Яблонська Софія Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:58, 27 січня 2022, створена Mollenka (обговорення | внесок) (посилання на ютуб (аудіозапис))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Яблонська.
Софія Яблонська
Народилася 15 травня 1907(1907-05-15)
Тарасівка, Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Померла 4 лютого 1971(1971-02-04) (63 роки)
острів Нуармутьє, Франція
Поховання Вернує і Нуармутьє
Громадянство Франція Франція
Національність українка
Діяльність журналістка, письменниця
Сфера роботи література[1], публіцистика[1] і подорож[1]
У шлюбі з Жан Уденd
Діти Жак Уденd
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Софія Іванівна Яблонська (15 травня 1907, Германів, нині Тарасівка, Пустомитівський район, Львівська область ― 4 лютого 1971, острів Нуармутьє, Франція) ― українська та французька письменниця, журналістка, мандрівниця, фотографка.

Життєпис

Народилася 15 травня 1907 р. у с. Германів (тепер Тарасівка Пустомитівського р-ну Львівської обл.) в сім'ї священника і лікаря Івана Яблонського та його дружини Модести (доньки отця Антона та Олімпії Ульварських). Мала сестер Марію (нар. 21.03.1898), яка емігрувала до Австралії, Ольгу (нар. 22.05.1901, братів Ярослава (нар. 23.05.1900), який емігрував до Австралії та Мирона (нар. 20.05.1903).

Раннє дитинство Софії пройшло в селі поряд з батьком і нянею Юстиною. Детально про цей період свого життя описала в книзі «Книга про батька» (вийшла посмертно 1977 року).

На початку Першої світової війни 1915 року батько Софії повіз сім'ю до Росії, оскільки був переконаним москофілом. В Таганрозі Софія відвідувала гімназію. У 1921 р. сім'я Яблонських повернулася до рідного краю, лише брат Мирон помер від тифу на чужині.

Навчання

Софія відвідувала учительську семінарію та курси крою і шиття в «Труді», де познайомилася з Оленою Кисілевською, пізніше вчилася книговедення та вступила до драматичної школи, яка відкрила їй двері до театру, де вона з успіхом дебютувала.

1922 року вступила на перший курс учительської семінарії.

1922—1923 роки ― Софія відвідує курс комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії у Львові (Panstwowa Akademia Handlu we Lwowie).

1924—1925 роки ― Софія навчається в Драматичній школі на курсах акторського мистецтва. 1926 року займається кінопрокатом, керує двома кінотеатрами в Тернополі, співпрацює з маляром Романом Турином.

Подорожі по світу

Від 1927 року навчається у Парижі техніки знімання документального кіно. В Парижі потоваришувала з Степаном Левинським, українським письменником, мандрівником і дипломатом, який був захоплений культурою Сходу. Перебуваючи у богемному середовищі французьких митців, зацікавилась ідеями подорожей до екзотичних країн.

У грудні 1928 року вирушає в першу далеку мандрівку до Північної Африки, в Марокко. Касабланка — Маракеш — Маґадор — Тарудан — Аґадір — такий маршрут здійснила Софія за чотири місяці.

В кінці березня 1929 року повертається до Парижу.

Літо-осінь 1929—1930 років Софія проводить в місті Криниця-Здруй, яке було відомим курортом (теперішня територія Польщі). Там удвох з мамою Модестою орендують пансіонат і здають відпочивальникам номери. Цим невеличким бізнесом заробляють гроші.

У грудні 1931 року підписала контракт з товариством «Опторг Юнан-Фу» щодо створення документальних нарисів та їде в навколосвітню подорож. Через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юньнань (Китай), Сіам, Малайський архіпелаг, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).

Після навколосвітньої подорожі, в січні 1935 року, Софія Яблонська приїздить до Криниці та відвідує маму, сестру і брата. Проводить творчі зустрічі та публічні виступи. Жіноче товариство школи ім. Шевченка запрошує Софію виступити перед старшими ученицями.

В жіночій пресі ― часописах Нова хата та Жіноча доля ― регулярно публікувались репортажі з подорожей Софії Яблонської. Її постать була популярною серед феміністично налаштованої молоді тодішньої Галичини.

1939 року Софія востаннє приїздить до Галичини, встигає побачитись з родиною та друзями. В липні покидає українську землю назавжди. Кілька місяців живе в Парижі, а 29 вересня 1939 року прибуває в Індокитай.

29 жовтня 1939 року батько Софії Яблонської, отець Іван Яблонський, дізнавшись про окупацію радянськими військами і анексію Галичини, вчинив самогубство. Він уже відчув на собі більшовицький режим перебуваючи в Росії у 1918—1921 рр.

П'ятнадцять років Софія прожила в Китаї, де познайомилася і одружилася з французом Жаном Уденом. Народила і виховала трьох синів — Алана, Данка Мішеля і Жака Мірка.

Старший син Алан був військовим лікарем, помер на Алжирській війні 1961 року.[2]

Молодший син Жак Мірко Уден Jacques Oudin (homme politique) був відомим у Франції політиком, двічі обирався сенатором, протягом двох термінів засідав у Фінансовому комітеті країни, має наукову ступінь з права, лицар Почесного Легіону, лицар ордену Palmes academiques, нагороджений орденом за заслуги в сільському господарстві.

1946 року сім'я повернулася до Європи й оселилися спочатку в Парижі. В цей період Софія пережила кілька важких втрат: 1946 року помер Степан Левинський, потім трагічна смерть сестри Ольги, згодом смерть матері, 1955 року важко переживає трагічну смерть чоловіка Жана Удена. Після всіх втрат Софія покидає Париж і виїздить на о. Нуармутьє (Франція). Доля подарувала їй зустріч із Марта Калитовська, яка стала їй вірним другом і помічником. Софія Яблонська побудувала за власним проєктом кілька вілл на острові Нуармутьє. В архітектурі використала простий вандейський стиль. Знову повернулася до літературної творчості написала повість-спогад «Розмова з батьком», в якій торкнулася свого дитинства і всього рідного.

Загинула в автомобільній катастрофі дорогою до Парижу 1971 р. у Франції.

Марта Калитовська впорядкувала, переклала французькою і видала посмертно книги Софії Яблонської: «L'Année ensorcelée, Les Horizons lointains» (1972), «Le charme du Maroc» (1973), «Mon enfance en Ukraine» (1981), «Au pays du riz et de l'opium» (1986), і українською «Дві міри, дві ваги» 1972 рік.

Творчість

Авторка збірки епічних творів: «Чар Марока» (1932), «З країни рижу та опію» (1936), «Далекі обрії» (у 2 ч., 1936 і 1939), збірки нарисів і оповідань «Дві ваги ― дві міри» (1972, посм.), книги спогадів «Книга про батька. З мого дитинства» (1977, Едмонтон, посм.).

У всіх виданнях вміщувала власні фотографії, які вдало ілюстрували побут і культуру екзотичних країв і народів.

Окремі видання:
  • Яблонська С. Далекі обрії. Львів, 1939. 169 с.
  • Яблонська С. Дві ваги — дві міри. Оповідання та нариси. Париж, 1972. 105 с.
  • Яблонська С. Книга про батька: З мого дитинства. Едмонтон — Париж: Слово, б. р. 237 с. // https://diasporiana.org.ua/memuari/17069-yablonska-s-kniga-pro-batka/

Посмертні видання

Твори французькою мовою

L'Année ensorcelée, Les Horizons lointains (1972), Le charme du Maroc (1973), Mon enfance en Ukraine (1981), Au pays du riz et de l'opium (1986), всі твори українською переклала Марта Калитовська.

Свої репортажі з подорожей друкувала в журналах «Жіноча доля» і «Нова хата», «Ми і світ», «Назустріч», «Діло», «Нові шляхи».

Примітки

  1. ↑ а б в Czech National Authority Database
  2. ↑ Хромова, Анна (2018). Це зробила вона (українська) . Київ: Видавництво. с. 49. ISBN 978-966-97574-4-9.

Література

Посилання

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Яблонська_Софія_Іванівна&oldid=34406138