Зруб (архітектура)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зруб в США

Зруб — дерев'яна будівля без підлоги, перекриттів, сходів, дверей, яка виконана з колод або брусів, покладених кількома горизонтальними рядами. Вони при перетині з'єднані врубками, тобто зруби споруджується цілком з вінців. Протягом багатьох століть в Україні, Росії та багатьох інших країнах він залишався «будівельною одиницею» всього, що зводилося з деревини — житлових, господарських, оборонних і культових споруд.

Зруб у давньоруському будівництві (зокрема, багатокорпусних будівель) відомий як «кліть».

Застосування[ред. | ред. код]

Житлові будинки
Докладніше: Рублена хата

Основна сфера застосування зрубних конструкцій — житлове будівництво. Рублені будинки, хати, хижини були звичайними у багатій лісом місцевості. У деяких мовах такий тип житла має окремі назви: рос. изба, фр. fuste (у цьому значенні відоме з 1995 р.)[1].

Лазні

Хоча примітивною лазнею може бути землянка з пічкою-кам'янкою, традиційна лазня являє собою зруб із сінями-передбанником.

Криниці

Для зрубів криниць бруси називають циглі, або цямрини[2] (від пол. cembrzyna < сер.-в.-нім. zimber — «будівельний ліс»)[3], останнє слово вживається і щодо самих зрубів чи тільки їхніх наземних частин[2].

Укріплення

У зрубній техніці виконовували вежі дерев'яних фортець, острогів. Фортечні стіни робили у вигляді частоколу, але могли робити й рубленими: як з пустих зрубів-клітей, так і використовувати зруби, засипані землею і каменем — городні.

Інші будови

У техніці зрубу виконували й виконують різномантні будови: водонапірні вежі, церкви, дзвіниці.

Заготівля матеріалу[ред. | ред. код]

Технологія[ред. | ред. код]

Один ряд зрубу називається вінець[4] або вінце[5]. Як правило, вінець складається з чотирьох колод, з'єднаних на кінцях різними способами. Рідше трапляються вінці з трьох, п'яти і більше колод. Окрім того, при рубленні хат з колодяними перегородками («п'ятистінних», «шестистінних») в основні колоди вінця врубаються бокові.

Зруб з оциліндрованого брусу[ред. | ред. код]

Рублення з лишком[ред. | ред. код]

З'єднання «у чашку»
Рейсмус для розмітки пазів
З'єднання «у лапу»

При рубленні «з лишком» («із залишком») кінці колод виступають по кутах зрубу. Цей спосіб є оптимальним з точки зору герметичності і має найкращі теплоізолювальні властивості. Розмітка пазів є відповідальною операцією, від її ретельності залежить щільність прилягання елементів. Для полегшення цієї задачі теслярі використовують спеціальний рейсмус-рисувалку (драчка, рос. черта). Щоб розмітити паз на нижній колоді, кінці рейсмуса розсувають на відстань, що відповідає радіусу верхньої. Дотикаючись одним кінцем верхньої колоди, другим прокреслюють риску на нижній колоді: спочатку з одного боку, потім — з другого.

Рублення «у чашку»

З'єднання колод «у чашку» («в угли», «на угла», «на вугла», «в обхват», «на замок»)[6] є найбільш простим і поширеним. При ньому на кінцях колод вирізають півкруглі пази («чашки»). У верхній або нижній частині колод роблять поздовжній жолоб для кращого прилягання до сусіднього вінця. Для щільнішого з'єднання проміжок між вінцями проконопачують клоччям, джутом. Існують кілька видів цього з'єднання, у всіх з них півкруглі пази можуть розташовуватися як зверху, так і знизу (останнє з'єднання відоме як «сибірська чашка»).

  • «Чашка в півдерева» — найпростіший вид з'єднання «у чашку». Півкруглі пази вибирають сокирою до середини колоди, таким чином, їхня ширина дорівнює діаметру, а глибина — радіусу колод.
  • «Заовалений гребінь» — спосіб з'єднання з додатковим шипом у чашці. Пази при ньому роблять не півкруглими, а фігурними — з виступом усередині. Поздовжній жолоб вибирають не у верхній, а в нижній частині колоди: з розрахунком, щоб він збігся з виступом у чашці.
  • «З'єднання у курдюк» — найскладніший спосіб з'єднання «у чашку». Виступ у чашці роблять хрестоподібним, у нижній частині колоди, окрім поздовжнього жолобу, роблять два поперечних пази, що входять у хрестоподібні виступи колод вищого вінця.

Рублення без лишку[ред. | ред. код]

У разі з'єднання колод «без лишку» («без залишку») кінці колод не виступають на кутах зрубу, таким чином, вся довжина стовбура використовується повністю. З погляду герметичності і теплоізоляції така конструкція поступається з'єднанню «із залишком», але завдяки повному використанню матеріалу, без «мертвих» кінців цей спосіб слід визнати більш економічним.

Рублення у «лапу»
Для рублення «у лапу» («у зуб», «на каню», «на модли»)[6] кінці колод оброблюють у вигляді прямокутного шипа, часто з додатковими шипами і пазами. Шипи сусідніх вінців з'єднуються між собою.
Рублення у «ластівчин хвіст»
При цьому способі шип на кінцях колод має форму «ластівчиного хвоста» (оберненої трапеції) (або "риб'ячий хвіст"), що підвищує надійність з'єднання.

З'єднання «у півдерева»

Вінці рублених перегородок (наприклад, для розділення передбанника й парильні) можуть з'єднуватися з вінцями основного зрубу за допомогою Т-з'єднання. Колоди перегородки мають на кінцях шипи «ластівчин хвіст», колоди основного зрубу — трапецієподібні пази у верхній і нижній частинах.

Зруб з квадратного брусу[ред. | ред. код]

Як і оциліндрований брус, квадратний може з'єднуватися і «з лишком» і «без лишку».

З'єднання на корінних шипах

З'єднання «з лишком»

  • «У півдерева» — з'єднання з допомогою прямокутних пазів, аналогічно з'єднанню «у чашку» оциліндрованого брусу.
  • «У курдюк» — з'єднання з допомогою прямокутних пазів з поперечним шипом

При з'єднанні «з лишком» можуть застосовуватися однобічне, двобічне і чотирибічне розташовування пазів. У першому способі пази роблять лише з одного боку (верхнього або нижнього), у другому — і зверху, і знизу, у третьому способі дерево вибирають навколо бруса, утвоюючи «шийку».

Т-з'єднання. Музей у Пирогові

З'єднання «без лишку»
Існують багато способів з'єднання квадратного брусу «без залишку», але найбільш поширені декілька:

  • З'єднання встик — найпростіший спосіб. При ньому бруси просто кладуть торцями один на одного і закріплюють цвяхами або скобами. Цей спосіб прийнятний для будування легких споруд (наприклад, сараїв, госпблоків).
  • З'єднання «у лапу» аналогічне однойменному з'єднанню оциліндрованого брусу. На кінцях брусів роблять по два вирізи, утворюючи шип. Такий спосіб з'єднання потребує додаткового скріплення брусів цвяхами або скобами.
  • З'єднання на шпонках — спосіб з'єднання з допомогою шпонки. Для цього у кінцях брусів вибирають пази: одні на торцях, другі — на певній відстані від торців. Сумістивши пази, бруси з'єднують вертикальною шпонкою.
  • З'єднання на корінних шипах є більш надійним. Для нього в одному брусі вирізають шип, у другому — поперечний паз. Цей спосіб для надійності рекомендують доповнювати нагельним з'єднанням.
  • З'єднання «ластівчин хвіст» — найбільш надійне. Аналогічно з'єднанню «ластівчин хвіст» для оциліндрованого брусу.

При рубленні стін з квадратного брусу часто постає необхідність зрощення двох брусів. Застосовуються такі способи поздовжнього з'єднання:

  • «У півдерева» — у вигляді двох прямих однобічних шипів у половину товщини бруса
  • Поздовжній шип на шпонках — на торцях брусів вибирають пази, які з'єднують шпонкою
  • Корінний шип — у торці одного з брусів роблять центральний шип, у торці другого — центральний паз
  • Косий замок — найскладніше із зрощень. Для нього кінці брусів зрізають навкоси, і споряджують кожен із скосів трикутним пазом.

Фундамент[ред. | ред. код]

При традиційному будівництві нижні вінці вкладали просто на землю, або підкладали під них камені, короткі чурбаки (традиційно хати встановляли на дубові штандари - колоди завдовжки 0,7-1 м, які вкопували в землю по кутах приміщень та дубові "щітки" - дубові поліна більшого розміру, якими вимощували всю площу між штандарами). Зараз зруб частіше зводять на фундаменті.

Дах[ред. | ред. код]

У традиційній архітектурі існувало кілька способів влаштовування дахів. На сході України і півдні Росії звичайною була конструкція з кількох кроков, з'єднаних разом на вершині. В інших місцях шипці дахів були рубленими, з дедалі коротших догори колод (так звані «самцеві»). На колоди щипця вкладали поздовжні лати, до них кріпили покрівлю. Зараз частіше використовують крокви з бантинами, з'єднані латами, а щипці роблять дощатими. Панівним типом перекриття на Поліссі був чоторисхилий дах під соломою, на кроквах та з усіченими у верхній частині трикутними вертикальними фронтонами - так званий "дах з причолком", "дах з причілком". Вузькі схили даху скорочені на дві третини, від верхнього до нижнього краю скороченої таким чином частини схилу, поставлена вертикальна стіна з вікном. Усю поверхню даху прошивали сніпками (куликами), звіязаними при корені, колосом вниз, а на самий нижній ряд і роги використовували кулики, вязання при колоссі, коренем вниз (підстрішельник, стрихачі, китиці, китачі). Інший популярний спосіб покриття - драниця (дрань, дранка) - тонкі колені дощечки, виготовлені вручну, для покриття дахів будівель, або для оббивання стін і стелі під штукатурку.

Див. також[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. L'art de la Fuste. Архів оригіналу за 19 жовтень 2015. Процитовано 19 жовтень 2015. 
  2. а б Цямрина // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  4. Вінець // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Вінце // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. а б Мирослав Сополига. Українське народне будівництво у східній Словаччині. — Пам'ятки України. — 1992. — № 1. — С. 27–33.

Джерела[ред. | ред. код]