Молдавське князівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Молдовське князівство)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Молдавське князівство
князівство
Flag of Hungary (15th century, rectangular).svg
1346 – 1859
Прапор Герб
Прапор Герб
Moldova (1483)-en.pngМолдавське князівство близько 1483 року.


Столиця Серет (13591385)
Сучава (13851572)
Ясси (15721861)
Мова(и) церковнослов'янська, староукраїнська, молдовська (з XVII ст.)[1]
Релігія православ'я
Форма правління монархія
господар
Історія
 - Васал Угорщини 1352
 - Незалежне князівство 1359
 - Васал Османської імперії 1456
 - Приєднання Бессарабії до Росії 1812
 - Об'єднання Румунії 1861
Попередник
Наступник
Flag of Hungary (15th century, rectangular).svg Угорське королівство
Об'єднане князівство Волощини і Молдови Flag of the United Principalities of Wallachia and Moldavia (1859 - 1862).svg
Герцогство Буковина Flag of Bukowina.svg
Бессарабська губернія Flag of Russia.svg
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Молдавське князівство

Молда́вське князі́вство (ст.укр. Земля Молдавская; лат. Principatus Moldaviae) — у 13461859 роках монархічна держава у Східній Європі. Займала терени сучасної республіки Молдова, запрутської Західної Молдови, а також української Буковини, Бессарабії та Буджака[2]. Керувалася князями, що носили титул воєвод-господарів, й походили з роду Богданів. Мала столицю у містах Серет (13591385), Сучава (13851572), Ясси (15721861). Панівною релігією було православ'я, а мовою діловодства — староцерковнослов'янська. Населення було етнічно строкатим — волохи, русини, мадяри, печеніги, половці, татари[2]. Мала тісні культурно-історичні зв'язки із Валахією і Трансільванією[2]. Заснована у XIV ст. як васальна держава Угорщини[2]. За правління воєводи Богдана I стала незалежною[2]. В часи Петра I приєднала Придністров'я й стала васалом Польщі (1387)[2]. Отримала власну Молдавську митрополію від Константинополя за князювання Олександра I[2]. Була ареною турецько-польських воєн. Найбільшого розквіту зазнала за правління Штефана III Великого, який відзначився перемогами над Османами і Польщею[2]. Згодом стала васалом Османської імперії (з 1498), втратила частину земель у Буджаку і Бессарабії. На короткий час була об'єднана із Трансильванією в часи Міхая I[2]. Під час князювання Димітрія Кантеміра намагалася перейти під протекторат Російської імперії (1711)[2], але через поразку від турків залишилася під Османами. Відтоді керувалася представниками родів греків-фанаріотів (17111821)[2]. Ослабла внаслідок австрійсько-турецьких і російсько-турецьких воєн[2]. Втратила Буковину (11% території) на користь Австрії (1774), а Бессарабію (48% площі) — на користь Росії (1812)[2]. Припинила існування 1859 року об'єднавшись із Валахією у одне князівство[2].

Назва[ред. | ред. код]

Географія[ред. | ред. код]

Молдавське князівство розташовувалося у західній частині Північного Причорномор'я, на заході Понтійського степу. Північним і східним кордоном країни була річка Дністер, південним — гирло Дунай і нижня течія річки Серет, західним — Карпати у районі верхів'їв річок Черемош, Сучава, Бистриця. На південному заході Молдавія мала вихід до Чорного моря. Центральною транспортною артерією князівства слугувала річка Прут, що текла з півночі на південь і впадала до Дунаю.

Історія[ред. | ред. код]

Передісторія[ред. | ред. код]

Археологічні розкопки свідчать про існування у IV—VI століттях розвинутої дакської культури (культура Ботошань-Удешть), яка була складовою частиною могутньої римсько-візантійської культури.

У XII ст. згадується про існування молдовського політичного формування, названого «Цара брондічилор».

Торговельний шлях по річці Серет, який з'єднує північ Європи з гирлом Дунаю, відігравав важливу роль в економічному і політичному розвитку краю. Серед адміністративно розвинутих населених пунктів у 1300 згадується Бая («civitas Moldavias»).

В історичних документах XIV ст. згадуються державні формування у Північній Молдові — «республіка» Кимпулунг і воєводство Шепеніц, розташоване між Лозиною і Дністром, що включає могутню фортецю Хотин.

Легенда про заснування[ред. | ред. код]

Згідно з легендою, яка вперше зустрічається у молдовському літописі «Cronica Anonimă a Moldovei» (Анонімна хроніка Молдови), походження назви «Молдова» має наступну історію. Воєвода Марамурешу, Драґош (Dragoş) вполював якось на зубра. Ця тварина була незвичайною тим, що мала зірку на лобі. Драґоша супроводжував його улюблений пес на ім'я Молда. Полювання завело воєводу на береги невідомої річки.

На її берегах він і наздогнав зубра та вбив його, проте в боротьбі загинув і пес. Згідно з легендою, Драґош назвав річку Молдова в пам'ять про нього. З того часу герб Молдови має зображення голови зубра із зорею на лобі. Драґош став першим володарем Молдови в 13521353 після об'єднання феодально роздроблених воєводств.

Герб Молдови, висічений на стіні церкви у монастирі Четацуя (Mãnãstirea Cetatuia) в Яссах.

Васал Угорщини[ред. | ред. код]

В другій половині XIII — першій половині XIV століття південно-східна частина Дністровсько-Карпатських земель входила в склад Золотої Орди. Райони карпатських передгірь безпосередньо не входили в володіння Орди, але, знаходились в васальній залежності від неї.

Молдовське князівство за Штефана чел Маре (бл. 1500)

В XIV столітті Золота Орда почала занепадати. В середині 1340-х років угорці розгромили золотоординське військо. Землі в басейні річки Молдова опинилась під владою угорських королів. На цій території утворилось Молдовське князівство — спочатку як васальне князівство Угорського королівства.

Першим намісником Молдови (бл. 13511353) був Драгош, волоський воєвода з Мармарощини, з іменем якого пов'язують виникнення Молдовського князівства. Після Драгоша Молдовою управляли його сини — Сас (13541358) і Балк (1359).

Незалежність[ред. | ред. код]

У 1359 році, в результаті повстання проти угорського панування, князівство стало незалежним. Першим правителем незалежного Молдовського князівства став Богдан I (13591365), який до того був воєводою в Марамуреші і васалом угорського короля.

Невдовзі після цього у татар було відвойовано межиріччя Прута і Дністра.

Роман I Мушат (1392—1394) відсуває кордони на півдні до гирла Дунаю і Чорного моря; південна частина території між Лозиною і Дністром, названа Бессарабією за ім'ям першого її власника — представника династії Басарабів з Валахії, разом з фортецями Килія і Четатя Албе входить у природні кордони історичної Молдови. Сам Роман І гордо називав себе великим господарем, єдиним владикою Землі Молдови від гір до моря.

У 1400 році до князівства була включені і фортеця Білгород (сучасний Білгород-Дністровський). Східним кордоном князівства була річка Дністер. Західний кордон проходив по вершинах Карпатських гір, південний — по Чорному морю, річкам Дунай, Серет и Мілків. На півночі природного кордону не було, Покуття довший час було спірною територією, через яку вели війни Молдовське князівство й Польща.

Таким чином, історична Молдова охоплювала територію між Східними Карпатами (лісистими Карпатами), Дністром, Чорним морем і Дунаєм, поділяючись на три історичні землі-Цара-де-Сус,Цара-де-Жос та Бессарабію. Те, що Молдова знаходилася на перетині інтересів Австрії, Росії і Туреччини, які змагалися за першість у Південно-Східній Європі, значною мірою пояснює подальші територіальні захоплення великих імперських держав.

Незважаючи на перемоги, здобуті над турецькими і татарськими, угорськими і польськими полчищами, що нападали одне за одним на Молдову, Стефан III Великий (Штефан чел Маре), національний герой Молдови, змушений був зрештою поступитися султану Баязіду II влітку 1484 р. південною частиною Молдови — Бессарабією — разом з Килією і Четатя Албе.

Васал Османської імперії[ред. | ред. код]

У 1513 р., через кілька років після смерті Стефана III, Молдова змушена прийняти режим отоманського сюзеренітету. Цей режим був закріплений серією двосторонніх договорів, що передбачали взаємні зобов'язання і якими Молдова визнавалася не завойованою силою зброї, а такою, яка «підкорилася» туркам. Так, замість того, щоб виплачувати султану данину, Молдова мала право жити за власними законами, проводити власну зовнішню політику, обирати власного господаря, використовувати молдовську мову в школі і церкві, а Отоманська імперія зобов'язувалася захищати цілісність Молдови.

З цього моменту і до 1711 р. (останнє антиосманське повстання Кантемира) господарі Молдови, проте, як і Валахії, намагаються звільнитися від сюзеренітету Порти і повернути незалежність як військовим, так і дипломатичним шляхом.

У травні 1600 р. господар Волощини (Мунтенії) Михайло Хоробрий (Міхай Вітязул) також на короткий час стає господарем Молдови, об'єднавши таким чином три князівства: Волощину, Трансильванію і Молдову.

У подальшому протягом російсько-турецьких війн Молдовське князівство підпадало під вплив Московського, що вважала себе як захисником православних. У 1812 р. після за Бухарестським мирним договором Росія анексувала в Молдовського князівства Бессарабію, а сама Молдова та Волощина повернулися під вплив Османської імперії.

У 1842 р. у Молдові та Волощині, відбулися революції, що мали на меті демократичні зміни та подальше об'єднання двох князівств, але їх задавили російські та османські війська.

З 1858 до 1861 р. з активним міжнародним втручанням тривало об'єднання Дунайських князівств в єдину державу Об'єднане князівство Волощини та Молдови.

Державний устрій[ред. | ред. код]

Господарі[ред. | ред. код]

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Військо[ред. | ред. код]

Битва при Байі 1467 року між молдаванами (праворуч) і угорцями (ліворуч).
Молдавське військо в битві під Обертином 1531 року.

Молдавське князівство часто вело війни з сусідами: Угорщиною, Польщею, Османською імперією, українськими козаками і татарами. Для захисту держави воно мало власне військо, що поділялося на дві складові — регулярне (мале військо) і нерегулярне (велике військо). Основу першого становили бояри, а другого — селяни.

У «малому війську» служили професіонали: бійці дружини молдавського господаря, члени боярських загонів і найманці. Воно ніколи не розпускалося, а його найменша кількість становила до 10 тисяч вояків. Нерегулярне «велике військо» скликалося лише в крайніх випадках. До нього збирали більшу частину боєздатного чоловічого населення країни, переважно вільних селян. Таке військо нараховувало до 40 тисяч чоловік.

Головнокомандувачем молдавського війська був молдавський господар. За його відсутності збройними силами командував великий ворник, або наказний воєвода. Нижче за званням стояв гетьман.

За правління Стефана ІІІ була проведена військова реформа, покликана зменшити боярський вплив у війську, а також збільшити призов селян. Гарнізонна служба в містах покладалася на міщан. Згідно зі свідченнями польського хроніста Яна Длугоша, кожен молдавський селянин мусив мати зброю.

У XV ст. на озброєнні бояр і надвірних слуг (куртян) були мечі, шаблі, луки зі стрілами, списи. Захисне спорядження складалося з кольчуг, шоломів і щитів. Селяни мали на озброєні сокири, рогатини і коси, а замість панцира носили тверді лляні сорочки, виварені у маслі. Поширеним у війську було використання кучми, типового волоського головного убору.

Основу молдавського війська становила піхота. Бояри служили переважно кінними. Вільні хуторяни резеші, які жили самоврядними громадами, незалежними від бояр чи господаря, формували легку піхоту і кінноту. За правління Стефана ІІІ молдавани стали використовувати гармати. Замки й укріплення будувалися з дерева, каменю або цегли. Найвідомішими з них є фортеці Хотина, Сорок, Орхеї, Бендер, Білгорода. Кожна фортеця мала гарнізон, яким командував голова (пиркелаб).

У молдавському війську було поширене найманство. У ньому служили представники різних народів Балкан і Причорномор’я: русини, угорці, німці, татари, турки, серби та інші. З XVII ст. до молдаван часто наймалися запорозькі козаки. Піддані Молдавського князівства так само служили найманцями у сусідів. Зокрема з «волохів» комплектувалися кінні компанійські та сердюцькі полки українських гетьманів.

Після поразки Молдавії у Прутському поході 1711 року їй було заборонено мати власні збройні сили. Лише згідно з Адріанопольським договором 1829 року князівство отримало дозвіл частково відновити свою армію.

Церква[ред. | ред. код]

монастирі: Путнянський (1466)

Економіка[ред. | ред. код]

Докладніше: Молдавський грош

У XIV—XVI ст. Молдавське князівство випускало власну валюту — срібні молдавські гроші. Вперше вони почали карбуватися в Сучаві, за воєводста Петру I (1375—1391). Гроші були в обігу не лише на теренах Молдавії, а також Русі, Литви, Польщі, Угорщини, Богемії, землях Османської імперії тощо. Після васалізації Молдавії Османами карбування молдавських грошів заборонили. Замість них стали циркулювати монети сусідніх країн: талери, дукати, угії, флорини, цехіни, аспри, динари, польські гроші тошо.

Населення[ред. | ред. код]

На тлі сучасних кордонів
Молдова протягом століть.

У VIII — XI століттях землі князівства були заселені слов'янами-тиверцями, які поглинули залишки місцевого дако-скіфського населення, що не піддалося романізації, на відміну від території Дакії. В ході навал угорців, печенігів, половців, монголо-татар регіон був зайнятий кочовими народами. З ХІІ й до половини XIV сторіччя ці землі входили до складу Галицько-Волинського князівства (до поселення Галиця в Північній Бессарабії, де був прикордонний пост князівства). У XIII—XIV століттях, після ослаблення тюркських навал, землі майбутнього князівства заселило волоське населення, мігрувавши з сусідніх регіонів, зокрема з Трансільванії.

До кінця XIV століття територія Молдовського князівства розширилася, було приєднано безліч незаселених земель. До середини XV століття мережа розселення стабілізувалася. Більшість жителів розташовувалося в районах з найбільш сприятливими умовами для ведення лісового, тваринницького і землеробського господарства — в передгір'ях Карпат і горбистих лісових і лісостепових районах межиріч. Згідно з грамотами кінця XV — початку XVI століття в князівстві налічувалося близько 1700 сільських поселень, з яких на лівому березі Прута було тільки близько 13 %, в ​​основному в районі Кодр і Хотинської височини. За розрахунками дослідників[8], до кінця XV століття в Молдовському князівстві проживало близько 220 тисяч осіб. Сільське населення складалося, в основному, з селян-общинників, феодалів і духовенства. Міста були населені ремісниками, торговцями, духовенством, військовими та представниками господарською адміністрації.

Етнічний склад сільського населення князівства був неоднорідним. Більшість складали волохи, третину складали русини. Часто зустрічалися татарські села, які тут залишилися після завоювання межиріччя Прута і Дністра Молдовським князівством, а на узбережжі Чорного моря, у Бессарабії проживали буджацькі татари[9].

У Верхній Молдові (Цара-де-Сус) — переважало слов'янське населення (русини-українці) — нащадки тиверців та білих хорватів, яке становило понад 60 % його жителів, хоча в цілому по князівству його частка становила близько 30 %. Молдовани переважали в менш густонаселених Нямцькому, Хирлевському і Бакеуському повітах Верхньої Молдови (Цара-де-Сус). Число (русинів-українців) постійно зростало за рахунок православних біженців з більш північних земель, які захопила Польща . Сюди ж, втім, прибували і романомовні волохи з Угорщини.

Пізніше з'явилися поселення росіян — липован. У ті роки в князівстві також проживали угорці (зокрема чанґо), болгари, цигани, в невеликій кількості євреї, німці, вірмени та інші етноси.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Найдавніші свідчення про розробки нафтових родовищ у Молдовському князівстві з’являються 1440 р. (зокрема, опис родовища Лукечешті). 1517 р. датовані згадки про видобуток асфальту та мазуту в долині Прахови (Волощина). Господар Молдови Дмитро Кантемир у географічному описі Молдови «Descriptio Moldaviae» (1716 р.) зазначав, що поблизу Мойнешті є джерело «мінеральної смоли», змішаної з водою.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Черепнин Л. В. История Молдавской ССР: С древнейших времен до Великой Октябрьской социалистической революции — Кишинёв: Картя молдовеняскэ, 1965 — С. 263
  2. а б в г д е ж и к л м н п р Васильєв, Чучко 2010:7:27.
  3. Молдава // Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.... Київ: Наукова думка, 1977. Т. 1, с. 608. [1]
  4. Пещак 1974, документи № 55, 65, 66.
  5. Акты Западной России... 1846:I:32, 48, 54, 60, 61, 182, 185; Архив Юго-Западной России... ч. VIII, т. V, 1907:154.
  6. Літопис Величка 1991:I:147.
  7. Молдавская СССР — Гос. изд-во геогр. лит-ры, 1955—222 с. — С. 74
  8. Історія Республіки Молдова. З найдавніших часів до наших днів = Istoria Republicii Moldova: din cele mai vechi timpuri pină în zilele noastre / Ассоциация учёных Молдовы им. Н. Милеску-Спэтару. — изд. 2-е, переработанное и дополненное. — Кишинів : Elan Poligraf, 2002. — С. 39. — ISBN 9975-9719-5-4.
  9. Кантемір Д. Опис Молдови = Descriptio antiqui et hodierni status moldaviae. — Кишинёв, 1973.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Довідники[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Молдавське князівство