Цегляний експресионізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чиліхауз, Гамбург (закінчено в 1924)

Цегляний експресіонізм (нім. Backsteinexpressionismus) — специфічний варіант експресіоністської архітектури, яка використовує цеглу, плитку або клінкер як основний видимий будівельний матеріал. Будинки в цьому стилі зводилися переважно у 1920-х роках, насамперед у Німеччині та Нідерландах,[1] де був створений цей стиль.

Регіональними центрами стилю були більші міста Північної Німеччини та Рурської області, але Амстердамська школа належить до того самого руху, який можна знайти у багатьох великих голландських містах, таких як Амстердам та Утрехт.[2] Стиль також мав певний вплив за межами згаданих областей.

Стиль[ред. | ред. код]

Цегляний експресіонізм розвивався одночасно з «новою речевістю» архітектури Баугауза. Але в той час як архітектори Баухауса виступали за видалення всіх декоративних елементів або орнаментів, архітектори-експресіоністи розробили виразні форми або орнаменти, часто використовуючи грубі, кутові або загострені елементи. Вони мали на меті виразити динаміку свого часу, його інтенсивність та напруженість.

Найважливішими будівельними матеріалами були однойменна цегла та клінкер. Клінкер з твердим випалом був дуже модним, особливо для фасадів. Цей матеріал був особливо добре адаптований до складних екологічних вимог промислових будівель, особливо в Рурській області. Його характерна шорстка поверхня та багато різноманітних кольорів, від коричневого, червоного до фіолетового, також сприяли популярності матеріалу.

Яскравою рисою цегельного експресіонізму є жвавість його фасадів, досягнута виключно завдяки навмисному підсилення патерну цегли. Це допомогло оживити великі, одноманітні стіни. У деяких випадках навіть цегляні розриви (шматки, які були пошкоджені під час випалу або були обпалені занадто довго або недостатньо довго, що призводило до нерівномірного або небажаного забарвлення) використовувалися як декоративні елементи. Кутова цегла поєднувалася в різних аранжуваннях, створюючи багатий орнаментальний репертуар, включаючи специфічні форми скульптури. Ще однією спільною рисою є горизонтальні цегляні тяги, наприклад, на Ганса-Закса-Хауса в Гельзенкірхені (1927).

Дизайн фасадів був покращений за допомогою архітектурної скульптури, виготовленої з клінкерної цегли або кераміки. Відомим представником цього виду мистецтва був Річард Куель. Ернст Барлах також створив клінкерні статуї, такі як фриз Gemeinschaft der Heiligen («спільнота святих») на вулиці Святої Катерини в Любеку (завершено Герхардом Марксом).

Іноді посилалися на елементи інших архітектурних стилів, перетворюючи їх у цегляну форму. Наприклад, у Чиліхаузі Фріца Хегера в Гамбурзі домінує естетика арт-деко. Anzeigerhochhaus у Ганновері цитує східну архітектуру. Цегляний експресіонізм також створив свої власні, часто досить своєрідні форми, такі як Церкви Параболи (Парабель-Кірхен), Хайліг-Кройц-Кірхе в Гельзенкірхені-Юкендорф.

Північна Німеччина[ред. | ред. код]

Деякі видатні приклади цегляного експресіонізму зустрічаються в Гамбурзі. Тут Фріц Хегер створив надзвичайно інноваційний Chilehaus з яскраво вираженим вертикально орієнтованим дизайном. Інші приклади — сусідній Спринкенгоф (Hans und Oskar Gerson та Höger), Broschekhaus та Zigarettenfabrik Reemtsma (сигаретна фабрика Reemtsma).

Ще одним важливим представником цього стилю в Північній Німеччині був Фріц Шумахер. Він створив численні громадські будівлі в Гамбурзі, такі як фінансові офіси на Gänsemarkt, крематорій на кладовищі Ольсдорф, середня школа Вальддорфер у Фольксдорфі та школа Яррештадт.

Böttcherstrasse в Бремені є ще одним важливим прикладом стилю в Північній Німеччині.

Рур[ред. | ред. код]

Цегляний експресіонізм набув найбільшого поширення в Рейнсько-Рурській області, розвиваючи характер регіонального стилю. Матеріал витримував складні промислові умови і дозволяв створювати добре збалансовані та різноманітні конструкції фасадів з відносно невеликими зусиллями. Клінкер з твердим випалом коштував порівняно дорого, тому багато будівель були спроектовані фасадами з частково обпаленими та частково побіленими. Приклади були створені по всій Рурі, включаючи промислову архітектуру (актові зали, офісні будівлі, водонапірні вежі тощо) та житлові будинки. Цегла також використовувалася для представницьких будівель, таких як ратуші, поштові відділення, церкви та вілли.

Важливим прикладом є Ханс-Закс-Хаус Альфреда Фішера в Гельзенкірхені, який планується як багатофункціональна будівля, але з часом використовується як мерія. Його порівняно просто цегляний фасад та закруглені кути характеризують його як синтез між експресіонізмом та новою речевістю.

Також у Гельзенкірхені, в районі Укендорф, знаходиться основна робота Йозефа Франке, парабольна церква Хайліг-Кройц (Святий Хрест). Його склепіння має форму високої параболи. Вершина квадратної вежі увінчана цегляною фігурою Христа. 18 серпня 2007 року церква була освячена.

Іншими важливими будівлями цегляного експресіоніста в Рурській області є штаб-квартира поліції, Берт-Брехт-Хаус та мерія в Оберхаузені, офіси Альфреда Фішера для Regionalverband Ruhrgebiet (орган регіонального розвитку) в Ессені, будівля BOGESTRA та штаб-квартира поліції в Бохумі, та відділення дитячої хірургії міської лікарні Дортмунда.

Берлін[ред. | ред. код]

Берлінські приклади включають Крейцкірхе (Євангельська церква Хреста) у Берліні-Шмаргендорфі та Євангелічну церкву Фріца Гегера на Гогенцоллернплац (1933).

Нідерланди[ред. | ред. код]

В інших місцях[ред. | ред. код]

Інші яскраві приклади цегляного експресіонізму включають Гроссмарктхалле у Франкфурті-на-Майні, Будинок технічної адміністрації Hoechst AG у Франкфурті-Хьохсті та Церкву Грундтвіга в Копенгагені

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bob Lodewijks and Ronald Elink Schuurman, De Amsterdamse School in Utrecht (2014).
  2. Bob Lodewijks and Ronald Elink Schuurman, De Amsterdamse School in Utrecht (2014).