Яан Юнкур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яан Юнкур
ест. Jaan Junkur
Народження 24 лютого 1887(1887-02-24)
м. Голдре, Феллінський повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Смерть 27 січня 1942(1942-01-27) (54 роки)
Північно-Уральський ВТТ, Свердловська область, Російська РСФСР, СРСР
Країна  Естонія
Приналежність Естонія Естонія
Рід військ армия
Освіта Віленське військове училищеd
Роки служби 1918-1940
Звання полковник
Війни / битви війна за незалежність
CMNS: Яан Юнкур у Вікісховищі

Яан Яанович Ю́нкур (Іоганн Іоганович[1], Іван Іванович[1], ест. Jaan Junkur[1]; 12 (24) лютого 1887), Голдре, Феллінський повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія — 27 січня 1942, Північно-Уральський ВТТ, Свердловська область, Російська РСФСР, СРСР) — естонський військовий і дипломат, командувач військового округу Хар'ю[et] (1939)), нагороджений вищою військовою нагородою Естонії (Хрестом Свободи)[2] .

Біографія[ред. | ред. код]

Народився сім'ї селян Яан (ест. Jaan) та Лійз (ест. Liis) Юнкур 24 лютого 1887 в Голдрі (в Омулі Хелмської волості Вільяндімааського повіту[1]).[2] У сім'ї було шестеро братів, серед яких Яан був наймолодшим. Навчався у Гельмській парафіяльній школі (ест. Helme kihelkonnakool) та у Валзькій міській школі (ест. Valga linnakool), а також у приватному порядку в Петербурзі[1] .[3] Служив у царській армії з 1908 року вільновизначальним у Двінському 91-му піхотному полку[1][4], закінчив Віленське військове училище[3] (в якому навчався з 1909 по 1912 роки[1]), потім служив офіцером у Тарту з 1912 по 1914 рік.[2] З 1914 брав участь у першій світовій війні у складі 271-го піхотного Красносільського полку, був поранений.[1][4] З квітня 1915 по листопад 1918 року перебував у полоні, після якого повернувся до Естонії.[1] 07.12.1919 року одружився з Ліндою Юнкур (Мяртикуга (ест. Linda Junkur (Märtik)), нар. 1898), дітей не мав.[1][3]

Служба в естонській армії[ред. | ред. код]

З 1918 по 1940 рік служив в естонській армії. Брав участь в Естонській визвольній війні.[2] Пізніше служив військовим представником Естонії за кордоном і дипломатом[2][3] (у Литві (1919)[5], Варшаві (Польща, 1919—1923)[6][7], Парижі (Франція, 1924—1925))[1][4][8], Бельгії (1925—1929)[1][4]). З 1929 по 1934 роки двічі служив офіцером для доручень штабу армії та двічі — командиром окремого піхотного батальйону.[1] У 1934—1939 роках служив комендантом міста Таллінн[9][10] і одночасно командував Сторожовим батальйоном (Vahipataljon), який займався караульною службою талліннського гарнізону[11].[12] У 1939—1940 pоках Юнкур командував військовим округом Хар'ю[et][2], продовжуючи бути комендантом міста Таллінн[13]. У липні 1940 року залишив як посаду командувача округу Харью, так і посаду коменданта міста Таллінн.[13]

У період служби в естонській армії був членом, керівником, почесним членом рад та опікунських рад різних естонських товариств за кордоном (наприклад, був членом Välis-Eesti Ühing[et][10], головою естонського товариства в Парижі, почесним членом ради польсько-естонської товариства), громадських організацій (Талліннської міської ради національної асоціації кавалерів ордену Хреста Свободи (Vabaduse Risti Vendade Ühendus, VRVÜ)) та закладів культури (опікунської ради естонського драматичного театру).[1]

Репресія та смерть[ред. | ред. код]

Вийшов у відставку 17 серпня 1940 року, після чого працював перекладачем у Народному комісаріаті праці Естонської РСР . 14 червня 1941 року був звільнений з цієї посади[14] . Під час червневої депортації 1941 року його заслали 14 червня 1941-го з Нимме разом з дружиною Ліндою. Відправили до Північно-Уральського ВТТ, в табірний відділ Сосьва. Там він захворів та помер 27 січня 1942 року.[14] . Після смерті, 28 лютого 1942 року, особлива нарада призначила Юнкуру найвищу міру покарання за статтею § 58-4 КК РРФСР .[15]

Нагороди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • В. И. Шайдицкий. На службе Отечества. Сан-Франциско. 1963. Стр. 224, 472.
  • Jaak Pihlak (2008). Helme kihelkond ja Vabaduse Risti vennad (PDF). Viljandi Muuseumi aastaraamat 2007. (ест.). Viljandi: Viljandi Muuseum[et]. с. lk. 239-241. ISSN 1406-7498. Процитовано 1 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Выпускники Виленского пехотного юнкерского училища - Виленского военного училища (биографический словарь, фамилии на Ш-Щ-Э-Ю-Я) (PDF) (рос.). Официальный сайт Oрганизации ветеранов ВРТУ-ВВКУРЭ ПВО. 30 жовтня 2010. с. С. 15-16. Процитовано 1 серпня 2015. {{cite web}}: |pages= має зайвий текст (довідка); Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  2. ↑ а б в г д е Jaak Pihlau. Auraamat Eesti Vabariigi kaadriohvitseridele. Tallinn: Umara 2007, lk 103.
  3. ↑ а б в г д Eesti ohvitserid ja sõjandustegelased. 1. kogumik. — Tallinn, 1998
  4. ↑ а б в г Jaak Pihlak (2008). Helme kihelkond ja Vabaduse Risti vennad (PDF). Viljandi Muuseumi aastaraamat 2007. (ест.). Viljandi: Viljandi Muuseum[et]. с. lk. 239-241. ISSN 1406-7498. Процитовано 1 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  5. ↑ Peep Pillak. Näitus Eesti-Leedu suhetest aastatel 1919-1940 (PDF) (ест.). Tuna[de], 2/2005. с. lk. 146-148. Архів оригіналу (PDF) за 23 вересня 2015. Процитовано 11 липня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  6. ↑ Uudised: Kindral Laidoneri näitus Varssavis. Kaitse Kodu! (июнь 2013) (ест.). Tallinn, Estonia: Kaitseliit » Kaitse Kodu!. с. P. 66. Процитовано 21 липня 2015. {{cite web}}: |pages= має зайвий текст (довідка); Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  7. ↑ Eero Medijainen (8 травня 2001). Sõjalisest missioonist saatkonnaks (ест.). Посольство Естонії у Варшаві. Процитовано 2 березня 2023. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |accessyear= (можливо, |access-date=?) (довідка)
  8. ↑ Tina Tamman (29 березня 2011). The last ambassador: August Torma, soldier, diplomat, spy (англ.). Rodopi. с. P. 49. ISBN 9042033134, 978-9042033139. Процитовано 31 липня 2015. {{cite web}}: |pages= має зайвий текст (довідка); Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка); Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  9. ↑ Сергей Волков. Трагедия русского офицерства — М., 1999, 382 с. — Глава 5. Офицеры в армиях лимитрофных государств (Раздел «Прибалтика»)
  10. ↑ а б Яан Юнкур, фотография из архива Välis-Eesti Ühing, 1937 год
  11. ↑ Командир таллинского гарнизона полковник Яан Юнкур даёт объяснения журналистам, 12.03.1936, архівна світлина
  12. ↑ Игорь Копытин. “Очерки об истории Эстонской армии 1918-1940 гг” (рос.). mil.venelased.ee. с. Глава “Пехота”. Архів оригіналу за 12 липня 2015. Процитовано 11 липня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  13. ↑ а б Nimetamisi sõjaväes (ест.). Tallinn: Päewaleht[en] (Nr. 183). 11 липня 1940. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 21 липня 2015. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |accessyear= (довідка)
  14. ↑ а б Ян Жункур
  15. ↑ POLIITILISED ARRETEERIMISED EESTIS (1) 1940-1988 (Политические аресты в Эстонии в 1940-1988 гг., том 1). Списки репрессированных в Эстонии (ест.). Таллинн: Союз противоправно репрессированных "Мементо", Бюро регистра респрессированных в Эстонии (ERRB). 1996. Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 21 липня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Яан_Юнкур&oldid=40644808