Церква Святого Онуфрія (Гусятин)
| Церква Святого Онуфрія | |
|---|---|
..jpg) | |
| 49°04′17″ пн. ш. 26°12′31″ сх. д. / 49.07150600002777452° пн. ш. 26.20881900002777698° сх. д.Координати: 49°04′17″ пн. ш. 26°12′31″ сх. д. / 49.07150600002777452° пн. ш. 26.20881900002777698° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування |
 Україна, Гусятин |
| Єпархія | Бучацька єпархія УГКЦ |
| Стан | пам'ятка архітектури національного значення України |
| Епонім | Онуфрій Великий |
  Церква Святого Онуфрія (Гусятин) (Україна) | |
 | |
 Церква Святого Онуфрія у Вікісховищі | |
Церква Святого Онуфрія, також Онуфріївська церква — культова споруда, мурована пам'ятка архітектури національного значення II-ї половини XVI—XVII ст.[1], нині парафіяльна церква у місті Гусятині, районному центрі Тернопільської області. За переказами — місце хрещення Северина Наливайка.
Опис[ред. | ред. код]
Належить до триконхового типу церков, що свідчить про взаємини з Молдавським князівством.[2]
Історія[ред. | ред. код]
Під час турецької окупації Подільського воєводства (1672—1699) була перероблена на мечеть, до церкви було прибудовано мінарет, який не зберігся. Після вигнання турків — знову християнський храм. Довкола церкви збереглися оборонні мури.
У 1920-х роках на парафії з кількаденним візитом побував Іван Огієнко — майбутній митрополит Іларіон, а в 1921 році храм вивідав молодий офіцер, майбутні» Президент Франції Шарль де Голль.
До 1946 року парафія і храм належали до УГКЦ, з 1946 року — перейшли до РПЦ. Під час воєнних дій церква була дуже пошкоджена.
6 серпня 1991 року за благословення єпископа-ординарія Івано-Франківської єпархії УГКЦ владики Софрона Дмитерка парафію УГКЦ було відновлено, а 25 серпня 1991 року її було зареєстровано в органах державної влади. Храм залишився за парафією.
За служіння о. Геннадія Михайлюка у храмі було встановлено іконостас, зроблено внутрішній розпис. Відбулася майже тижнева місія оо. Редемптористів: о. Романа Криси було організовано спільноту УМХ, братства «Апостольство молитви» і «Матері Божої Неустанної Помочі», Вівтарна дружина. 25 квітня 1997 року освячено два нові дзвони: «Святий Онуфрій» та «Святий Василій Великий».
З 19 листопада 2000 року парафія підпорядкована новоствореній Бучацькій єпархії.
23 червня 2001 року парафіяни разом з парохом о. Романом Крісою побували в Києві на зустрічі зі Святішим Отцем Іваном-Павлом II. Парафію відвідували владика Йосафат Говера — екзарх Луцький та владика Гліб Лончина — Апостольський екзарх для українців-католиків у Великій Британії.
У власности парафії проборство.
Парохи[ред. | ред. код]
- о. Іван Бажайський (1872—1889),
- о. Северин Гріши на (1889—1890),
- о. Григорій Ковец (1890—1892),
- о. Володимир Білінський (1892—1895),
- о. Онуфрій Вергун (1895—1900),
- о. Микола Тодорович (1900—1905),
- о. Антонім Полянський (1905—1908),
- о. Іван Матковськнй (1908—1914, декан та капелан УГА),
- о. Богдан Подолінський (1914),
- о. Іван Матковський (1914—1919),
- о. Северин Ціанмінський (1919),
- о. Іван Бачинський (1919—1921),
- о. Теодор Рак-Раченко (1921—1946),
- о. Олександр Максимович (1956—1980),
- о. Геннадій Михайлюк (1991—1995),
- о. Роман Кріса (з 13 жовтня 1995).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Лист Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам'яток культурної спадщини № 326 від 20 жовтня 2021 року.
- ↑ Гординський С. Бучач і його мистецькі традиції // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 92.
Джерела[ред. | ред. код]
- Парафія смт Гусятин. Церква святого Онуфрія Великого // Бучацька єпархія УГКЦ. Парафії, монастирі, храми. Шематизм / Автор концепції Куневич Б.; керівник проєкту, науковий редактор Стоцький Я. — Тернопіль : ТОВ «Новий колір», 2014. — С. 104. : іл. — ISBN 978-966-2061-30-7.
- Husiatyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 223. (пол.) — S. 223—226. (пол.)
- Онуфриевская церковь, конец XVI в. / Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. — К. : Будівельник, 1986. — Т. 4. — С. 61. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
| |||||