Фрідріх Кельнер
 | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
| Август Фрідріх Кельнер | |
|---|---|
| August Friedrich Kellner | |
 Фрідріх Кельнер в 1934 р. | |
| Народився |
1 лютого 1885 Файгінген-ан-дер-Енц, Німеччина |
| Помер |
4 листопада 1970 (85 років) Ліх, Німеччина |
| Громадянство | німець |
| Національність | німецьке |
| Діяльність | політик, письменник, історик, автор щоденника, боєць опору, правник |
| Відомий завдяки | антифашист, головний інспектор судів |
| Знання мов | німецька[1] |
| Учасник | Перша світова війна |
| Партія | Соціал-демократична партія Німеччини |
| Конфесія | євангелічне лютеранство |
| Родичі |
Георг Фрідріх Кельнера Варвара Вільгельмін Вайгл |
| У шлюбі з | Варвари Вільгельміни Вайгли |
| Діти | Карл Фрідріх Вільгельм |
Август Фрідріх Кельнер (нім. August Friedrich Kellner, 1 лютого 1885 — 4 листопада 1970) — німецький політичний діяч, військовий юрист. Організатор Соціал-демократичної партії Німеччини. Виступав в опозиції до Адольфа Гітлера і нацизму. Автор таємного щоденника «Mein Widerstand», в якому описав злочини нацизму.
Біографія[ред. | ред. код]
Сім'я та освіта[ред. | ред. код]
Август Фрідріх Кельнер народився у Файгінген-ан-дер-Енці (нім. Vaihingen an der Enz) в Королевстві Вюртемберзі (в сучасній південній Німеччині). Він був єдиною дитиною Георга Фрідріха Кельнера (нім. Georg Friedrich Kellner), пекаря з Арнштадту (Тюрингія), і Варвари Вільгельміни Вайгли (нім. Barbara Wilhelmine Vaigle) з Бітігхайму-Бісінгену (нім. Bietigheim-Bissingen). Родина Кельнерів була євангелічними лютеранами.
Фрідріх Кельнер закінчив основу (нім. Volksschule) і вищу (нім. Oberrealschule) школу в Майнці. В 1903 р., він став судовим клерком в суді м. Майнца. В 1920 р. його було призначено інспектором правосуддя. Він працював у суді аж до 1933 року.
Військова служба і шлюб[ред. | ред. код]
Фрідріх Кельнер одружився з Пауліною Пройс (нім. Pauline Preuss нар. 19 січня 1888, помер. 8 лютого 1970) в 1913 році. У шлюбі народилася одна дитина, Карл Фрідріх Вільгельм Кельнер (нім. Karl Friedrich Wilhelm Kellner, англ. Fred William Kellner), у Майнці 29 лютого 1916 р.
З 1908 року, Фрідріх Кельнер знаходився у військовому резерві. Коли почалася перша світова війна в 1914 році він був призваний на дійсну службу, воював у Бельгії та Франції, перший бій мав місце на Марні. Під Реймсом, Франція, його було поранено і він провів решту війни в 13-му армійському корпусу в Франкфурті-на-Майні.
Політична активність[ред. | ред. код]
Фрідріх Кельнер став політичним організатором соціально-демократичної партії Німеччини (СДПН) у Майнці. У 1920-х роках він виступав проти комуністичної партії і Національно-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Під час своїх виступів, Фрідріх Кельнер тримав над своєю головою книгу Адольфа Гітлера «Майн кампф», і викрикував у натовп: «Гутенберг, ваша друкарня зганьблена цією злою книгою»[2][3]. Члени фашистських загонів бойовиків, «штурмовики», часто намагалися перервати його мітинги.
У січні 1933 року, незадовго перед тим як Гітлер репресував своїх політичних опонентів, Фрідріх Кельнер переселив свою родину в село Лаубах в землі Гессен, де він отримав посаду адміністратора районного суду. У 1935 році, з тим, щоб утримати свого сина від служби в армії Гітлера, Фрідріх Кельнер вислав його до США.
Коли сталася Кришталева ніч в листопаді 1938 року, Фрідріх Кельнер вимагав пред'явити звинувачення проти місцевих «штурмовиків» в м. Лаубас, які спричинили повстання проти євреїв. Розслідування було відкрите, але не проти «штурмовиків», а проти Фрідріха Кельнера і його дружини з тим, щоб перевірити їхню спадщину і встановити, чи вони насправді були євреями. Незважаючи на фашистської влади, Фрідріх Кельнер продовжував виголошувати свої думки. У 1940 році, міський голова Лаубаха та місцевий фашистський лідер партії погрожували відправити Фрідріха Кельнера в концентраційний табір, якщо він продовжуватиме чинити «поганий вплив» на людей міста. Доповідь написана районним лідером фашистської партії, Германом Енгстом (нім. Hermann Engst), показує що влада планувала його покарати коли було б зібрано достатньо доказів[4].
Щоденник[ред. | ред. код]
Фрідріх Кельнер почав писати свій щоденник 1 вересня 1939 р. — котрому дні Гітлер наказав німецькими збройними силами напасти на Польщу. Він дав щоденнику назву Mein Widerstand, «яку може означати або „Моя опозиція“ або „Мій супротив“». Він рідко писав про свою особисту ситуацію у своєму щоденнику. Він писав про фашистських політиків і пропаганду, а також про неспровоковану гітлерівську агресію проти інших народів.
Один з найважливіших історичних записів, він написав у щоденнику 28 жовтня 1941 року. Цей запис чітко показує, що навіть у найменших містечках в Німеччині, німецький народ добре обізнаний про геноцид євреїв:
Жовнір на відпочинок тут (в Лаубасі) розповів що він був свідком страшних злиднях в окуповані Польщі. Він спостерігав, як голий єврейські чоловіки і жінки були поставлені перед довгим, глибоким ровами і за наказом СС були розстріляні українцями в голову, і впали в транші. Потім рів був наповнений брудом навидь що крики ще-живих людей було чути. Ці нелюдські звірства були настільки жахливі, що деякі українці, які були використані як інструменту, страждали нервових зривів. Всі жовніри, які знали про ці звірячий дії нацистських недолюдей висловили думку про те, що німецький нарід повинен трястися в взуття через будучого відплати. Але коли покарання прийде, то винні і невинні страждатимуть. Але так як дев'яносто дев'ять відсотків німецького населення є винним, прямо чи непрямо, у сучасні ситуації, ми можемо лише сказати, що ті, які подорожують разом будуть триматися разом[5].
Перед війни, Фрідріх Кельнер не міг зрозуміти, чому голови демократичних держав не хотіли зупинити диктатора Гітлера від нарощування озброєнь в Німеччині. Тепер він запитує, чому вони так довго чукають напасти на Європейський континент, щоби протистояти німецьке військо. 25 червня 1941 р., він написав:
Дотепер державні діячі, через неймовірні короткозорості, не нехтувають свої обов'язки. Людство збудіться! Напасти разом з усіма силами проти руйнівників світу! Ні відбитків, ні резолюції, ні речей, ні „нейтралітету.“ Наступ проти ворога людства!![6]
У щоденнику до кінця війни Фрідріх Кельнер заповнив 10 зошитів обсягом 861 сторінка, рукописні в старі німецькі сценарій званий «Саттерліна». Фрідріх Кельнер також вставив понад 500 газетних вирізок в сторінках свого щоденника.
Після війни[ред. | ред. код]
Після війни Фрідріх Кельнер став заступником голови міста Лаубаха, і допоміг видалити колишніх нацистів з позиції сили. Він відновив Соціально-демократичну партію в Лаубаху і став головою партії.
Він був головним інспектором справедливості і адміністратор суду Лаубаха до 1948 року, а потім був призначений авдитором в районі Гіссен аж до своєї відставки в 1950 році. З 1956—1960 рр., він знову служив як перший депутат міста, і заступник голови Лаубаха.
Фрідріх Кельнер отримав компенсацію від Федеративної Республіки Німеччина в 1966 році через несправедливість, скоєну проти нього з боку нацистів: „Кельнера політична протилежність була зауважена володарями, і вони виконали дії проти нього. Це було відкрите протистояння Кельнера до національно-соціалізму, яке запобігло можливість просування в службі і пошкодили його службі.“.»[7]
8 лютого 1970 р. після п'ятдесят сім років шлюбу, його дружина, Павліна, померла. 4 листопада 1970 р. помер і сам Фрідріх Кельнер. Він і його дружина поховані разом на головному цвинтарі (нім. Hauptfriedhof) в Майнці.
Прийняття щоденника[ред. | ред. код]
Фрідріх Кельнер думав що його страждання під час Другої світової війни можуть вплинути на пом'якшення триваючих воєнних дій у світі. Він дав свій щоденник своєму американському внуку, д-р Роберту Скотту Кельнеру, в 1968 році, на переклад і поставлення світі.
Щоденник Августа Кельнера є найважливішим у боротьбі з історичних ревізіоністів, які заперечують Голокост та інші нацистські звірства[8][9].
Виставки[ред. | ред. код]
Квітень — травень 2005 року: Президентська Бібліотека і музей в імені Юрія Буша (англ. George Bush), в Коледж Стейшн, Техас (англ. College Station, Texas), в пам'ять 60-річчя дня «Перемоги в Європі.»
Вересень 2005 2005 року: Гийматмузей Фрідеріціанум (нім. Heimatmuseum Fridericianum) в Лаубасі, Німеччині. 2007 року це було зроблено постійною експозицією факсиміле щоденника і історичними фотографіями.
Травень — серпень 2006 2005 року: Музей Голокосту Х'юстоні, Х'юстоні, Техас. (англ. Holocaust Museum Houston, Houston, Texas)
Жовтень 2007 2005 року: Стара синагога в Стокгольмі, Стокгольм, Швеція.
10 листопада 2008 р.: Бібліотека в імені Дага Хаммаршельда, в Організації Об'єднаних Націй в Ню-Йорку
Грудень 2009 року: Фрідріха Еберта Стіфтунг, Берлін, Німеччина
Лютий 2010 року: Геген Вергесен фур Демократіе (нім. Gegen Vergessen für Demokratie), в Боні, Німеччина
Травень — грудень 2010 року: Президентська бібліотека і музей в імені Двайт Ейзенхавер (англ. Dwight Eisenhower), в Абилену, Кансас, США (англ. Abilene, Kansas)
Публікація щоденника[ред. | ред. код]
Голокосна дослідникова літературна група (нім. Arbeitsstelle Holocaustliteratur) в університету Ґессена (нім. Giesse) в імені Юстуса Лібіха (нім. Justus Liebig) встановила проект в імені Кельнера і підготоввлюється до видання щоденника у 2010 році.
Документальний фільм[ред. | ред. код]
«Моя опозиція: Щоденники Фрідріха Кельнера» був проведений в 2007 році ССІ Розваги в Торонті, Канада. Документальний фільм був знятий в Німеччині, Канаді, та Сполучених Штатах Америки. Використання реконструкціїв архівних зйомки і інтерв'ю, фільм переплітає життя Августа Кельнер та його внука, Роберта Скотта Кельнера.[10]
Фільм був вперше показаний на канадське телебачення в 2007 році, і він був показаний в листопаді 2008 року в Організації Об'єднаних Націй в пам'ять 70-ї річниці Кришталевої ночі.
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Schmidt-Wyk, Frank (24 вересня 2006). Tagebücher gegen den Terror. Mainz Allgemeine Zeitung. Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано 14 грудня 2009.
- ↑ Pritchard, Marietta (Fall 2005). A Promise To Keep. UMassMag.com. Архів оригіналу за 6 березня 2007. Процитовано 25 лютого 2007.
- ↑ Hogen-Ostlender, Klemens (20 серпня 2005). Die Einschaltung von Rudolf Heß wollte niemand riskieren. Giessener Anzeiger. Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано 14 грудня 2009.
- ↑ Kellner, Friedrich; Robert Scott Kellner (2010). Friedrich Kellner Diary. JLU. с. 861, p.112.
George Bush Presidential Library and Museum [Архівовано 29 липня 2010 у Wayback Machine.], Friedrich Kellner exhibit. Retrieved 2007-05-14 - ↑ Kellner, Friedrich; Robert Scott Kellner (2010). Friedrich Kellner Diary. JLU. с. 861, p.77.
- ↑ Regierungspräsident in Darmstadt, I/1pe2-3w02, Reg. Nr. D/34613/85(J)/Ke, 19 Juli 1966
- ↑ Farah, Joseph (22 вересня 2006). Will Ahmadinejad ever read Nazi diary?. WorldNetDaily. Архів оригіналу за 10 березня 2007. Процитовано 24 квітня 2007.
- ↑ Kennedy, Helen (22 вересня 2007). Secret diary details Holocaust and Nazi crimes. New York Daily News. Архів оригіналу за 6 грудня 2012. Процитовано 15 жовтня 2007.
- ↑ Documentary: «My Opposition: the Diaries of Friedrich Kellner. [Архівовано 17 березня 2010 у Wayback Machine.]»
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Friedrich Kellner |
- My Opposition — Diary of one German man during Nazi Regime [Архівовано 29 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (Видейо про Фрідріха Кельнера щоденника) (англ.)
- Diary Entries in German and English [Архівовано 13 листопада 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- George Bush Presidential Library — Kellner exhibit [Архівовано 20 липня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- Justus Liebig University — Kellner Project [Архівовано 6 лютого 2007 у Wayback Machine.] (нім.)
- CCI Entertainment, Toronto — «My Opposition: The Diaries of Friedrich Kellner» (англ.)
- United Nations event [Архівовано 26 травня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
- Holocaust Museum Houston — Kellner exhibit [Архівовано 11 червня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- Heimat Museum, Laubach, Germany — Kellner exhibit [Архівовано 23 червня 2012 у Wayback Machine.] (нім.)
|
