Чикаленко Євген Харламович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чикаленко Євген Харламович
Євген Чикаленко.jpg
Євген Чикаленко. Початок ХХ ст. Зібрання Національного музею історії України.
Народився 9 (21) грудня 1861
Перешори, Україна
Помер 20 червня 1929(1929-06-20) (67 років)
Подєбради, Чехословаччина або Прага, Чехословаччина
Поховання Ольшанський цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of Ukraine.svg Українська Держава
Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Діяльність публіцист, видавець, громадський діяч, меценат, агроном
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
У шлюбі з Чикаленко Марія Вікторівна
Діти Чикаленко Левко Євгенович і Чикаленко-Келлер Ганна Євгенівна

Євге́н Харла́мпійович Чикале́нко (9 (21) грудня 1861, Перешори, Україна — 20 червня 1929(1929-06-20), Подєбради, Чехословаччина або Прага, Чехословаччина) — визначний громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист. Один з ініціаторів скликання Центральної Ради.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 9 (21) грудня 1861(18611221) року в селі Перешори (нині Подільський район, Одеська область, Україна) у родині секретаря Ананіївського повітового суду Харлампія Івановича Чикаленка та його дружини Олени. Його дід по батьковій лінії Іван Михайлович Годорожій-Чикаленко служив урядником Бузького козацького війська. Мати походила з польсько-української родини дворян Каєтана Краєвського та Варвари Давидівни Горієнко. Походження прізвища Чикаленко невідоме.

У 1875—1881 — навчався в Єлисаветградській реальній школі. Сидів за однією партою з Панасом Тобілевичем (Саксаганським), знав його братів — Миколу Садовського та Івана Карпенка-Карого. У тому самому класі вчився Олександр Тарковський — батько поета Арсенія Тарковського та дід кінорежисера Андрія Тарковського.[1]

Освіту здобув у Харківському університеті (природничий відділ), де був діяльним в українській студентській громаді й у драгоманівському радикальному гуртку (керівник Володимир Мальований), за участь в якому був заарештований (1884) і перебував 5 років під наглядом поліції в селі Перешори. В університеті познайомився з курсисткою Марією Садик, родом із Лубенщини, з якою 1883 року вирішили побратися[2].

На той час батько вже помер. Тож Євген Чикаленко починає господарювати в родинному маєтку самостійно. У цей час експериментує як агроном, навіть у посушливі роки домагається хорошого врожаю на своїх полях. Пише і видає практичні поради для сільського господарства: «Розмови про сільське хазяйство» у 5 книгах (Одеса (1897), пізніше — Петербург (1910—1912)), що з'явилися півмільйонним накладом і становили своєрідну популярну енциклопедію.

У 1894 році переїхав до Одеси, а в 1900 — до Києва, де долучився до громадського життя. В Києві протягом 1900—1904 років мешкав на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці (тепер — вул. Саксаганського), 91 (флігельний будинок, має статус пам'ятки історії), звідти переїхав до придбаного ним будинку № 56 на цій же вулиці (не зберігся)[3].

Був меценатом різних починів: на його гроші видано «Російсько-український словарь» Уманця-Комарова (Львів, 1893—1898), він допомагав журналу «Кіевская старина», даючи нагороду (1000 крб) за найкраще написану історію України та сплачуючи гонорари за українські твори письменства, друковані в «Кіевской старине»; організував при Науковому товаристві імені Шевченка у Львові фонд ім. Мордовця для допомоги українським письменникам, фінансував тижневик Революційної української партії «Селянин» у Львові, став головним фундатором «Академічного Дому» у Львові (25000 крб), заохочуючи наддніпрянську молодь їхати на студії до Львова.

Був активним членом «Старої громади»1900), Загальної української безпартійної демократичної організації, Української демократичної партії1904), Української демократично-радикальної партії1905 р.); 1908 року був ініціатором заснування Товариства українських поступовців і його фактичним головою.

Найбільше до поширення національної свідомості спричинився фундацією (за підтримки Василя Симиренка і Леоніда Жебуньова) єдиних українських щоденних газет на Наддніпрянщині — «Громадська Думка» (1906) і «Рада» (1906—1914).

Під час Першої світової війни ховався від переслідування поліції у Фінляндії, Петрограді, Москві; з початком революції 1917 повернувся до Києва. Саме Чикаленко був ініціатором скликання Центральної Ради. Він також закликав Михайла Грушевського повернутися з Москви й очолити цей орган. Водночас сам участі в політичній діяльності не брав.

У січні 1919 виїхав до Галичини (де згодом його інтернували поляки).

З 1920 перебував у Рабенштайні (Австрія).

Перебуваючи в еміграції, жив дуже бідно. Українська газета «Свобода» в США навіть оголошувала збір коштів на його лікування.

З 1925 року очолював Термінологічну Комісію при Українській господарській академії в Подєбрадах.

Помер 20 червня 1929 року в місті Подєбради, в Чехії, заповівши розвіяти його прах у рідному селі Перешори. Але його заповіт не було втілено в життя. У 1998 році в селі Перешори Подільського (Котовського) району Одеської області відбулося перепоховання праху його сина Левка, привезеного з США, який також заповів розвіяти його прах на батьківщині Чикаленків.[4]

Свій досвід у сільському господарстві виклав у брошурі «Розмова про сільське хазяйство» (1897). У формі розмови із селянином у ній оповідається про ефективні методи агрономії. Свою брошуру Євген Харлампійович написав українською мовою і потім аж п'ять років добивався її видання, причому дозвіл підписував сам міністр внутрішніх справ Росії, оскільки українська мова на той час була забороненою. Автор «Спогадів» (І–II, Львів, 1925—1926) та «Щоденника 1917—1919» (Львів, 1931), які дають багатий матеріал до історії українського руху кінця XIX і початку XX століть.

Твори[ред. | ред. код]

Автор практичних порад «Розмов про сільське господарство» (у 5 кн., 1897), «Спогадів» (І–ІІ, 1925—1926), «Щоденника. 1917—1919» (1931).

Окремі видання[ред. | ред. код]

Листування[ред. | ред. код]

  • «Горе наше, що і колись, і тепер ми не можем одностайно стати до праці, до боротьби…». Листи мецената Євгена Чикаленка до класика Михайла Коцюбинського // Дивослово. — 2001. — № 12. — С. 17–19.
  • Чикаленко Є. Листи до М. Коцюбинського // Листи до Михайла Коцюбинського / Упорядк. та комент. В. Мазного. — Ніжин: ТОВ "Видавництво «Аспект-Поліграф», 2003. — Т. IV: Науменко-Яновська. — С. 296—335.
  • Є. Чикаленко, В. Винниченко. Листування. 1902—1929 роки / Упоряд та вс. ст. Н. Миронець. — К.: Темпора, 2010. — 448 с. ISBN 978-966-8201-63-9 [1] Архівовано 8 червня 2020 у Wayback Machine.
  •  Листи Леоніда Жебуньова до Євгена Чикаленка 1907—1919 роки / Л. М. Жебуньов, Є. Х. Чикаленко ; упоряд. І. Старовойтенко ; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. — К. : [б.в.], 2005. — 252 с.: фотоіл. — ISBN 966-02-3682-4 [2] Архівовано 8 червня 2020 у Wayback Machine.
  •  Листи Михайла Комарова до Євгена Чикаленка. Спадщина: Літературне джерелознавство. Текстологія / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — К.:ПЦ «Фоліант», 2007. — Т. 3. — 479 с. [3] Архівовано 8 червня 2020 у Wayback Machine.
  • Листи С. О. Єфремова до Є.X. Чикаленка / Український історик_1973_№ 03-04_39-40
  • Листи С. О. Єфремова до Є.X. Чикаленка / Український історик_1974_№ 01-03_41-43
  • Листи С. О. Єфремова до Є.X. Чикаленка / Український історик_1975_№ 01-02_45-46
  • Листи С. О. Єфремова до Є.X. Чикаленка / Український історик_1975_№ 03-04_47-48 [4] Архівовано 8 червня 2020 у Wayback Machine.
  • Листи Федора Матушевського до Євгена Чикаленка (1917 рік) / Н. Миронець // Український археографічний щорічник. — К., 2006. — Вип. 10/11. — С. 640—674. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.[5] Архівовано 8 червня 2020 у Wayback Machine.

Переклади[ред. | ред. код]

Вшанування[ред. | ред. код]

Громадський рух «Не будь байдужим!» проводить щорічний Історичний табір імені мецената Євгена Чикаленка для дітей з багатодітних сімей різних областей України (2010 року проведення табору профінансував Олег Скрипка).

На вшанування пам'яті про Євгена Чикаленка Державний комітет зв'язку та інформатизації України випустив поштовий художній конверт із його зображенням (художник О. Соболевський).

1998 року Ліга українських меценатів заснувала премію імені Євгена Чикаленка, яку присуджують за благодійницьку діяльність. Її девізом є слова Євгена Чикаленка: «Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини кишені».

Іменем Чикаленка названо вулиці в кількох населених пунктах України, в тому числі у Львові та Кропивницькому.

У Києві на сьогодні немає меморіальних назв чи пам'ятних знаків, які б ушановували Євгена Чикаленка.

У березні-квітні 2017 на сайті КМДА відбулося обговорення проєкту перейменування вулиці Льва Толстого у Києві на вулицю Євгена Чикаленка, тоді пропозицію не було підтримано. З 18 січня по 18 березня 2018 тривало обговорення проєкту перейменування київської площі Льва Толстого на площу Євгена Чикаленка[5] і знов ініціатива не здобула достатньої підтримки громади: попри активну агітацію в соціальних мережах, проголосували 3096 осіб, з яких проти перейменування висловилися 1813 людей[6].

До 22 грудня 2021 року на сайті КМДА триває громадське обговорення проєкту найменування безіменного скверу на Почайнинській вулиці в Подільському районі Києва на честь Євгена Чикаленка.[7]

У травні 2022 р. в місті Городок Хмельницької обл. вулицю С. Разіна перейменували на вулицю Євгена Чикаленка.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Євген Чикаленко відмовився стати гетьманом України // [[Gazeta.ua]]. 20.12.2011. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 26 серпня 2016. 
  2. Євген Чикаленко відмовився стати гетьманом України Архівовано 26 травня 2018 у Wayback Machine.; Віталій Жежера, Ананьїв-інфо. Процитовано 25 травня 2018.
  3. Сак­саганського, 91, Флігельний будинок, в якому у 1900-04 рр. мешкав Чикаленко Є. Х., громадський діяч, публіцист, меценат української культури. Архів оригіналу за 27 січня 2018. Процитовано 26 січня 2018. 
  4. Євген Чикаленко. Онук мецената. Архів оригіналу за 26 березня 2018. Процитовано 26 березня 2018. 
  5. Обговорення щодо перейменування площі Льва Толстого у Шевченківському районі міста Києва на площу Євгена Чикаленка. Архів оригіналу за 27 січня 2018. Процитовано 26 січня 2018. 
  6. Мешканці Києва відмовилися змінювати назву площі Льва Толстого (укр.). Архів оригіналу за 20 березня 2018. Процитовано 19 березня 2018. 
  7. Останній сквер імені Леніна: які вулиці та площі перейменують у Києві. Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 12 грудня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

кандидата філологічних наук. — Київ, 2006. — 205 с.