Шкала Деліля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шкала Деліля (°D) це температурна шкала, винайдена в 1732 французьким астрономом Жозефом Ніколасом Делілем (1688–1768).[1] Він був автором Mémoires pour servir à l'histoire et aux progrès de l'Astronomie, de la Géographie et de la Physique (1738).

Історія[ред. | ред. код]

У 1732 Деліль сконструював термометр, що працював на елементах меркурія. Точкою відліку він взяв температуру кипіння води. Термометри Деліля мали 2400 або 2700 градусів, що підходило для зими в Петербурзі, де він перебував на запрошення Петра І для відкриття обсерваторії в 1725. У 1738 термометр було поправлено з двома головними точками — температурою кипіння води (0) і замерзання (150). Тоді він надіслав свої термометри різним науковцям, включаючи Андерса Цельсія. Шкала Цельсія, так само як і шкала Деліля, спочатку починалася з точки кипіння води й опускалася до +100 (температура замерзання води). Зворотнє вимірювання було встановлено вже після смерті Цельсія, зокрема шведським ботаніком Карлом Ліннеєм та виробником термометрів Ліннея, Даніелем Екстромом. Хоча в Росії, наприклад, понад 100 років ще користувалися термометрами Деліля.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Camuffo, Dario (2002). Improved Understanding of Past Climatic Variability from Early Daily European Instrumental Sources. Kluwer Academic Publishers. с. 314. 

Посилання[ред. | ред. код]