Цур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Цур[1][2] — український вигук. Уживається у виразах для заборони торкатися або привласнювати що-небудь, робити щось. Також використовується для скріплення домовлення, певної умови, а також для виразу невдоволення, несхвалення, бажання позбутись чогось, або не згадувати щось. Схожі слова з аналогічним ужитком існують в усіх східнослов'янських мовах (біл. цур, чур, рос. чур); від укр. цур походить також пол. cur («чорт»)[2].

Походження[ред. | ред. код]

Походження вигуку цур (разом з похідними цуратися, цурати) неясне[2], припускається зв'язок зі словом цурка, що може означати, по-перше, палицю для відганяння нечистої сили, по-друге — дерев'яне зображення бога-предка. У цьому разі вигуки цур, цур-цура є закликанням до цього духа. Порівнювали з ци вигуком і слово пращур, а також чорт. Д. К. Зеленін і О. Б. Страхов зіставляли його з грец. κύριος («пан», «господь»), вважаючи, що первісно воно означало «Господи!», «Боронь Боже!». Менш ймовірні гіпотези про запозичення аналогічного рос. чур з чув. tṡar («тримай», «спиняй», «стій»), з дав.-сканд. Tyr («Тор», «бог війни»)[2].

На думку М. І. Толстого, слова цур, чур пов'язані з фалічною символікою[3]. Надалі гіпотеза підтвердилася новими фактами і досі є актуальною[4].

Вислови[ред. | ред. код]

  • Цур йому, пек!
  • А цур тобі на язик!
  • Цур на Вас!
  • Цур мене, цур!
  • Цур моє
  • Цур дурня та (й, і) масла грудка — уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь
  • Цур їм, пек, осина! - вживається у значенні "Чорт із ними"

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Цур // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б в г Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  3. Толстой Н. И. Русск. чур и чушь // International Journal of Slavic Linguistics and Poetics, 1985, № XXXI—XXXII. — С. 431—437.
  4. Дуличенко А. Д. Ещё раз о русском чуре // Филологические записки, 1994, № 3. — С. 125—127

Посилання[ред. | ред. код]