Фізикалізм
Фізикалі́зм[1] (від нім. Physikalismus)[2] — метафізична теза, введене близько 1930 року Рудольфом Карнапом[3], яка заявляє, що все, що існує, є фізичним, а отже, трактується законам фізики, або, іншими словами, що між властивостями всіх реально об'єктів, котрі існують та їхніми фізичними властивостями існує відношення залежності (Супервенція[en]). Отже, фізикалізм є моністичною позицією, яка — на відміну від дуалістичної, плюралістичної та ідеалістичної позицій — передбачає лише одну фундаментальну субстанцію.
Фізикалізм ґрунтується на переконанні, що закони спостережуваного світу поширюються і на внутрішній ментальний світ спостерігача. Ця ідея має статус парадигми, оскільки суперечить повсякденному досвіду нематеріальної, неподільної та вільної психіки. Втім, усі спроби пояснення є дуже суперечливими. Багато представників сучасного фізикалізму стверджують, що зв'язок між розумом і тілом можна порівняти зі зв'язком між біологією і фізикою: наприклад, хоча еволюцію можна пояснити лише з біологічного погляду, вона повністю ґрунтується на фізичних принципах. У зв'язку з цим є підстави припустити, що проблеми невизначеності та суб'єктивності розуму або ментальної причинності також можуть бути вирішені.[4][5]
Фізикалізм тісно пов'язаний з матеріалізмом. У сучасних систематичних дискусіях говорять про фізикалізм, а не про матеріалізм, оскільки багато конотацій «матеріалістичних» класичних позицій не належать до сучасного вужчого поняття фізикалізм.
Онтологічний фізикалізм[ред. | ред. код]
Онтологічний або метафізичний фізикалізм належать до набору онтологічних доктрин, які стверджують, що всі сутності, які існують у світі, у загальному підсумку є фізичними сутностями, які можуть або могли б, в принципі, бути описаними фізичними науками, і чиї причинно-наслідкові взаємодії повністю підпорядковуються фізичним законам.
Ця форма фізикалізму відповідає сучасній формі матеріалізму і була вперше розроблена як філософська система О. Куайном у 1950-х роках. Вона явно протистоїть картезіанському дуалізму і намагається примирити матеріалізм з ментальними концепціями нашого спільного розуміння розуму. Метафізична теза фізикалізму, згідно з якою існують лише фізичні сутності або властивості, передбачає, що ментальні сутності, якщо вони існують, не мають особливого онтологічного статусу. Зараз існує досить широкий консенсус щодо цієї тези в аналітичній метафізиці та філософії розуму, але вона також має своїх опонентів серед авторитетних сучасних філософів розуму, таких як Томас Нейґел та Девід Чалмерс.
Редукціоністський фізикалізм[ред. | ред. код]
Особливо сильна версія фізикалізму була запропонована У. Плейсом (англ. Ullin Place)[6] і Дж. Дж. С. Смартом (англ. John J. C. Smart)[7] для розв'язання питання про природу розуму в матеріалістичних рамках. Це теорія, відома як «тотожність типів» (англ. type identity) або теорія психофізичної тотожності.[en][8] Вона значною мірою натхненна моделлю міжтеоретичної редукції в науках. Психологія мислиться як теорія високого рівня, що в принципі зводиться до фізико-хімічної теорії станів і процесів мозку. Типи сутностей і властивостей, які постулює психологія, ототожнюються з типами сутностей або мозкових процесів. Це ототожнення полягає в систематичному зіставленні психологічних понять з поняттями нейробіології і в такий спосіб пов'язує їх з ще більш фундаментальними поняттями фізики та хімії. Природу психічних сутностей та їхню причинну силу неможливо пояснити без такої хоча б теоретичної редукції та ототожнення психології з дискурсом, що стосується структури та діяльності мозку.
Елімінативістський матеріалізм — це ще більш радикальна версія фізикалізму, яка ставить під сумнів можливість такої редукції і тому пропонує вилучити ментальні поняття зі словника фізикалістської мови. На думку Патриції Черчленд, наші ментальні концепції походять з нашої наївної повсякденної психології, задуманої як протонаукова емпірична теорія, яка є застарілою і значною мірою помилковою. Поняття і твердження цієї психології, оскільки вони радикально відрізняються від понять і тверджень фізики, хімії та біології (зокрема, нейронауки), не можуть бути перекладені слово за словом на більш фундаментальну наукову мову, як, наприклад, поняття, визначені нейробіологією. Тому вони повинні бути усунуті і замінені науково обґрунтованими і редукованими категоріями нейронауки.
Нередукціоністський фізикалізм[ред. | ред. код]
Починаючи з 1970-х років, багато філософів розуму відстоювали ідею про те, що сумісність психологічного дискурсу з фізикалізмом не вимагає зведення психології до фізичних наук.
Аномальний монізм, запропонований Дональдом Девідсоном[9], визнає, що кожен конкретний ментальний процес («подія») ідентичний конкретному фізичному процесу; іншими словами, він визнає, що ментальні поняття відносяться до тих самих подій, що й фізичні поняття. Таким чином, він приймає теорію «тотожності знаків». Однак Девідсон вважає, що ментальні поняття не зводяться до фізичних понять. Суворі причинно-наслідкові закони існують лише на фізичному рівні. Натомість психологічні описи та пояснення поведінки діють у межах, по суті, нормативної та цілісної структури, яка апелює до «причин» або «мотивів» дії, а не до причин поведінки. Якщо, за Девідсоном, ментальні процеси справді є причинами фізичних процесів, то лише тією мірою, якою вони є фізичними подіями, а не через властивості, які описують ментальні концепції. Це означає виключення ментальних властивостей з фізикалістської онтології.
Функціоналізм, особливо у версії Джеррі Фодора[10] та Гіларі Патнем, пропонує нередукціоністську форму фізикалізму, що також ґрунтується на тотожності явищ. Вона вважає, що психічні властивості й типи психічних станів визначаються не їхньою фізичною конституцією, а їхньою функцією або «причинною роллю» у фізичній системі, що взаємодіє з навколишнім середовищем. Внутрішні стани складної штучної машини, такої як комп'ютер, теоретично можуть відігравати таку ж роль, як і людський мозок.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ФІЗИКАЛІЗМ — ТЛУМАЧЕННЯ | Горох — українські словники. goroh.pp.ua (ua) . Процитовано 3 березня 2024.
- ↑ PHYSICALISME : Etymologie de PHYSICALISME. www.cnrtl.fr. Процитовано 3 березня 2024.
- ↑ Godin, Christian (2004). Dictionnaire de philosophie. Paris: Fayard [u.a.] с. 1534. ISBN 978-2-213-62116-6.
- ↑ Stöckler, Manfred (24 квітня 2017). Akademie der Wissenschaften; Bromm, Burkhart; Wolf, Jörn Henning (ред.). 7 Gehirn, Bewusstsein und Schmerz – eine Skizze, wie alles zusammenpassen könnte. Von der Freiheit, Schmerz zu spüren. De Gruyter. с. 97—112. doi:10.1515/9783110525601-011. ISBN 978-3-11-052560-1.
- ↑ Spät, Patrick (2010). Panpsychismus : ein Lösungsvorschlag zum Leib-Seele-Problem. Процитовано 3 березня 2024.
- ↑ Place U. T., "Is consciousness a brain process?", in British Journal of Psychology, n° 47, 1956, pp. 44–50.
- ↑ Smart J. J. C., "sensations and brain processes" in The Philosophical Review, n° 68, 1959, p. 141-156
- ↑ Cf. Smart J. J. C., « Materialism », Journal of philosophy, n° 60, 1963, pp. 164-167.
- ↑ Cf. notamment Davidson D., « Les événements mentaux » (1970), Actions et événements, Paris, PUF, 1993.
- ↑ Voir notamment Fodor J, The Language of Thought, Harvard University Press, 1975.
Література[ред. | ред. код]
- Stoljar, Daniel. Physicalism. Routledge, 2010.
- Churchland, Patricia S. Neurophilosophie. Paris, PUF, 1999.
- Churchland, Paul M. Matière et conscience. Seyssel, ed. Champ Vallon, 1999.
- Davidson, Donald. Actions et événements. Paris, PUF, 1993.
- Jacob, Pierre. De Vienne à Cambridge. L’héritage du positivisme logique. Paris Gallimard, 1980.
- Pinkas, Daniel. La Matérialité de l'esprit. Un examen critique des théories contemporaines de l’esprit. Paris, La Découverte, 1995.
|
