Очікує на перевірку

Лук'янівське кладовище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник (Лук'янівське цивільне кладовище)

центральна брама цвинтаря
Інформація про цвинтар
50°28′04″ пн. ш. 30°27′12″ сх. д.H G O
Країна Україна
РозташуванняШевченківський район
Лук'янівка
Відкрито1878 (вперше згадано:1871)
СтатусДержавний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник (ДІМ ЛЗ) меморіал
Площа20,45 гектар
Кількість поховань291 під охороною
Адреса:
Дорогожицька вулиця, 7
Вебсайтdimlzapovidnuk.wordpress.com
Мапа

Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник (Лук'янівське цивільне кладовище). Карта розташування: Київ
Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник (Лук'янівське цивільне кладовище)
Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник (Лук'янівське цивільне кладовище)
Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник (Лук'янівське цивільне кладовище) (Київ)

Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник (колишнє Лук'я́нівське (Центральне) цивільне кладовище міста Києва) — один із найстаріших некрополів Києва, розташований біля Бабиного Яру за адресою: м. Київ, Дорогожицька вулиця, 7. Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник утворено 1994 року[1].

На території заповідника знаходиться багато майстерно виконаних надгробків та скульптур, виконаних відомими митцями Києва і України. Більше двох тисяч могил і надгробків, що заходяться на території ДІМ Лук'янівський заповідник, включені до зводу пам'яток Києва. Близько 290 могил і надгробків мають статус пам'яток історії, мистецтва та архітектури України та охороняються державою.

Історія

[ред. | ред. код]
Іван Мирович
Катерининська церква

Офіційно рішення про заснування кладовища було прийняте 26 липня 1878 року (міською думою було відведено три десятини землі), хоча вже до того часу, з 1871 року, тут ховали померлих з місцевої лікарні. У подальшому цвинтар збільшувався. У 1912 році тут вже було поховано близько 30 тисяч осіб.

Адміністративно це кладовище не підпорядковувалося духовному відомству, а знаходилося в розпорядженні міської управи, тому на ньому довго не було церкви. У 1887 році тут було поставлено каплицю, яка не могла задовольняти ритуальних потреб (на рік ховали до 500 покійників). У 1910 році полковник Іван Васильович Мирович запропонував 750 рублів власних коштів для переобладнання каплиці на церкву за умови, що храм у пам'ять його померлої дружини, похованої неподалік каплиці, отримає ім'я святої Катерини. Рішення було прийняте 20 грудня 1910 року, а вже 18 квітня 1911 року відбулось урочисте освячення церкви св. Катерини. Священиком і водночас наглядачем кладовища став Андрій Іванович Юшкін. Церква мала один вівтар святої Катерини і дерев'яну дзвіницю. Церковним старостою став І. В. Мирович.

У 1912 наглядач кладовища Юшкін піклувався про встановлення огорожі, якої не було зовсім. Тільки з часом кладовище було огорожене.

27 березня 1915 року міська управа прийняла постанову про відведення тут місця для поховання католиків, оскільки на Байковому кладовищі вже не було місця для розширення католицької частини. Перед 1917 роком кладовище було поділено на 54 частини, до 1000 місць кожна.

Лук'янівське кладовище засновано як православне, але ховали на ньому представників різних національностей і віросповідань — тут є могили росіян, євреїв, французів, німців, чехів, поляків, болгар, угорців, греків, вірменів, грузинів, естонців, караїмів, турків та інші.

На цьому кладовищі покояться останки майже всіх давніх українських старшинських родів: Полуботків, Леонтовичів, Самойловичів.

Ще до 1917 на адміністрацію Лук'янівського кладовища було покладено обов'язок відвести ділянку для поховання померлих або вбитих у Лук'янівській в'язниці. Так, у 1878 році тут зарито тіло і зрівняне з землею поховання Миколи Беверлая, члена революційного гуртка, студента, вбитого при спробі втекти з в'язниці. В 1880 році поруч поховано члена революційного гуртка в Києві М. П. Лодинського, страченого через повішення разом з революціонером І. І. Роговським, якого згадував у романі «Воскресенье» Л. М. Толстой. У 1918 році так само було поховано повішеного за вироком німецького військового суду біля Лук'янівської в'язниці терориста, члена партії лівих есерів Бориса Донського за вбивство на Катерининській вулиці німецького генерала Ейхгорна.

Кладовище неодноразово змінювало свою назву — Ново-Лук'янівське, Центральне міське, Іоанівське, Армійське, Лук'янівське руське, Старобратське. Назву Лук'янівським цивільним кладовище стало називатися з 1945 року, після створення поруч Лук'янівського військового кладовища.[2]

Завдяки тому, що кладовище було центральним, воно стало місцем останнього спочинку багатьох відомих осіб — композиторів, письменників, науковців, політиків і діячів церкви. Сюди переносили поховання з Аскольдової могили, з Покровського монастиря. Тут знаходяться братські могили полеглих під Крутами студентів, закатованих НКВД мешканців Києва.

На кладовищі ховали до його закриття в 1962 році. з 2004 р. можна тільки підпоховати до могил рідних.

В 1970 році для будівництва адмінкорпусу «Реклами» від кладовища відрізано більшу частину 7 і 15 дільниць, не перенесені родичами могили були знищені. У 1972 році знесена церква Св. Катерини, на початку 2000-х р. відбудована.

2001 року Державний історико-меморіальний заповідник «Лук'янівський цвинтар» унесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України[3]

Поховання

[ред. | ред. код]

Цвинтар витриманий у стриманому стилі без помпезних надгробків. Скромні таблички, хрести, старовинні огорожі, вишукані поховальні споруди майстерень Вдови Де-Кекки, Ромма, Зантера, Ріцолатті.[2]

Свій останній притулок на Лук'янівському цвинтарі знайшли:

Могила полеглих під Крутами

Об'єкти, що перебувають під охороною держави[4]

[ред. | ред. код]

Список поховань генералів, офіцерів та добровольців, учасників російсько-турецької війни

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1994 року № 447 «Про оголошення комплексу пам'яток історії та культури Лук'я́нівського цивільного кладовища в м. Києві Державним історико-меморіальним Лук'янівським заповідником».
  2. а б Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник. Подорож у минуле. До 135-річчя від дня заснування Лук'янівського цивільного кладовища. — Київ, 2012. — С. 3.
  3. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1761 «Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». [Архівовано 19 вересня 2018 у Wayback Machine.]
  4. Наказ МКТ від 22 грудня 2005 року № 1071
  5. а б полонив Осман-пашу
  6. подруга Юлії Вревської

Джерела

[ред. | ред. код]