Чикаленко Євген Харламович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євген Харлампійович Чикаленко
Chikalenko Eugeniy.jpg
Народився 9 (21) грудня 1861(1861-12-21)
Перешори, Кіндратівська волость, Ананьївський повіт, Херсонська губернія
Помер 20 червня 1929(1929-06-20) (67 років)
Чехословацька Республіка
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Діяльність видавець, публіцист
Відомий благодійник, меценат
Діти Чикаленко Левко Євгенович
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Чикаленко.

Чикале́нко Євге́н Харла́мпійович (9 [21] грудня 1861(18611221), Перешори, Херсонська губернія — 20 червня 1929, Чехословаччина) — визначний громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист.

Біографія[ред. • ред. код]

Родом із села Перешори Ананьївського повіту Херсонської губернії.

У 1875—1881 — навчався в Єлисаветградській реальній школі. Сидів за однією партою з Панасом Тобілевичем (Саксаганським), знав його братів — Миколу Садовського та Івана Карпенко-Карого. У тому самому класі вчився Олександр Тарковський — батько поета Арсенія Тарковського і дід кінорежисера Андрія Тарковського.[1]

Освіту здобув у Харківському університеті (природничий відділ), де був діяльним в українській студентській громаді й у драгоманівському радикальному гуртку (керівник В. Мальований), за участь в якому був заарештований (1884) і перебував 5 років під наглядом поліції в с. Перешорах.

На той час батько вже помер. Тож Євген Чикаленко починає господарювати в родинному маєтку самостійно. У цей час експериментує як агроном, навіть у посушливі роки домагається хорошого врожаю на своїх полях.

Пише і видає практичні поради для сільського господарства «Розмови про сільське хазяйство» у 5 книгах (Одеса (1897), пізніше Петербург), що з'явилися півмільйонним накладом і становили своєрідну популярну енциклопедію.

У 1894 переїхав до Одеси, а в 1900 — до Києва, де включився в громадське життя. У Києві протягом 1900-04 мешкав на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці (тепер — вул. Саксаганського), 91 (флігельний будинок, має статус пам'ятки історії), звідти переїхав до придбаного ним будинку № 56 на цій же вулиці (не зберігся) [2].

Був меценатом різних починів: на його гроші видано «Російсько-український словарь» Уманця-Комарова (Львів, 1893–1898), він допомагав журналу «Киевская Старина», даючи нагороду (1000 крб) за найкраще написану історію України та сплачуючи гонорари за українські твори письменства, друковані в «Киевской Старине»; організував при НТШ у Львові фонд ім. Мордовця для допомоги українським письменникам, фінансував тижневик РУП «Селянин» у Львові, став головним фундатором «Академічного Дому» у Львові (25 000 крб), заохочуючи наддніпрянську молодь їхати на студії до Львова.

Від 1897 почав видавати свою працю «Розмови про сільське хазяйство».

Був активним членом «Старої Громади» (з 1900), Загальної Безпартійної Демократичної Організації, Української демократичної партії (з 1904), Української Демократично-Радикальної Партії (з 1905 р.); 1908 року був ініціатором заснування Товариства Українських Поступовців і його фактичним головою.

Найбільше до поширення національної свідомості спричинився фундацією (при підтримці В. Симиренка і Л. Жебуньова) єдиних українських щоденних газет на Наддніпрянщині — «Громадська Думка» (1906) і «Рада» (1906–1914).

Під час Першої світової війни ховався від переслідування поліції у Фінляндії, Петрограді, Москві; з початком революції 1917 повернувся до Києва, однак участі в політичній діяльності не брав.

У січні 1919 виїхав до Галичини (де згодом його інтернували поляки).

З 1920 перебував у Рабенштайні (Австрія).

Будучи в еміграції, жив у великій бідності. Українська нью-йоркська газета «Свобода» навіть оголошувала збір коштів на його лікування.

З 1925 очолював Термінологічну Комісію при Українській господарській академії у Подєбрадах.

Помер 20 червня 1929 року в місті Подебради, в Чехії, заповівши розвіяти його прах у рідному селі Перешори. Але його заповіт не був втілений в життя. В 1998 році в селі Перешори Подільського (Котовського) району Одеської області відбулось перепоховання праху його сина Левка, привезеного з США, який також заповів розвіяти його прах на батьківщині Чикаленків.[3]

Свій досвід у сільському господарстві виклав у брошурі «Розмова про сільське хазяйство» (1897). У формі розмови із селянином у ній оповідається про ефективні методи агрономії. Свою брошуру Євген Харлампійович написав українською мовою і потім аж п'ять років добивався її видання, причому дозвіл підписував сам міністр внутрішніх справ Росії, оскільки українська мова на той час була забороненою. Автор «Спогадів» (І-II, Львів, 1925–1926) та «Щоденника 1917–1919» (Львів, 1931), які дають багатий матеріал до історії українського руху кінця 19 і початку 20 століть.

Творчість[ред. • ред. код]

Автор практичних порад «Розмов про сільське господарство» (у 5 кн., 1897), «Спогадів» (І-ІІ, 1925—1926), «Щоденника. 1917—1919»(1931).

Окремі видання:
  • Чикаленко Є. Х. Зібрання творів: У 7 т. — Т. 1: Спогади. Уривки з моїх споминів за 1917 р. — К.: ТОВ «Рада», 2003. — 432 с.
  • Чикаленко Є. Листи до М. Коцюбинського // Листи до Михайла Коцюбинського / Упорядк. та комент. В. Мазного. — Ніжин: ТОВ "Видавництво «Аспект-Поліграф», 2003. — Т. IV: Науменко-Яновська. — С. 296—335.
  • Чикаленко Є. Спогади (1861—1907). — Нью-Йорк: УВАН, 1955. −504 с.
  • Чикаленко Є. Х. Спогади (1861—1907): Док.-худ. вид. / Передм. В. Шевчука. — К.: Темпора,2003. — 416 с.
  • Чикаленко Є. Х. Щоденник (1907—1917). — Львів: Червона калина, 1931. — 496 с.
  • «Горе наше, що і колись, і тепер ми не можем одностайно стати до праці, до боротьби…». Листи мецената Євгена Чикаленка до класика Михайла Коцюбинського // Дивослово. — 2001. — № 12. -С. 17-19.

Вшанування[ред. • ред. код]

Громадський рух «Не будь байдужим» проводить щорічний Історичний табір імені мецената Євгена Чикаленка для дітей з багатодітних сімей різних областей України (2010 року проведення табору профінансував Олег Скрипка).

На вшанування пам'яті про Євгена Чикаленка Державний комітет зв'язку та інформатизації України випустив поштовий художній конверт із його зображенням (художник О. Соболевський).

1998 року Ліга українських меценатів заснувала премію імені Євгена Чикаленка, яку присуджують за благодійницьку діяльність. Її девізом є слова Євгена Чикаленка: «Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини кишені».

Іменем Чикаленка названо вулиці в кількох населених пунктах України, в тому числі у Львові та Кропивницькому.

У березні-квітні 2017 на сайті КМДА відбулося обговорення проекту перейменування вулиці Льва Толстого у Києві на вулицю Євгена Чикаленка, тоді пропозицію не було підтримано. З 18 січня по 18 березня 2018 тривало обговорення проекту перейменування київської площі Льва Толстого на площу Євгена Чикаленка[4] і знов ініціатива не здобула достатньої підтримки громади: попри активну агітацію в соціальних мережах, проголосували 3096 осіб, з яких проти перейменування висловилися 1813 людей[5].

Посилання[ред. • ред. код]

ЄВГЕН ЧИКАЛЕНКО | Програма «Велич особистості» | 2018 (ВІДЕО)

Джерела та література[ред. • ред. код]

Rodovid.org

кандидата філологічних наук. - Київ, 2006. - 205 с.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чикаленко_Євген_Харламович&oldid=22327342