Ганс Гюнтер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ганс Ґюнтер
нім. Hans Günther
Prof. Hans Günther (Bundesarchiv)
Псевдонім Генріх Аккерман
Народився 16 лютого 1891(1891-02-16)[1][2][3]
Фрайбург, Німеччина
Помер 25 вересня 1968(1968-09-25)[1][2][3] (77 років)
Фрайбург, Німеччина
Громадянство Третій Рейх
Німеччина
Діяльність філолог, письменник, філософ, поет-драматург, расолог, викладач
Alma mater Віденський університет і університет Фрайбурга
Заклад Єнський університет, університет Фрайбурга, Університет Фрідріха-Вільгельма[d] і HU Berlin
Мова творів німецька
Роки активності 1920—1952
Напрямок расова теорія про вищість «нордичної раси»
Жанр наукові досліди
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Учасник Перша світова війна
Нагороди
Золотий партійний знак НСДАП
Золотий партійний знак НСДАП
CMNS: Ганс Гюнтер у Вікісховищі

Ганс Фрідріх Карл Ґюнтер (нім. Hans Friedrich Karl Günther; 16 лютого 1891[4], Фрайбург — 25 вересня 1968[4], там же) — письменник, расознавець, євгеніст, автор наукових робіт із расової теорії, особливійше — про нордичну расу[5][6][7] (расова теорія Ґюнтера). Ганс Ґюнтер вплинув на початкову німецьку націонал-соціалістичну расову політику.

За освітою філолог. Член НСДАП із 1932 року. Викладав в університетах Відня, Берліна та Фрайбурга. У 1929 році видав «Коротку расологію німецького народу», яка набула великої популярности. Член Ради з питаннів євгеніки. За підсумками своєї роботи Гюнтер здобув жартовливі прізвиська Расовий Гюнтер[8] та Rassenpapst - Расовий Папа[9].

Біографія[ред. | ред. код]

Юність[ред. | ред. код]

Батько Ганса Гюнтера - Карл Вільгельм був спадковим музикантом, сім'я якого походила з околиць міста Дессау (Саксонія-Ангальт). Мати Гюнтера - Матильда Катаріна Агнес, уроджена Кропф, була родом з Штутгарта, де жило кілька поколінь її сім'ї. По цій лінії простежується віддалений зв'язок із сім'єю матері Кеплера, великого астронома та астролога.

Гюнтер навчався у рідному Фрайбурзі в університеті Альберта Людвіга, де він вивчив порівняльну лінгвістику, але також слухав лекції з зоології та географії. Атестат отримав у 1910 році. У 1911 році він провів семестр у Сорбонні (Париж).

Молодість[ред. | ред. код]

Закінчив докторантуру в Сорбонні у віці 23 років, у 1914 році, захистивши дисертацію на тему «Про джерела народної книги про Фортунат і його синів» — романтичні, напівказкові збори авантюрних історій епохи середньовіччя. Перші свої гроші він заробив, видавши цю роботу окремою книгою.

Цього року починається Перша світова війна, Гюнтер вербується в піхоту, але змушений комісуватися з армії з отриманим на службі важким суглобним ревматизмом. Він продовжує службу, але вже як санітар Червоного Хреста.

Зрілість[ред. | ред. код]

У 28 років, у 1919 році Гюнтер офіційно виходить із протестантської церкви і починає писати свою першу програмну роботу «Лицар, Смерть та Диявол. Героїчна думка», яка вийшла 1920 року. Книга була надрукована в Мюнхені Юліусом Фрідріхом Леманом, який спеціалізувався на виданні націоналістичної та расистської літератури. Генріх Гіммлер був дуже захоплений цією книгою. Леман вплинув на формування поглядів Гюнтера і переконав його написати расове дослідження німців, надаючи підтримку фінансово і матеріалами у вигляді фотографій расових типів[10].

У 1922 році Гюнтер продовжує вчитися вже у Віденському університеті, працюючи у музеї в Дрездені. У 1923 році переїхав до Скандинавії, де мешкала його друга дружина-норвежка. Він отримав наукові нагороди від Упсальського університету та Шведського інституту расової біології, очолюваного Германом Люндборгом. У Норвегії він зустрів Видкуна Квіслінга, майбутнього «фюрера» Норвегії.

Націонал-соціалізм[ред. | ред. код]

У 1930 році Гюнтер через свого друга Пауля Шульце-Наумбурга (1864—1949)[11] познайомився з керівництвом Націонал-соціалістичної партії, яка щойно перемогла на виборах у Тюрингії[11]. Наслідком цього знайомства стало створення урядом Тюрингії за спеціальним розпорядженням від 14 травня 1930 року кафедри соціальної антропології в Єнському університеті, незважаючи на протести ліберальної професури[11].

В той же день Гюнтер був призначений професором на щойно створену кафедру соціальної антропології в Єнському університеті[11], де він 15 листопада того ж року прочитав свою вступну лекцію під назвою «Причини расового занепаду німецького народу після Великого переселення народів». Після прочитання лекції з ним того ж вечора спілкувався Герман Герінг і звернувся до всіх, хто зібрався з хвалебною промовою на адресу Гюнтера[11]. Вже ввечері захоплені студенти влаштували смолоскипну ходу перед будинком нового викладача. Але відгуки в газетах, що не розділяли ідеї націонал-соціалізму, були іншого роду: його кафедру назвали «кафедрою антисемітизму», а його лекцію, як і будь-якого «вченого» подібного роду, замахом на науку[11].

З цього часу Гюнтер був пов'язаний з націонал-соціалізмом.

У 1931 році Карл Даннбауер, маючи завдання вбити лідера партії Альфреда Розенберга, втратив його з виду і вирішив убити Гюнтера[11]. Вжита ним спроба виявилася невдалою через наданий Гюнтером опір, хоча Гюнтер і отримав поранення в руку, що вимагало довгого лікування[11].

У травні 1932 року Гюнтер вступив у НСДАП (партійний білет № 1185391)[12].

У 1935 році він покинув Єнський університет і став професором етнології, етнобіології та сільської соціології Берлінського університету, одночасно з цим керуючи расовим інститутом у Далемі[11].

У 1935—1937 роках спільно з Фішером, Ленцем та Абелем допоміг гестапо здійснити програму стерилізації «рейнських бастардів» — дітей французьких солдатів африканського походження та німецьких жінок.

Гюнтер отримав кілька нагород у період нацистської Німеччини. На партійному з'їзді 11 вересня 1935 року Альфред Розенберг, головний ідеолог партії, вручив Гюнтеру, як першому лауреату, премію НСДАП в галузі науки і підкреслив у своїй промові, що Гюнтер «заклав духовні основи боротьби нашого руху та законодавства Рейху».

У наступні роки Гюнтер отримав медаль Рудольфа Вірхова від Берлінського товариства етнології та антропології, яке очолював Ойген Фішер, і був обраний до керівництва Німецького філософського товариства. З нагоди 50-річчя (16 лютого 1941 року) він був нагороджений медаллю Гете та золотим партійним значком. Крім того, з 1933 року він увійшов до Ради з демографії та расової політики, яка перебувала у підпорядкуванні Вільгельма Фріка, міністра внутрішніх справ та народної освіти Тюрингії.

У квітні 1945 року до Тюрингії увійшли американці та зайняли віллу Шульце-Наумбурга. Гюнтер, як і інші жителі Веймара, кілька тижнів працював у концтаборі Бухенвальд. Коли стало відомо, що Тюрингія увійде до радянської зони, Гюнтер із сім'єю повернувся до Фрайбурга.

Після закінчення війни Гюнтер три роки провів у концтаборі. Суд вирішив, що хоча він був представником нацистського режиму, але не був ініціатором злочинів нацистів і тому несе меншу відповідальність за їхні наслідки[13]. 8 серпня 1949 року суд третьої інстанції виніс вирок про його звільнення.

Характеризуючи позицію Гюнтера у повоєнний період, історик Еге. І. Колчинський писав, що «на думку цього пророка расології, націонал-соціалістичний расизм робив людину краще, тому необхідно повернутися до націонал-соціалізму, прибравши з нього всі крайнощі і зло»[14].

Расова теорія[ред. | ред. код]

У 1925 році Гюнтером була сформульована нордична ідея — ряд концептуальних положень, спрямованих на збереження нордичної раси. Гюнтер був адептом нордицизму. Виділяв шість європейських субрас:

  1. Нордична раса
  2. Динарська раса
  3. Західна раса (середземноморська раса)
  4. Східна раса (альпійська раса)
  5. Фальська раса
  6. Східно-балтійська раса

Будь-який європейський народ представляв по Гюнтеру змішання цих рас: у німців переважала «нордична» компонента, яка нібито зіграла основну роль становленні цивілізацій індоєвропейських народів. Інші раси розцінювалися Гюнтером нижче (на друге місце після нордичної в духовному відношенні він ставив динарську расу; східно-балтійську вважав більш розумово розвиненою, ніж східна та західна[15]). Семіти (євреї) (яких він відносив переважно до неєвропейських (за його типологією) передньоазійської та орієнтальної раси) виявлялися повною протилежністю нордичній расі, здатної вносити тільки смуту і заворушення, і становили, на його думку, особливу небезпеку для німецького народу: при подальшому змішування з євреями, Німеччина мала перетворитися на «європейсько-азійсько-африканське расове болото».

Гюнтер вважав, що «нордична раса» має особливу цінність для німецькомовних народів. Він був прибічником визначення нордичної раси як вищої на Землі взагалі, але проти змішання рас і вважав, що з африканської чи азійської цивілізації нордична домішка буде шкідливою і неповноцінною. Індійську, перську, грецьку та римську цивілізацію він вважав результатом поневолення місцевих аборигенів нордичними племенами[16].

У роботі 1959 року «Зникнення талантів у Європі» Гюнтер продовжує відстоювати перевагу нордичної раси та важливість євгеніки для відстрочення заходу Європи.

Критика[ред. | ред. код]

Німецькі вчені називали Гюнтера «фанатичним невігласом». На думку Петера Вірека (1965), науковий расизм Гюнтера насправді був релігією[17]. Радянський етнограф і антрополог Н. Н. Чебоксаров (1975) відносив Гюнтера до «німецьких лжевчених, які відверто підтримали нацизм» [5]. Радянський етнограф та історик С. А. Токарєв (1978) писав про твори Гюнтера: «Незважаючи на наукоподібну видимість, книги ці є найдикішою расистською фантазією»[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118698923 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Munzinger Personen
  4. ↑ а б Ivan Hannaford. Race: The History of an Idea in the West. — Woodrow Wilson Center Press, 1996. — P. 360. — (Woodrow Wilson Center Press Series) — ISBN 9780801852237.
  5. ↑ а б Чебоксаров, 1975.
  6. ↑ а б Токарев С. А. История зарубежной этнографии. М. : Высшая школа, 1978. С. 179—180.
  7. ↑ Alexander D. R., Numbers R. L. Biology and Ideology from Descartes to Dawkins. — University of Chicago Press, 2010. — P. 204.
  8. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Шнирельман не вказано текст
  9. ↑ Axel Andersson. A Hero for the Atomic Age: Thor Heyerdahl and the Kon-Tiki Expedition. — Peter Lang, 2010. — 252 p. — (Past in the present) — ISBN 9781906165314.
  10. ↑ From a Race of Masters to a Master Race: 1948 To 1848 By A. E. Samaan
  11. ↑ а б в г д е ж и к Ганс Ф. К. Гюнтер. Избранные работы по расологии / В. Б. Авдеев. — второе изд., дополн. и проиллюстр. — М. : «Белые альвы», 2005. — 576 с. — (Библиотека расовой мысли) — ISBN 5-7619-2015-X.
  12. ↑ Hoßfeld U. Die Jenaer Jahre des ‚Rasse-Günther’ von 1930 bis 1935: Zur Gründung des Lehrstuhls für Sozialanthropologie an der Universität Jena // Medizinhistorisches Journal. — 1999. — 21 квітня.
  13. ↑ Sussman, 2014, с. 125.
  14. ↑ Колчинский Э. И. Биология Германии и России-СССР в условиях социально-политических кризисов первой половины XX века. СПб. : Нестор-История, 2006. С. 363—67, 497—500.
  15. ↑ Расология немецкого народа
  16. ↑ Гюнтер. Нордическая идея.
  17. ↑ Viereck Peter. Metapolitics. The roots of the Nazi mind. N.Y.: Capricorn Books, 1965. P. 293.

Література[ред. | ред. код]

  • Расизм / Н. Н. Чебоксаров // Проба — Ременсы. — М. : Советская энциклопедия, 1975. — (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 21).
  • Friedrich Hertz. Hans Günther als Rasseforscher. Berlin, 1930. DNB Архивная копия от 4 июня 2009 на Wayback Machine (Erkenntniskritischer Ansatz.)(нім.);
  • Karl Saller: Die Rassenlehre des Nationalsozialismus in Wissenschaft und Propaganda. Progress-Verlag, Darmstadt, 1961. DNB(нім.);
  • Hans-Jürgen Lutzhöft: Der Nordische Gedanke in Deutschland 1920—1940. Klett, Stuttgart 1972, ISBN 3-12-905470-7.(нім.);
  • Peter Emil Becker. Wege ins Dritte Reich (Teil II). Sozialdarwinismus, Rassismus, Antisemitismus und Völkischer Gedanke. Thieme, Stuttgart / New York 1990, ISBN 3-13-736901-0.(нім.);
  • Essner Cornelia. Im «Irrgarten der Rassenlogik» oder Nordische Rassenlehre und Nationale Frage (1919-1935) // Historische Mitteilungen. 1994. Bd. 7, Hf. 1. S. 81—101(нім.);
  • Elvira Weisenburger: Hans Friedrich Karl Günther, Professor für Rassekunde. In: Michael Kißener / Joachim Scholtyseck (Hrsg.): Die Führer der Provinz. NS-Biographien aus Baden und Württemberg, UVK, Konstanz 1997, ISBN 3-87940-566-2.(нім.);
  • Erich Freisleben. Grundelemente der Rassenkunde und Rassenhygiene der Weimarer Zeit. Eine Untersuchung zu zwei Standardwerken. Diss., Freie Universität Berlin 2003. DNB(нім.);
  • Christopher Hale Himmler’s Crusade: the True Story of the 1938 Nazi Expedition into Tibet Bantam, 2004 ISBN 978-0-553-81445-3(англ.);
  • Peter Schwandt. Hans F. K. Günther: Porträt, Entwicklung und Wirken des rassistisch-nordischen Denkens, Vdm Verlag Dr. Müller, Saarbrücken 2008, ISBN 3-639-01276-3.(нім.);
  • Robert Wald Sussman. The Myth of Race: The Troubling Persistence of an Unscientific Idea. — Harvard University Press, 2014. — 384 p. — ISBN 9780674417311.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ганс_Гюнтер&oldid=41866748