Фібриноліз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Фібриноліз — це процес, який запобігає збільшенню тромбів щоб не трапились проблеми.[1]

При фібринолізі розщеплюється згусток фібрину (руйнуються фібринові нитки у складі тромбу), продукт згортання.[2] Його основний фермент плазмін розрізає сітку фібрину в різних місцях, що призводить до утворення циркулювальних фрагментів, які очищаються іншими протеазами або нирками та печінкою.

Види[ред. | ред. код]

Цей процес має два типи: первинний та вторинний. Первинний тип — це нормальний процес в організмі, тоді як вторинний фібриноліз — це розщеплення згустків внаслідок прийому ліків, медичного розладу чи якоїсь іншої причини.

Фізіологія[ред. | ред. код]

Фібриноліз (спрощений). Сині стрілки позначають стимуляцію, а червоні стрілки гальмування.

Плазмін виробляється в неактивній формі, плазміноген, у печінці. Хоча плазміноген і не може розщеплювати фібрин, він все ще має спорідненість до нього і включається в згусток при його утворенні.

Активатор тканинного плазміногену (t-PA)[3] та урокіназа є агентами, які перетворюють плазміноген в активний плазмін, дозволяючи таким чином щоб відбувався фібриноліз. t-PA дуже повільно виділяється в кров пошкодженим ендотелієм судин, так що через кілька днів (коли кровотеча зупиняється) згусток руйнується. Це відбувається тому, що плазміноген потрапив у тромб, коли він утворився; оскільки він повільно активується, він розщеплює фібринову сітку. t-PA та урокіназа самі по собі пригнічуються інгібітором активатора плазміногену-1 та інгібітором активатора плазміногену-2 (PAI-1 та PAI-2). На відміну від цього, плазміноген додатково стимулює вироблення плазміну, виробляючи більш активні форми, як тканинного активатора плазміногену (tPA), так і урокінази.

Альфа 2-антиплазмін і альфа 2-макроглобулін інактивують плазмін. Активність плазміну знижує також інгібітор фібринолізу, що активується тромбіном (TAFI), який модифікує фібрин, щоб зробити його більш стійким до опосередкованого t-PA плазміногену.

Визначення[ред. | ред. код]

Коли плазмін розщеплює фібрин, утворюється ряд розчинних частин. Вони називаються продуктами розпаду фібрину (англ. FDP). FDP конкурують з тромбіном і, таким чином, уповільнюють утворення згустків, запобігаючи перетворенню фібриногену у фібрин. Цей ефект можна побачити коагулограмі, зокрема — час згортання тромбіну (англ. TCT), який подовжується у людини, що має активний фібриноліз.

FDP і конкретний FDP, D-димер, можна виміряти за допомогою технології антитіло-антиген. Це є більш конкретним, ніж TCT, і підтверджує, що стався фібриноліз. Тому його використовують для виявлення тромбозу глибоких вен, легеневої емболії, ДВЗ-синдрому та ефективності лікування при гострому інфаркті міокарда. В якості альтернативи більш швидке виявлення фібринолітичної активності, особливо гіперфібринолізу, можливе при тромбоеластометрії (ТЕМ) у цільній крові, навіть у пацієнтів, які отримують гепарин. У цьому аналізі підвищений фібриноліз оцінюють шляхом порівняння ТЕМ-профілю за відсутності або присутності інгібітора фібринолізу апротиніну. Клінічно ТЕМ корисний для вимірювання активованого фібринолізу майже в режимі реального часу для пацієнтів групи ризику, таких як пацієнти, які зазнають значної крововтрати під час операції.[4]

Тестування загального фібринолізу можна виміряти за допомогою аналізу часу лізису еуглобуліну (ELT). ELT вимірює фібриноліз шляхом згортання фракції еуглобуліну (головним чином важливих фібринолітичних факторів — фібриногену, PAI-1, t-PA, альфа-2-антиплазміну та плазміногену) з плазми, а потім спостерігаючи час, необхідний для розчинення згустку. Скорочений час лізису вказує на гіперфібринолітичний стан та ризик кровотечі. Такі результати можна спостерігати у людей із захворюваннями печінки, дефіцитом PAI-1 або дефіцитом альфа-2-антиплазміну. Подібні результати спостерігаються також після введення DDAVP або після сильного стресу.[5]

Роль у хворобі[ред. | ред. код]

Було задокументовано мало вроджених розладів фібринолітичної системи. Тим не менше, надлишковий рівень ПАІ та альфа-2-антиплазміну є причиною метаболічного синдрому та різних інших захворювань.

Однак набуте порушення фібринолізу (гіперфібриноліз) не рідкість. Багато пацієнтів з травмами страждають від переважної активації тканинного фактора і, отже, масивного гіперфібринолізу.[6] Також при інших захворюваннях може спостерігатися гіперфібриноліз. Це може призвести до масивної кровотечі, якщо її не діагностувати та не лікувати досить рано.

Фібринолітична система тісно пов'язана з контролем запалення і відіграє певну роль у захворюваннях, пов'язаних із запаленням. Плазмін, крім лізису фібринових згустків, також розщеплює компонент системи комплементу С3, а продукти розпаду фібрину мають деякі індукуючі властивості щодо ефекту проникливості судинної стінки.

Фармакологія[ред. | ред. код]

У процесі, який називається тромболізис, застосовуються фібринолітичні препарати. Їх вводять при серцевому нападі, щоб розчинити тромб, що блокує коронарну артерію; експериментально після інсульту, щоб забезпечити приплив крові до ураженої частини мозку; і у випадку масивної легеневої емболії.

Тромболізис стосується розчинення тромбу внаслідок дії різних агентів, тоді як фібриноліз стосується агентів, що викликають розпад лише фібрину в згустку.

Антифібринолітичні засоби, такі як амінокапронова кислота (ε-амінокапронова кислота) та транексамова кислота, використовуються як інгібітори фібринолізу. Їх застосування може бути корисним для пацієнтів з гіперфібринолізом, оскільки вони швидко зупиняють кровотечу, якщо інші компоненти гемостатичної системи не зазнають сильних наслідків. Це може допомогти уникнути вживання препаратів крові, таких як свіжозаморожена плазма, з пов'язаними з нею ризиками інфекцій або анафілактичних реакцій. Антифібринолітичний препарат апротинін був відмовлений після виявлення основних побічних ефектів, особливо на нирки.

Фібринолітичні ферменти[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Dugdale, David et al. «Primary or secondary fibrinolysis», Medline Plus. Retrieved 7 August 2011.
  2. Cesarman-Maus G, Hajjar KA (May 2005). Molecular mechanisms of fibrinolysis. British Journal of Haematology 129 (3): 307–21. PMID 15842654. doi:10.1111/j.1365-2141.2005.05444.x. 
  3. Cotran, Ramzi S.; Kumar, Vinay; Fausto, Nelson; Nelso Fausto; Robbins, Stanley L.; Abbas, Abul K. (2005). Robbins and Cotran pathologic basis of disease. St. Louis, Mo: Elsevier Saunders. с. 125. ISBN 0-7216-0187-1. 
  4. Levrat et al. Evaluation of rotation thrombelastography for the diagnosis of hyperfibrinolysis in trauma patients. Br J Anaesthesia 2008;100:792-7
  5. Goodnight, Jr., Scott H.; Hathaway, William E. (2001). Disorders of Hemostasis and Thrombosis (вид. 2nd). New York: McGraw-Hill. ISBN 0-07-134834-4. 
  6. Tieu BH, Holcomb JB, Schreiber MA. Coagulopathy: Its pathophysiology and treatment in the injured patient. World J Surg 2007;31:1055-64

Джерела[ред. | ред. код]

  • Молекулярні аспекти фібринолізу та клінічні дослідження ефективності антифібринолітичних засобів. М. В. Бондар, М. М. Пилипенко/Журнал «Гострі та невідкладні стани у практиці лікаря». — 2-3 (71-72) ' 2018. — сторінки: 5-11 Ел.джерело


Посилання[ред. | ред. код]