Церква Святого Духа (Гукливий)
| Церква Святого Духа | |
|---|---|
.jpg) | |
| 48°43′04″ пн. ш. 23°14′16″ сх. д. / 48.718027000027774420° пн. ш. 23.237838000028° сх. д.Координати: 48°43′04″ пн. ш. 23°14′16″ сх. д. / 48.718027000027774420° пн. ш. 23.237838000028° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Місто | Закарпатська область |
| Тип | православний храм |
| Тип будівлі | церква |
| Матеріал | деревина |
| Стиль | дерев'яна архітектура |
| Дата заснування | 18 століття |
| Прибудови | Дзвіниця |
| Реліквії і святині | Різьблення XVIII століття, іконостас 1784 року |
| Стан | задовільний |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Це́рква Свято́го Духа — дерев'яна церква, яка знаходиться у селі Гукливий, Воловецького району, Закарпатської області, пам'ятка архітектури національного значення (№ 186).
Архітектура[ред. | ред. код]
Церква дерев'яна, збудована з ялинових брусів, тризрубна, з трьома зрубами різного розміру. Стіни над піддашшям і дахи покриті ґонтом, вежа — дубовим лемехом. Фундамент складний з річкового каменю на глиняному розчині. Над бабинцем височить квадратна башта з двоярусним бароковим завершенням. Піддашшя, спираючись на випуски зрубів, м'яко охоплює споруду з усіх боків і прикриває ґанок на західному фасаді, який декорований різьбленими стовпчиками. На полотнищах дверей нанесена різьба. Нава і східна частина мають коробовий звід, притвор — плоске перекриття. Завдяки спільній покрівлі над трьома зрубами пам'ятник виглядає компактним, зовні майже не відчувається його трискладова будова. [1] Майстерно складено з масивних колод зрубні стіни. Площини двосхилого, вкритого ґонтом даху, переливаються всіма відтінками смерекової деревини. Вежа з бароковим завершенням — одна з пропорційно надосконаліших серед подібних веж. Стовпчики ґанку профільовано, одвірок має різьблення. Наву та вівтарний зруб перекрито арковим склепінням, бабинець — плескатим. [2]
Частиною бездоганного архітектурного ансамблю є чарівна струнка дзвіниця заввишки вісім метрів, нижній ярус якої зрубний, а верхній, значно видовжений — каркасний. Подібна дзвіниця стояла і в Нижньому кінці, на старому цвинтарі, але її розібрали у 1940-хх роках. Біля церкви збереглися два давні кам'яні хрести. [2] Дзвіниця, квадратна в плані, побудована з того ж матеріалу, що і церква, з рубаним першим ярусом опасанням і каркасним — другим. Шатровий дах дзвіниці і стіни покриті ґонтом. [1]
Історія[ред. | ред. код]
Гукливська церква — найдавніша дерев'яна церква Воловецького району, збудована у XVIII столітті з ялиці на фундаменті з річкового каміння, і належить вона до верховинських шедеврів. Церква дивовижно струнка і пропорційна. Кожен елемент органічно переходить в інший. Можливості дерева як матеріалу розкрито тут повністю і в доцільних лініях конструкції, і в стриманих художніх акцентах. [2]
У 1784 році Франц Пеер розмалював Святодухівську церкву. [3]
У церкві Святого Духа був написаний Гукливський літопис. [4]
З 1998 до 2001 року церква страшенно занепала через байдужість до культурних цінностей місцевої влади. Шинґли (ґонти) прогнили і дощ лив всередину. Найбільше постраждали кутові з’єднання, випуски вінців зрубів, ґанок, опасання. Ціною великих зусиль громадськості наприкінці 2001 року вдалося вкрити новим ґонтом дахи і опасання, але деревина зрубів уражена грибком і в окремих місцях підгнила. [2]
В радянські часи церква охоронялась як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 186). В 2018 році церква визнана об’єктом культурної спадщини національного значення, який внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (№ 070025)[5].
Саме з гукливської церкви розпочалася акція порятунку та привернення уваги до дерев'яних церков. Тоді ж виявилося, що залишилося дуже мало майстрів, здатних виготовити дранку чи ґонти для покриття дахів церков. Увесь ґонт для перекриття церков у Гукливому, Уклині, Ясінях та нової церкви у Великому Бичкові виготовив Іван Молдован з села Щербовець Воловецького району. [2]
Інтер'єр[ред. | ред. код]
Церква довго була закритою й називалася «музеєм атеїзму», що, дозволило зберегти недоторканим інтер'єр та іконостас 1784 року. Пам'ятку було відреставровано у 1970—1971 роках. [2]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Артемов А. А Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х т. Т.2. Винницкая, Волынская, Ворошиловградская, Днепропетровская, Донецкая, Житомирская, Закарпатская, запорожская, Ивано-Франковская, Кировоградская, Крымская области. — Киев.: Будівельник, 1984. — С.181
- ↑ а б в г д е М. Сирохман. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. — К.: Грані-Т, — 2008.
- ↑ Жолтовський П. М. Художнє життя на Україні в XVI–XVIII ст. — К.: 1983. — С.153
- ↑ Угроруські літописні записки // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1911. — Т.106. — Кн. 4. — С.73-82.
- ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2018 р. № 396 Про внесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 14 лютого 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
- «Дерев'яні храми України» [Архівовано 11 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- Прадідівська слава: база даних українських пам’яток і визначних місць [Архівовано 21 грудня 2012 у Wayback Machine.]
Джерела[ред. | ред. код]
- Пам’ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. — К.: Держбудвидав. — 1956.
- Артемов А. А Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х т. Т.2. Винницкая, Волынская, Ворошиловградская, Днепропетровская, Донецкая, Житомирская, Закарпатская, запорожская, Ивано-Франковская, Кировоградская, Крымская области. — Киев.: Будівельник, 1984. — 336с.
- Сирохман М. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. — К.: Грані-Т, — 2008. — 88с.
