Чикаленко Марія Вікторівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чикаленко Марія Вікторівна
Чикаленко Марія Вікторівна.jpg
Народилася 1863(1863)
Лубенський повіт
Померла 1932(1932)
Київ
Поховання
Діяльність громадська діячка
У шлюбі з Чикаленко Євген Харламович
Діти Чикаленко Левко Євгенович і Чикаленко-Келлер Ганна Євгенівна

Чикаленко Марія Вікторівна (уроджена Садик; нар. 1863, Лубенський повіт — пом. 1932, Київ) — українська громадська діячка, голова Бестужевських курсів у Києві та «Жіночої громади»[1][2].

Життєпис[ред. | ред. код]

Марія Вікторівна народилась на Лубенщині у 1863 році в родині Садиків.

Навчаючись на жіночих курсах у Харкові, у 1882 році Марія Садик познайомилась з вільним слухачем Харківського університету Євгеном Чикаленком, з яким вони за рік побрались[3]. У 1894 році вона разом з чоловіком і дітьми переїхала до Одеси[4]. У 1900 році родина переїхала до Києва, де активно долучилася до громадських справ.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Марія Вікторівна всіляко підтримувала чоловіка у всіх його громадських починаннях, а у 1900 році сама заснувала Українську жіночу громаду. Зібрання нової організації також проходили у київській оселі Чикаленків і збирали відомих українок міста: Марію Степаненко (дружину Василя Степаненка), Одарку Романову, Марію Тимченко, Марію Левицьку, Людмилу Старицьку-Черняхівську, Марію Матюшенко-Гоженко, Марію Грінченко та Ганну Чикаленко. Жіноцтво ставило завдання виховувати власних дітей в українському дусі, розповсюджувати за власний кошт у селах українські книжечки та усіляко пропагувати українство. Можливо, членство в цій першій національній Жіночій Громаді, сформувало зокрема з Ганни Чикаленко відому діячку міжнародного жіночого руху.

Родина[ред. | ред. код]

Окрім заслуг у громадській діяльності, Чикаленко була ще й матір'ю великої родини, яку складали п'ятеро дітей: Ганна, Вікторія, Левко, Петро та Іван. Найстарша дочка — Євгенія, померла у 1895 році у віці 10 років[5]. Чоловіком Марії Вікторівни був Євген Харламович. Усі діти Чикаленків виростали в атмосфері поваги до рідного слова, українських народних традицій, обізнаності з новинами української літератури та її творцями, були учасниками традиційних українських зібрань, літературних журфіксів, що проводилися у їхній родині.

Остані роки[ред. | ред. код]

Після поразки УНР у війні за незалежність Марія залишилась в Україні разом з меншим сином Іваном. Спочатку працювала вчителькою німецької мови в селі Кононівка. Останні роки життя прожила у Києві у родині сина[2]. Померла Марія Вікторівна під час Голодомору в 1932 році у Києві і похована на Лук'янівському кладовищі[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Богачевська-Хомяк М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України, 1884—1939 — К.: Либідь, 1995 — с. 70.
  2. а б Пам'ятки: археографічний щорічник / Держ. архів. служба України, УНДІАСД; редкол.: С. Г. Кулешов (гол. ред.). — К., 2012. — Т. 13. — с. 165.
  3. а б Любов великого мецената; Інна Кошова, ВиЧЕрпно, 6 травня 2015.
  4. Другий побут Євгена Чикаленка в Одесі; М.Суховецький, ЛітАкцент, 18 листопада 2011.
  5. Культурно-громадські й національні діячки; О.Луговий, Українське життя в Севастополі. Процитовано 26 травня 2018.

Джерела[ред. | ред. код]