Христіан Фридрих Геббель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Христіан Фридрих Геббель
нім. Friedrich Hebbel
Fritz-Hebbel.jpg
Ім'я при народженні нім. Christian Friedrich Hebbel
Псевдо Dr. J. F. Franz
Народився 18 березня 1813(1813-03-18)[1][2][…]
Вессельбурен, Бюзум-Вессельбурен[d], Дітмаршен, Шльезвіґ-Гольштайн, Німеччина[4]
Помер 13 грудня 1863(1863-12-13)[1][2][…] (50 років)
Відень, Австрійська імперія[4]
Поховання
Громадянство
(підданство)
Німеччина
Діяльність поет, письменник, драматург, поет-адвокат
Alma mater Гамбурзький університет
Мова творів німецька[2]
У шлюбі з Христина Геббель[d]
Нагороди

премія Шиллера[d]

орден Максиміліана «За досягнення в науці та мистецтві»

Христіан Фридрих Геббель у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Христіан Фридрих Геббель (нім. Friedrich Hebbel; 18 березня 1813, Вессельбурен Гольштейн — 13 січень 1863 Відень) — німецький драматург.

Найбільший драматург в період між Шиллером і Гофмансталем.

Життєпис[ред. | ред. код]

Син гольштейнского муляра; виховувався в строгому протестантському дусі і виріс, терплячи матеріальні нестатки, в народному середовищі, повної древніх сказань і забобонів; це середовище визначило схильність Геббеля до містицизму, до якого він тяжів протягом всього свого життя.

Психологія Геббеля склалася в період руйнування ремісничого виробництва промисловістю. Ще студентом в Гейдельберзі він охарактеризував свого часу як епоху, коли «готується рішення на ціле тисячоліття»; він рано зрозумів, що в його вік зіткнулися два світи: феодалізм і капіталізм.

У перший час він перебував під впливом романтиків — Уланда, Клейста, і, особливо, І. Герреса. Вже тоді виявилося і внутрішнє протиріччя в світогляді Геббеля, протиріччя між його схильністю до містицизму і раціоналістичними устремліннями епохи.

Від романтиків Геббель повернув до «Молодої Німеччини» і у свій час навіть співпрацював в «Телеграфі» ​​К. Гуцкова. Але половинчастість, вічне коливання молодих німців відштовхували його.

Основним завданням свого життя він вважав «символізацію внутрішніх переживань, оскільки вони виразилися в значних моментах». Для цієї «символізації» Геббель намагався пристосувати трагедію класицизму і романтизму (в переробленої формі Грільпарцера), перетворюючи її в арену боротьби проблем сучасності.

Основною проблемою творець буржуазної психологічної драми, яким є Геббель, вважав взаємовідношення індивідуума з суспільством.

Познайомившись з філософією Гегеля і його діалектикою, Геббель переносить всі соціальні конфлікти свого часу зі світу реального в світ ідей і визнає боротьбу ідей вищим принципом драматичного мистецтва взагалі; розгортання суспільних колізій і вічний прогрес Геббель мислив за гегелівськюо тріадою: старе і нове, що йдуть і стає стикаються і в пристрасних муках народжують нову форму буття.

При таких історичних зіткненнях стає особливо зрозумілою необхідність в сильному індивідуумі для виявлення вічної ідеї. У протиріччі з таким стає, гинучи в боротьбі з «загальністю», індивід створює нове буття.

Йдучи своїм шляхом, сильна людина скоює злочин, бо відділяється від цілого, до якого належить, але це злочин неминуче: на ньому ґрунтується прогрес «світового організму».

У цій неминучості Геббель бачить сутність трагічного. Для вирішення цих конфліктів Геббель в своїх перших двох трагедіях («Юдіф», 1841 і «Женев'єва», 1843) потребував ще надлюдину, святу.

У першій трагедії позначається вплив молодих німців (емансипація жінок), а в другій — вплив романтизму і відроджених їм середньовічних «народних книг».

Безсумнівно, що «Молода Німеччина» викликала в Геббеля інтерес до сучасних соціальних питань. Коли в 1843 Геббель познайомився в Парижі з радикальної німецької еміграцією (А. Руге, Гейне і ін.), Він там же написав соціальну трагедію «Марія Магдалина» (1844), в якій дана картина загибелі ремісничого світу з його вузьким кругозором, старої мораллю і забобонами.

Тут вже немає надлюдини і відсутня особиста вина героїв: всі діють за законами соціальної необхідності. Трагедія в тому, що діючі особи не розуміють того, що відбувається навколо них. «Марія Магдалина» — похоронна пісня світу, з якого вийшов сам поет. Після подорожі до Італії Геббель оселився у Відні.

Там він написав в романтичному дусі дві слабких трагедії — «Юлія» і «Трагедія в Сицилії». Революції 1848 Геббель зустрів зі змішаним почуттям: він боявся «божевілля комунізму», який нібито руйнує культуру.

Поки боротьба йшла за конституцію, він брав діяльну участь в русі, агітував за свободу спілок, друку тощо. І виставив свою кандидатуру у франкфуртський і австрійський парламенти, куди проте не був обраний.

Але коли революційна боротьба прийняла більш різкі форми, він в своїх кореспонденціях в Аугсбургскую «Загальну газету» виступив проти лівої демократії, хоча негативно відгукувався і про реакцію. Своїм ідеалом він вважав конституційну монархію і примирення революції з реакцією. У 1850-х і 1860-х рр. Геббель проповідував об'єднання Німеччини.

Висловлюючи таким чином ідеї найбільш поміркованої буржуазії, Геббель в пореволюційні період своєї творчості створив вищі зразки буржуазної психологічної драми, пов'язуючи завжди зіткнення двох світоглядів у світовій історії з боротьбою чоловічої та жіночої психіки: в трагедії «Ірод і Маріанна» (1850) азіатсько-деспотичний світ (в особі Ірода) гине при зіткненні з західно-римської культурою і щойно народжується християнством (в особі Маріанни); язичницький егоїзм перемагається християнським альтруїзмом, новим розумінням індивідуума.

В іншій трагедії — «Гиг і його кільце» (1856) — герой (Кандавл) згрішив, зробивши «безчесний» в сенсі тодішньої моралі вчинок, і повинен тому загинути. Ця трагедія є апологією «ідеї звичаю і моральності»; Кандавл, вмираючи, усвідомлює себе винним: лише той сміє порушити «сон світу» і вводити реформи, хто в змозі дати що-небудь більш піднесене, ніж те, що вже суще.

Примітки[ред. | ред. код]