Ядерна енергетика Казахстану
![Мангишлак[en]](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b2/Purple_pog.svg/8px-Purple_pog.svg.png){kind=small}
В експлуатації
В стадії будівництва
Майбутні
Під тривалим відключенням
Зачинені
СкасованіВикористання ядерної енергії в Казахстані почалося з першої казахстанської атомної електростанції, реактора на швидких нейтронах БН-350[en] в Актау, який працював з 1973 по 1999 роки, прототипу радянської епохи, що передував реактору БН-600[en]. Відтоді він експлуатував лише чотири менші дослідницькі реактори і не мав можливостей виробництва ядерної електроенергії. Казахстан є країною номер один у світі за обсягами виробництва урану, який використовується для ядерного палива. Нинішні плани, починаючи з 1997 року, передбачають будівництво двох нових атомних електростанцій поблизу міст Улькен і Курчатов.
Першим ядерним енергетичним реактором Казахстану став реактор на швидких нейтронах БН-350[en] з натрієвим охолодженням на Мангишлакській атомній електростанції в Актау на березі Каспійського моря. Будівництво почалося в 1964 році, коли Казахстан ще був частиною СРСР. Станція вперше виробила електроенергію в 1973 році з потужністю 350 МВт. Крім того, БН-350 також використовувався для виробництва плутонію для програми ядерної зброї[en] та для опріснення води для постачання прісної води.[1] Крім енергетичного реактора БН-350, Казахстан має чотири дослідницькі реактори, три на колишньому Семипалатинському випробувальному полігоні (ЕВГ 1, ІГР і РА) і один в Алатау, поблизу колишньої столиці Алмати (ВВР-К).[2][1]
Після проголошення незалежності Казахстану від Радянського Союзу в 1991 році територія була денуклеаризована шляхом повернення всіх ядерних боєголовок Російській Федерації в 1994 році. Термін експлуатації реактора Мангишлакської АЕС офіційно закінчився в 1993 році, а в червні 1994 року реактор був змушений припинити роботу, його було закрито через відсутність коштів на закупівлю палива. У 1995 році термін дії ліцензії заводу закінчився. Коли припинили виробництво відпрацьованого палива, що містить плутоній у 1999 році реактор нарешті зупинився.
Казахстан давно відіграє важливу роль у виробництві ядерного палива. Розвідка урану почалася в 1943 році. З тих пір країна розширила свої можливості з видобутку урану[en] і в 2011 році стала найбільшим виробником урану в світі. Експортований уран з Казахстану постачає ядерні реактори багатьох країн світу.
Плани будівництва нових ядерних реакторів сягають 1997 року, до остаточної зупинки БН-350.[3] У 1998 році казахський уряд оголосив про свої наміри побудувати новий енергетичний реактор біля озера Балхаш, який, однак, не був реалізований у наступні роки.[4] З 2006 року плани щодо нових реакторів обговорювалися з Росією, а в 2014 році було підписано меморандум про взаєморозуміння щодо будівництва реакторів з російською атомною корпорацією Росатом.[1] Перший реактор тоді передбачалося розмістити біля Курчатова.
У 2013 році Казахстан прийняв «Концепцію зеленої економіки», згідно з якою до 2050 року 97% виробництва електроенергії з викопного палива буде переведено на щонайменше 50% відновлюваних і ядерних джерел, а до 2060 року досягне повної вуглецевої нейтральності.[5][6] З цією метою уряд бере на себе зобов’язання щодо розвитку ядерних потужностей:
Якщо Казахстан взяв курс на вуглецевий нейтралітет, то немає іншого вибору, окрім будівництва кількох АЕС
Тим не менш, будівництво АЕС все одно було відкладено через «відсутність негайної потреби» в додатковій електроенергії в 2016 році,[1] але прогнозовані потреби в енергії показують дефіцит 1400 МВт у південній зоні вже до 2028 року.[6]
У доповіді Міжнародного агентства з атомної енергії на запит уряду від 2016 року було заявлено, що «Казахстан має хороші можливості для продовження розвитку своєї цивільної ядерної програми».[7] З 2019 по 2022 рік планування прискорилося, і кілька постачальників з різних країн подали пропозиції щодо будівництва станцій. Станом на 2022 рік уряд оцінював шість потенційних постачальників: NuScale Power[en] (США), Американо-японський консорціум GEH[en], KHNP (Корея), CNNC (КНР), Росатом (Росія) та EDF (Франція).[1] Нинішній урядовий план передбачає будівництво першої електростанції потужністю 1200 МВт в Улькені біля озера Балхаш і другої електростанції в Курчатові потужністю 2 × 300 МВт.[8][5][1][3] До 2035 року Казахстан хоче мати 2,4 ГВт ядерних потужностей.[6]
На осінь 2024 року запланований національний референдум щодо ядерної енергетики.[9]
- ↑ а б в г д е Uranium and Nuclear Power in Kazakhstan. World Nuclear Association. June 2022.
- ↑ Kazakhstan Nuclear Facilities. Nuclear Threat Initiative. 10 червня 2014.
- ↑ а б Kazakhstan Mulls Building Second Nuclear Power Plant. Caspian News. 5 серпня 2022.
- ↑ Kazakhstan / Electricity. Energy Information Administration of the DoE. 2005. Архів оригіналу за 6 грудня 2006.
- ↑ а б Kazakhstan / Country Looking At Two Locations For First Nuclear Station, Say Reports. Nucnet. 5 січня 2022.
- ↑ а б в Kazakhstan continues negotiations with potential suppliers for Nuclear Power Plants. New Nuclear Watch Institute. 7 вересня 2022.
- ↑ Kazakhstan Nuclear Overview. Nuclear Threat Initiative. 23 квітня 2018.
- ↑ Kazakhstan selects NPP site. Nuclear Engineering International. 14 червня 2022.
- ↑ Kazakhstan's nuclear energy referendum to be held this year
| |||||||||||||||||||
