Челнов Олег Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олег Челнов
Олег Беркут Челнов.jpg
Прізвисько Олег Беркут
Народження 1965(1965)
Харків, Українська РСР, СРСР СРСР
Смерть 1996(1996)
Грозний, Чеченська Республіка, Росія Росія
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Приналежність Україна Україна
Звання лейтенант армії ЧРІ
Формування Гарнізон Грозного, підрозділ «Вікінг»
Війни / битви Війна в Афганістані
Перша чеченська війна
Нагороди
Орден «За особисту мужність»

Олег Йосипович Челнов (псевдонім Беркут; * 1965, Харків — † 1996, Грозний) — український націоналіст, військовик, командир підрозділу УНА-УНСО «Вікінг» під час першої чеченської війни. Один з двох українців, удостоєних нагороди «Герой нації» Чеченської Республіки Ічкерія (інший — Сашко Білий).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1965 року у місті Харкові у російськомовній родині заводчан. Один із дідів Олега був репресований і відбував покарання в радянських таборах[1].

1984 року призваний до війська. Брав участь у війні в Афганістані, де отримав поранення у спину[1]. 1988 року добровольцем поїхав до Вірменської РСР ліквідовувати наслідки Спітакського землетрусу, за що згодом був нагороджений орденом «За особисту мужність».

1990 року в Олега Челнова народилася донька Аліна.

До Чечні Челнов уперше вирушив 1994 року, де з українських добровольців було сформовано батальйон УНА-УНСО «Вікінг». Під час битви за Грозний в січні 1995 року батальйон брав участь в обороні президентського палацу, Челнов тоді був начальником штабу. У червні 1995 року лейтенант армії ЧРІ Челнов повернувся до рідного Харкова[1].

Востаннє Олег Челнов вирушив на Кавказ у січні 1996 року. За офіційною версією він загинув у Грозному під час бою в районі площі «Мінутка» 6 або 7 березня. Але є свідчення людей, які його знали, про те, що бачили його пізніше. Тіло Олега так і не було знайдене. Тому правильніше вважати його зниклим без вісти[1][2].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Після загибелі на його честь названо одну з вулиць Грозного, а дочці в Харкові призначено пожиттєву пенсію, однак після приходу до влади кадировців вулицю було перейменовано[1][3].

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]