Лазаря
Кавалер Великого хреста ордена Спасителя
Орден Пехлеві Кавалер Великого хреста ордена Корони Італії
Орден Сонця (Афганістан)
Кавалер ордена Хусейна ібн Алі 1 класу
Велика зірка ордена Відродження
Орден Ізабелли Католички (Іспанія)

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Фарук I (араб. فاروق الأول‎; 11 лютого 1920 — 18 березня 1965) — король Єгипту і Судану, який правив у 1936—1952 роках. Став королем після смерті свого батька Ахмеда Фуада I. Був повалений в результаті Липневої революції 1952 року. Після зречення Фарука престол успадкував його син Ахмед Фуад II.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Фарук був єдиним сином Ахмеда Фуада I від його другого шлюбу[1]. Здобув домашню освіту, а потім поїхав навчатись в англійській Королівській військовій академії. 1936 року, після смерті батька, повернувся до Єгипту, де успадкував престол. Перші півтора роки правила Регентська рада, але після коронації 29 липня 1937 року Фарук здобув усю повноту влади монарха[2].

Правління[ред. | ред. код]

Одразу після початку самостійного правління Фарук вступив у протистояння з популярною та впливовою націоналістичною партією Вафд та її лідером прем'єр-міністром Мустафою ан-Наххасом. У грудні 1937 року Фарук усунув від посади ан-Наххаса та призначив новий уряд. Наступні парламентські вибори у квітні 1938 року Вафд бойкотувала[3].

Фарук I у парламенті слухає виступ Мустафи ан-Наххаса

На початку свого правління проводив про-британську політику. Єгипет 1922 року здобув незалежність від Великої Британії, яка все ще сильно впливала на політичне та економічне життя країни. Такий стан справ був формально закріплений англо-єгипетським договором 1936 року, що по суті перетворив Єгипет на британську військову базу[4]. Тим не менше, до початку Другої світової війни король і його прем'єр-міністр Алі Махір більше симпатизували країнам Осі. 1942 року у зв'язку з важливим стратегічним положенням Єгипту у Північно-Африканській кампанії британський посол Майлз Лемпсон наполіг, щоб Фарук усунув пронімецьки налаштованого прем'єр-міністра Хуссейна Сіррі-пашу та призначив уряд на основі «Вафд». Коли Фарук відмовився призначити главою уряду Мустафу ан-Наххаса, 4 лютого 1942 року британські військовики змусили його це зробити під загрозою зречення[4][5]. Однак Єгипет оголосив війну країнам Осі лише 1945 року, вже після того, як 1944 Фаруку вдалось усунути від посади ан-Наххаса.

Втрата престолу та останні роки[ред. | ред. код]

Король Фарук та його сестри, принцеси Файза, Фавзія, Файка та Фатія

Упродовж усіх повоєнних років правління невдоволення королем зростало. Його основними причинами були корумпованість державного апарату, поразка у війні зі щойно створеним Ізраїлем та бурхливе приватне життя монарха, який 1948 року розлучився з дружиною та при цьому витрачав значні суми на жінок, азартні ігри та предмети розкоші[2][6][7]. Все це призвело до військового перевороту під проводом Мухаммеда Наґіба. Новим королем був проголошений син Фарука Ахмед Фуад II, хоча за рік монархія в Єгипті офіційно була ліквідована.

Після перевороту Фарук виїхав у вигнання до Монако та прийняв підданство тієї країни, хоча місцем постійного проживання обрав Рим[6]. Фарук був похований у Каїрі в мечеті ар-Ріфаї.

Родина[ред. | ред. код]

Фарук, Фаріда та їхня перша дочка, принцеса Феріал

Був одружений двічі. Перший шлюб з Сафіназ Зульфікар, яка стала королевою під іменем Фаріда (1921—1988), тривав з 1938 до 1948 року. Від того шлюбу народились три дочки — Феріал, Файзія та Фадія. Другою дружиною монарха стала Наріман Садек, шістнадцятирічна дівчина з простої родини (1933—2005). Повторний шлюб короля спричинив протести, оскільки багато хто з політиків вважали неможливим шлюб з простолюдинкою[8]. Наріман народила спадкоємця, майбутнього короля Ахмеда Фуада II. Після зречення Фарука він і Наріман розлучились, а Наріман повернулась до Єгипту.

Фарук був відомий своїми любовними витівками[6], одна з його коханок, британська письменниця Барбара Скелтон, стала відомою як мемуаристка[9], італійська співачка Ірма Капече-Мінутоло стверджувала, що перебувала з Фаруком у таємному шлюбі[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bernard Reich. Political leaders of the contemporary Middle East and North Africa: a biographical dictionary. — Greenwood Publishing Group, 1990. — С. 188. — ISBN 9780313262135.
  2. а б John E. Jessup. An encyclopedic dictionary of conflict and conflict resolution, 1945-1996. — Greenwood Publishing Group, 1998. — С. 205. — ISBN 9780313281129.
  3. Bernard Reich. Political leaders of the contemporary Middle East and North Africa: a biographical dictionary. — Greenwood Publishing Group, 1990. — С. 189. — ISBN 9780313262135.
  4. а б Ashley Jackson. The British Empire and the Second World War. — Continuum International Publishing Group, 2006. — С. 118—119. — ISBN 9781852854171.
  5. Bernard Reich. Political leaders of the contemporary Middle East and North Africa: a biographical dictionary. — Greenwood Publishing Group, 1990. — С. 190. — ISBN 9780313262135.
  6. а б в Egypt: A Tale of Two Autocrats. Time. 26 березня 1965. Архів оригіналу за 2012-04-14. Процитовано 2015-12-06. 
  7. Bernard Reich. Political leaders of the contemporary Middle East and North Africa: a biographical dictionary. — Greenwood Publishing Group, 1990. — С. 191-192. — ISBN 9780313262135.
  8. Bernard Reich. Political leaders of the contemporary Middle East and North Africa: a biographical dictionary. — Greenwood Publishing Group, 1990. — С. 191-192. — ISBN 9780313262135.
  9. Barbara Skelton, Writer, 79. The New York Times. 1 лютого 1996. Архів оригіналу за 2012-04-14. Процитовано 2015-12-06. 
  10. Samia Nkrumah. Thrice-married man? // Al Akhram Weekly. — . — Вип. 734.

Посилання[ред. | ред. код]