Хозарські міфи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Хозарські міфи — уявлення про хозар і Хозарський каганат, спотворені заради ідеологічних і політичних міркувань. Міфологізація хозарської історії почалася незабаром після падіння Хозарського каганату. В «Повісті временних літ» хозарські юдеї згадані у повчальному контексті в сюжеті про вибір віри київським князем Володимиром Святославичем. 1141 історію про юдаїзацію хозар для доказу переваги юдаїзму над іншими релігіями у творі «Кітаб аль-Хазарі» використав єврейський філософ і екзегет Єгуда Галеві. У 16 ст. сюжет про незалежну хозарсько-єврейську державу використав Ісаак Акріш.

Перші свідчення про використання історії хозар з політичною метою містяться у працях ідеологів козацтва українського (див. Хозарський козацький міф). У 19—21 ст. походження від хозар приписували східноєвропейським караїмам, кримчакам, євреям-ашкеназі, кумикам, чувашам, угорцям, татарам-мішарям, чеченцям, горянам Північного Кавказу, бродникам, донським козакам, гірським євреям, казахам. У 19 ст. хозарську тему використав А.Фіркович, який на підставі сфальсифікованих джерел намагався довести, що хозари навернулися в караїмську версію юдаїзму. 1896 про походження східноєвропейських караїмів від тюрків-хозар заявив караїмський сходознавець С.Шапшал. У 20 ст. теорію С.Шапшала підтримали караїмські автори А.Зайончковський, О.Мардкович, С.Шишман, Ю.Полканов, С.Кушуль, М.Сарач та ін. Визнання караїмів нащадками тюрків-хозар врятувало караїмську громаду від знищення під час Голокосту.

Паралельно розвивається теорія про походження євреїв-ашкеназі від хозар (К.Нойманн, К.Іков, М.Гумплович, І.Шиппер, А.Кестлер та ін.). Цю теорію використовують як ізраїльські єврейські вчені (А.Поляк, П.Векслер, Ш.Занд), так і супротивники існування держави Ізраїль.

Після Другої світової війни про походження від хозар заявили кримські тюркомовні євреї-кримчаки.

Особливо активно кримчацька хозарська теорія стала розвиватися в умовах антиєврейських і антисіоністських переслідувань в СРСР у 1950—80-х рр. Після 1991 на хозарському походженні кримчаків продовжують наполягати лідери громади (Б.Ачкіназі, Д.Ребі та ін.). Своєрідно використовують хозарську тему пантюркісти. У більшості публікацій турецьких авторів (Решит Саффет Бей, Ш.Кузгун та ін.) хозар та їхніх нащадків-караїмів вважають невід'ємною частиною тюркської цивілізації.

У Росії на поч. 20 ст. журналіст О.Селянінов писав про приховану єврейську загрозу і наводив як приклад Хозарську державу, яка впала з вини євреїв. У СРСР після II світової війни Хозарський каганат почали подавати як «паразитичну» феодальну державу, яка загарбала слов'янські землі й експлуатувала слов'ян. землеробів (Б.Рибаков). Наприкінці 1940-х — на поч. 1950-х рр. почалася ідеологічна кампанія проти М.Артамонова, якого звинуватили у тому, що він не демонструє у своїх працях хижацький характер Хозарського каганату. Хозарську тему активно розвивав у своїх працях євразієць Л.Гумільов, який висунув теорію про «єврейсько-хозарську химеру»: нібито Хозарія була державою, реальними правителями якої були євреї, незважаючи на те, що більшість підданих становили тюрки.

У країнах Співдружності Незалежних Держав сучасні по-антисемітському налаштовані автори розвинули теорію «трьох Хозарій»: «перша» існувала в середньовіччя, «другою» був СРСР до кінця 1920-х рр., «третя» — це сучасна пострадянська Росія, якою керують масони та євреї (праці Е.Ходоса, Т.Грачової, В.Кожинова та ін.). Хозари фігурують у художній літературі (О.Пушкін, Ш.Черніховський, З.Шахнович, М.Крюгер (Д.Брандт), М.Павич, М.Хальтер, Д.Биков та ін.) та відомих історичних фальсифікатах 19—20 ст. («Маджаліський документ», «Велесова книга», «Історія Джагфара»).

Джерела та література[ред.ред. код]