Фоя Людмила Адамівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Людмила Фоя
Людмила Фоя.jpg

Людмила Фоя
Народилася 3 вересня 1923(1923-09-03)
с. Топори, Ружинський район, Житомирська область
УРСР
Померла 19 липня 1950(1950-07-19) (26 років)
Невірків, Корецький район, Рі́вненська о́бласть, Українська РСР, СРСР
загинула у бою
Громадянство СРСР СРСР
Flag of Ukraine.svg Українська держава (1941)
Національність українка
Псевдонім Оксана
Марко Перелесник
Апрєльська
Alma mater Київський медичний університет
Партія OUN-B-01.svg ОУН
Нагороди
Кавалер Золотого Хреста заслуги Першого класу

Людми́ла Ада́мівна Фо́я (псевдо.:Оксана, Марко Перелесник; нар. 3 вересня 1923, с. Топори, Ружинський район, Житомирська область[1] — пом. 19 липня 1950, с. Невірків, Рівненська область) — українська підпільниця, активістка УПА, учасниця контрозвідувальної операції проти НКВС, співробітниця підпільної преси під всевдонімом Марко Перелесник[2], письменниця.

Юність. Навчання[ред.ред. код]

Людмила народилася 3 вересня 1923 року в селі Топори (Ружинський район) Житомирська область. Раніше називалася інша дата та місце народження - 1922 рік, селище Ставище, Київська область[3].

Батьками її були Адам Якович Фоя (1890 року народження) та Марія Михайлівна Фоя (у дівоцтві Валюжанич) (1895 року народлження). Окрім Людмили, у родині було ще двоє дітей - дочка Галина (1919 року народження) та син Микола (1926 року народження).

Невдовзі після народження Людмили родина переїхала у місто Сквиру, де мешкала до 1932 року. 1932 року батько перевівся до Києва і родина переїздить у селище (тепер місто) Буча. У Бучі Людмила закінчила школу. На початок війни родина мешкала у Бучі (а не у Києві, як можна прочитати у деяких публікаціях). А от у листопаді 1941 року родина переїхала до Києва, де батько Людмили працював службовцем обласної споживчої спілки.

На початку 1942 року Людмила Фоя стала студенткою Київського медичного університету, у якому навчалася до травня того ж таки 1942 року і в цьому ж році стала членом ОУН.

Діяльність в підпіллі ОУН[ред.ред. код]

Керівником підпілля ОУН в Центральній Україні був Дмитро Мирон-«Орлик». Людмила зустрілася з ним у червні 1942 року, як зв'язкова ОУН. А вже 21 липня 1942 року Дмитро Мирон загинув від куль гестапівців при спробі втечі біля оперного театру в Києві. Наступного року в німецькій тюрмі загинула Олена Коляда, безпосередній керівник Людмили.

Фоя залишила навчання в медінституті і зуміла уникнути арешту. Водночас із функцією зв'язкової, Людмила брала участь у роботі пропагандистської референтури, а навесні 1943 року організувала в Києві збір медикаментів для вояків Української повстанської армії, яка почала створюватись на Волині і Поліссі. Влітку 1943 року вона приїжджала на Волинь — в рамках технологічної практики у сільськогосподарському інституті. Очевидно, саме тоді Людмила вперше зустрічалася з повстанцями, зокрема з керівником Служби безпеки ОУН на Волині Миколою Козаком, який в майбутньому відіграв вирішальну роль у її житті.

Після того як Київ 6 листопада 1943 року зайняла Червона армія, Людмила продовжила свою підпільну діяльність, яка з антинімецької змінилась на антирадянську.

Арешт і робота агентом НКВД[ред.ред. код]

24 січня 1944 року Фоя була арештована органами НКВД, за звинуваченням в антирадянській діяльності. Допити тривали кілька місяців. Зрештою в НКВД вирішили, що молода дівчина може стати корисною для них у боротьбі з підпіллям ОУН. У квітні 1944 року Людмила Фоя вийшла на волю уже як агент «Апрєльская». Більш як двомісячне перебування в ув'язненні вона мала приховувати навіть від рідних — для цього її озброїли легендою про перебування у лікарні. І от із квітня 1944 року до травня 1945 тривала вимушена співпраця з НКВС.[1]

Головним завданням «Апрєльської» було налагодження зв'язку між легендованим (створеним НКВД) підпіллям у Києві та справжньою мережею ОУН на Волині. Головним розробником операції став Сергій Карін-Даниленко, чекіст з великим досвідом створення псевдоповстанських груп в Україні ще з 1921 року.

На початках операція йшла дуже успішно. Окремі ланки псевдопідпілля отримували підтримку населення, нові члени, не підозрюючи провокації, почали створювати озброєні боївки на Київщині, Сумщині та Дніпропетровщині.

В листопаді 1944 року Людмила Фоя разом із іншою агенткою НКВД Ніною Калуженко здійснили першу поїздку на Волинь як представники київського «проводу» ОУН. Подальший розвиток операції затримала хвороба спочатку «провідника» Михайла Захаржевського, а пізніше Ніни Калуженко. Операція була відновлена навесні.

У травні 1945, коли світ святкував перемогу, для Людмили Фої розпочалася власна війна, по інший бік фронту від своїх товаришів. На цій війні, вона очікувала смерті від рук колишніх побратимів. Пізніше Людмила згадувала:

«При від'їзді з Києва я дізналася, що мене очікує, і, незважаючи на інстинктивне, таке звичне для кожної живої істоти бажання вижити, я раділа, бо, можливо, у ближчому майбутньому цьому всьому прийде кінець».

Можливо, саме ця приреченість штовхнула Людмилу на рішучі дії. Потрапивши разом із Ніною Калуженко до відділу УПА, вона відразу зізналася в тому, що її завербовано НКВД, розповіла про своє завдання — встановлення зв'язку із псевдопідпіллям задля проникнення агентури в середовище визвольного руху та його ліквідації.

Фої пощастило в тому, що її справу вів особисто керівник СБ на Волині Микола Козак, якого вона знала ще з часів перебування в Києві, і який повірив дівчині. Він вирішив використати цю ситуацію для удару у відповідь радянській спецслужбі, за допомогою агентки «Апрєльскої».

Подвійний агент[ред.ред. код]

У липні 1945 року Людмила Фоя, уже як подвійний агент, повернулася до Києва зі звітом. Інформацію приймав заступник Народного комісара внутрішніх справ УРСР В. Дроздов. Відсутність Калуженко, яка була ліквідована Службою Безпеки ОУН, Фоя пояснила тим, що її колега-агентка нібито пішла на зв'язок із Проводом ОУН. Після тривалих перевірок їй вдалося переконати чекістів у своїй щирості і отримати нове завдання — супроводити «керівника київського підпілля» Михайла Захаржевського на Волинь, аби ввести його у підпілля. У випадку успіху їй обіцяли продовження навчання в будь-якому інституті, в разі невдачі — натякнули на вразливість її родини, що проживала під Києвом.

5 серпня 1945 року агенти «Апрєльская» (Людмила Фоя) та «Таран» (Михайло Захаржевський) виїхали до Луцька і через кілька днів вийшли на зв'язок із підпіллям ОУН. Захаржевський відразу був заарештований СБ, а Фоя отримала завдання повернутися до Києва для продовження подвійної гри. Людмилу знову ретельно перевірили в НКВД і нічого не запідозрили.

В черговій поїздці на Волинь Фою супроводжувала агент Катерина Міньковська, яка працювала на чекістів ще з 1927 року, а після війни брала участь у створенні легендованих структур на Конотопщині. Завдяки Людмилі вона потрапила до рук СБ ОУН і після допиту була страчена.

Микола Козак вирішив більше не ризикувати і не продовжувати гру з НКВД. А чекісти тільки в квітні 1946 року із зізнань заарештованих повстанців дізналися, що Фоя продовжує активну боротьбу у лавах підпілля.

6 серпня 1946 року Людмила Фоя була оголошена у всесоюзний розшук МҐБ та МВС, який взяв під особистий контроль міністр держбезпеки УРСР генерал-лейтенант Савченко.

Повернення до підпільної роботи[ред.ред. код]

А Людмила поринула у підпільну роботу, під псевдонімом «Перелесник» працювала у структурах пропаганди, зокрема як літературний редактор журналу «Молодий революціонер», видавала ряд художніх новел про визвольну боротьбу.

Масштаби повстанської пропаганди вражали: за підрахунками дослідників, протягом 1948–1952 років підпільними друкарнями на Волині видано майже 350 тисяч примірників листівок та брошур. Тому на придушення підпілля радянська влада кидає дедалі більші сили.

Загибель[ред.ред. код]

19 липня 1950 року пошукова група 446-го стрілецького полку внутрішніх військ, прочісуючи Невірківські ліси у Межирічському районі на Рівненщині, виявила групу повстанців. Зав'язався бій — останній для Людмили Фої.

В офіційному звіті, написаному чекістами відразу після його завершення, говориться:

«Під час операції 19 липня 1950 року одна з чекістсько-військових груп під керівництвом уповноваженого МҐБ майора Друзенка та командира роти лейтенанта Кузьміна у гущавині Неверківського лісу зіткнулася з трьома „бандитами“, у тому числі однією жінкою. Бандити, побачивши військову групу, відкрили по ній сильний вогонь, котрим одразу було вбито рядового Бахтіярова та поранено в ногу рядового Сініцина.

Вогнем чекістсько-військової групи у відповідь було вбито двох „бандитів“, у тому числі одну жінку, третьому вдалося втекти, пошуки позитивного результату не принесли. Серед вбитих була впізнаною — колишній агент МҐБ УССР „Апрєльская“, Фоя Людмила, за оунівським псевдонімом „Оксана“, літературний псевдонім „М. Перелесник“».

Надзвичайно емоційно атмосферу цього бою відтворив у спогадах учасник антиповстанської боротьби Георгій Санніков:[4]

«Чекісти добре бачили у бінокль, як поміж зарослими кущами та ялинками скелястими пагорбами раз по раз виникали дві фігури у комбінезонах захисного кольору. Згодом одного з них поранили. Деякий час було видно маленьку фігурку, що намагалася тягнути за собою пораненого супутника.

Потім фігурка вже сама промайнула поміж ялинок, рідко відповідаючи на вогонь чекістів. Опергрупа продовжила переслідування й вела вогонь по ймовірних місцях руху оунівця. Він був поранений, про що свідчили сліди крові на траві та залишки індивідуального пакету. Нарешті, попереду щось промайнуло у густих хащах. Чекісти приглянулися та побачили лежачого, котрий робив незрозумілі рухи руками, в яких не було зброї.

Кільце солдат повільно стискалося навколо кущів. Пролунав ледве чутний та приглушений відстанню звук, і оточуючі кинулися на землю. Спрацював гранатний запал. Після цього прогримів вибух та розкидав кущі, траву та шматки білого паперу. На одного з солдатів впав згусток людської крові.

Граната розірвалася у руках лежачої людини. Вона зірвала себе гранатою, приклавши її до голови. Обличчя, частина голови та кисть лівої руки у людини були відсутні. Потужний вибух понівечив людину до невпізнання і розкидав довкола шматки знищених документів, що так і залишилися таємницею.

Коли чекісти, намагаючись не заплямуватися кров'ю, обережно розстібнули ґудзики комбінезона і намагалися оголити верхню частину тіла, руки їх наштовхнулися на ще теплі жіночі груди… Їх [чекістів] обличчя передавали здивування, сором та розгубленість: декілька дебелих чоловіків так довго не могли наздогнати цю невеликого зросту, тендітну молоду жінку»…

Літературна творчість[ред.ред. код]

Впродовж 1948-1950 років Людмилою Фоєю були написані ряд прозових творів, що видавалися окремими книжками у підпільних повстанських друкарнях. Усі твори видані під псевдонімом «М.Перелесник». Книжка «Його спадкоємці», що включала до себе 9 новел, вийшла 1949 року, «Криваві рожі» 1950 року, інші книжки - «Повстанча торба» та «Вірка» вийшли вже після загабелі Людмили Фої 1951 року. Загалом перу письменниці належить 9 новел та 6 оповідань, а також можливо, що вона є автором оповідання «Репортаж про поїздку у Східну Україну».

Примірники цих книжок зберігалися у архівах СБУ, тому звісно, ці твори не були відомі широкому загалу.

6 творів Людмили Фої - «Шкільні товариші», «Кривава рожа», «Тетяна», «Вірка», «Повстанча торба» та «Серед гамору міста» виявив у архівах СБУ та опублікував у книзі «Квітка у червоному пеклі: життєвий шлях Людмили Фої» дослідник Володимир Іванченко.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Бурдс Джефрі, Жінки-агенти і націоналістичне підпілля на Західній Україні, 1944–1948.
  2. У джерелах зустрічається варіант Марія Перелесник
  3. Боярчук П., «Від дочасної смерті Максима Рильського врятувала бандерівка „Оксана“» — Слово Просвіти, 1—7 квітня 2010
  4. Людмила Фоя – агент "Апрельская", повстанець "Перелесник"

Література[ред.ред. код]

  • Іванченко Володимир, Квітка у червоному пеклі: життєвий шлях Людмили Фої — Торонто; Л.: Літопис УПА, 2009. — 127 с.
  • Білас Іван, Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953 — 1994.
  • Савчин Марія, Тисяча доріг — 2003.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]