Фізикалізм
Фізикалі́зм[1] (від нім. Physikalismus)[2] — метафізична теза, введене близько 1930 року Рудольфом Карнапом[3], яка заявляє, що все, що існує, є фізичним, а отже, трактується законам фізики, або, іншими словами, що між властивостями всіх реально об'єктів, котрі існують та їхніми фізичними властивостями існує відношення залежності (Супервенція[en]). Отже, фізикалізм є моністичною позицією, яка — на відміну від дуалістичної, плюралістичної та ідеалістичної позицій — передбачає лише одну фундаментальну субстанцію.
Фізикалізм ґрунтується на переконанні, що закони спостережуваного світу поширюються і на внутрішній ментальний світ спостерігача. Ця ідея має статус парадигми, оскільки суперечить повсякденному досвіду нематеріальної, неподільної та вільної психіки. Втім, усі спроби пояснення є дуже суперечливими. Багато представників сучасного фізикалізму стверджують, що зв'язок між розумом і тілом можна порівняти зі зв'язком між біологією і фізикою: наприклад, хоча еволюцію можна пояснити лише з біологічного погляду, вона повністю ґрунтується на фізичних принципах. У зв'язку з цим є підстави припустити, що проблеми невизначеності та суб'єктивності розуму або ментальної причинності також можуть бути вирішені.[4][5]
Фізикалізм тісно пов'язаний з матеріалізмом. У сучасних систематичних дискусіях говорять про фізикалізм, а не про матеріалізм, оскільки багато конотацій «матеріалістичних» класичних позицій не належать до сучасного вужчого поняття фізикалізм.
Онтологічний або метафізичний фізикалізм належать до набору онтологічних доктрин, які стверджують, що всі сутності, які існують у світі, у загальному підсумку є фізичними сутностями, які можуть або могли б, в принципі, бути описаними фізичними науками, і чиї причинно-наслідкові взаємодії повністю підпорядковуються фізичним законам.
Ця форма фізикалізму відповідає сучасній формі матеріалізму і була вперше розроблена як філософська система О. Куайном у 1950-х роках. Вона явно протистоїть картезіанському дуалізму і намагається примирити матеріалізм з ментальними концепціями нашого спільного розуміння розуму. Метафізична теза фізикалізму, згідно з якою існують лише фізичні сутності або властивості, передбачає, що ментальні сутності, якщо вони існують, не мають особливого онтологічного статусу. Зараз існує досить широкий консенсус щодо цієї тези в аналітичній метафізиці та філософії розуму, але вона також має своїх опонентів серед авторитетних сучасних філософів розуму, таких як Томас Нейґел та Девід Чалмерс.
Особливо сильну версію фізикалізму запропонували У. Плейс (англ. Ullin Place)[6] і Дж. Дж. С. Смарт (англ. John J. C. Smart)[7] для розв'язання питання про природу розуму в матеріалістичних рамках. Це теорія, знана як «тотожність типів» (англ. type identity) або теорія психофізичної тотожності.[en][8] Вона значною мірою натхненна моделлю міжтеоретичної редукції в науках. Психологія мислиться як теорія високого рівня, що в принципі зводиться до фізико-хімічної теорії станів і процесів мозку. Типи сутностей і властивостей, які постулює психологія, ототожнюються з типами сутностей або мозкових процесів. Це ототожнення полягає в систематичному зіставленні психологічних понять з поняттями нейробіології і в такий спосіб пов'язує їх з ще фундаментальнішими поняттями фізики та хімії. Природу психічних сутностей та їхню причинну силу неможливо пояснити без такої хоча б теоретичної редукції та ототожнення психології з дискурсом, що стосується структури та діяльності мозку.
Елімінативістський матеріалізм — це ще радикальніша версія фізикалізму, яка ставить під сумнів можливість такої редукції і тому пропонує вилучити ментальні поняття зі словника фізикалістської мови. На думку Патриції Черчленд, наші ментальні концепції походять з нашої наївної повсякденної психології, задуманої як протонаукова емпірична теорія, яка є застарілою і значною мірою помилковою. Поняття і твердження цієї психології, оскільки вони радикально відрізняються від понять і тверджень фізики, хімії та біології (зокрема, нейронауки), не можуть бути перекладені слово за словом на фундаментальнішу наукову мову, як, наприклад, поняття, визначені нейробіологією. Тому вони повинні бути усунуті і замінені науково обґрунтованими і редукованими категоріями нейронауки.
Починаючи з 1970-х років, багато філософів розуму відстоювали ідею про те, що сумісність психологічного дискурсу з фізикалізмом не вимагає зведення психології до фізичних наук.
Аномальний монізм, який запропонував Дональд Девідсон[9], визнає, що кожен конкретний ментальний процес («подія») ідентичний конкретному фізичному процесу; іншими словами, він визнає, що ментальні поняття відносяться до тих самих подій, що й фізичні поняття. Таким чином, він приймає теорію «тотожності знаків». Однак Девідсон вважає, що ментальні поняття не зводяться до фізичних понять. Суворі причинно-наслідкові закони існують лише на фізичному рівні. Натомість психологічні описи та пояснення поведінки діють у межах, по суті, нормативної та цілісної структури, яка апелює до «причин» або «мотивів» дії, а не до причин поведінки. Якщо, за Девідсоном, ментальні процеси справді є причинами фізичних процесів, то лише тією мірою, якою вони є фізичними подіями, а не через властивості, які описують ментальні концепції. Це означає виключення ментальних властивостей з фізикалістської онтології.
Функціоналізм, особливо у версії Джеррі Фодора[10] та Гіларі Патнем, пропонує нередукціоністську форму фізикалізму, що також ґрунтується на тотожності явищ. Вона вважає, що психічні властивості й типи психічних станів визначаються не їхньою фізичною конституцією, а їхньою функцією або «причинною роллю» у фізичній системі, що взаємодіє з навколишнім середовищем. Внутрішні стани складної штучної машини, такої як комп'ютер, теоретично можуть відігравати таку ж роль, як і людський мозок.
- ↑ ФІЗИКАЛІЗМ — ТЛУМАЧЕННЯ | Горох — українські словники. goroh.pp.ua (ua) . Процитовано 3 березня 2024.
- ↑ PHYSICALISME : Etymologie de PHYSICALISME. www.cnrtl.fr. Процитовано 3 березня 2024.
- ↑ Godin, Christian (2004). Dictionnaire de philosophie. Paris: Fayard [u.a.] с. 1534. ISBN 978-2-213-62116-6.
- ↑ Stöckler, Manfred (24 квітня 2017). Akademie der Wissenschaften; Bromm, Burkhart; Wolf, Jörn Henning (ред.). 7 Gehirn, Bewusstsein und Schmerz – eine Skizze, wie alles zusammenpassen könnte. Von der Freiheit, Schmerz zu spüren. De Gruyter. с. 97—112. doi:10.1515/9783110525601-011. ISBN 978-3-11-052560-1.
- ↑ Spät, Patrick (2010). Panpsychismus : ein Lösungsvorschlag zum Leib-Seele-Problem. Процитовано 3 березня 2024.
- ↑ Place U. T., "Is consciousness a brain process?", in British Journal of Psychology, n° 47, 1956, pp. 44–50.
- ↑ Smart J. J. C., "sensations and brain processes" in The Philosophical Review, n° 68, 1959, p. 141-156
- ↑ Cf. Smart J. J. C., « Materialism », Journal of philosophy, n° 60, 1963, pp. 164-167.
- ↑ Cf. notamment Davidson D., « Les événements mentaux » (1970), Actions et événements, Paris, PUF, 1993.
- ↑ Voir notamment Fodor J, The Language of Thought, Harvard University Press, 1975.
- Stoljar, Daniel. Physicalism. Routledge, 2010.
- Churchland, Patricia S. Neurophilosophie. Paris, PUF, 1999.
- Churchland, Paul M. Matière et conscience. Seyssel, ed. Champ Vallon, 1999.
- Davidson, Donald. Actions et événements. Paris, PUF, 1993.
- Jacob, Pierre. De Vienne à Cambridge. L’héritage du positivisme logique. Paris Gallimard, 1980.
- Pinkas, Daniel. La Matérialité de l'esprit. Un examen critique des théories contemporaines de l’esprit. Paris, La Découverte, 1995.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
