Ядлівчак лісовий
| Ядлівчак лісовий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
_(31301484561).jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Colluricincla megarhyncha (Quoy & Gaimard, 1832) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Ядлівча́к лісовий[2] (Colluricincla megarhyncha) — вид горобцеподібних птахів родини свистунових (Pachycephalidae). Мешкає в Австралії, на Новій Гвінеї та на сусідніх островах.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 18-21 см, вага 34-42 г. Голова, шия і верхня частина тіла темно-оливково-коричневі або сіро-коричневі, крила більш темні. Від дзьоба до очей ідуть білуваті смуги, навколо очей білувато-коричневі кільця. Підборіддя білувато-коричневе, горло коричневе. Нижня частина тіла світло-коричнева, груди поцяткована чорними смужками, хвіст знизу коричнево-сірий. Дзьоб рожевувато-коричневий, знизу світліший. Райдужки темно-червоні, навколо очей сірі кільця. Лапи рожевувато-сірі.
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють три підвиди:[3]
- C. m. megarhyncha (Quoy & Gaimard, 1832) — острови Раджа-Ампат, півострів Чендравасіх, захід Нової Гвінеї;
- C. m. parvula Gould, 1845 — північний схід Західної Австралії і регіон Топ-Енд[en] на Північній Території (на схід до затоки Карпентарія);
- C. m. aruensis (Gray, GR, 1858) — острови Ару і регіон Транс-Флай[en] на півдні Нової Гвінеї.
За результатами молекулярно-генетичного дослідження виявилось, що ядлівчак лісовий насправді є комплексом видів[4]. Рудобокі, оливкові, затокові, тагульські, сірогорлі та австралійські ядлівчаки вважалися конспецифічними з лісовим ядлівчаком, однак були визнані окремими видами.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Лісові ядлівчаки мешкають в Австралії, Індонезії і Папуа Новій Гвінеї. Вони живуть переважно у рівнинних і гірських вологих тропічних лісах і на узліссях, трапляються в мангрових лісах. Зустрічаються поодинці або парами, іноді невеликими зграйками. Живляться комахами та іншими безхребетними, яких шукають серед листя. Сезон розмноження триває з серпня по лютий. Гніздо чашоподібне, робиться з гілочок, корінців, сухого листя і папороті. В кладці 2 яйця. За сезон може вилупится два виводки.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Colluricincla megarhyncha.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Whiteheads, sittellas, Ploughbill, Australo-Papuan bellbirds, Shriketit, whistlers. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 16 червня 2022.
- ↑ Deiner, Kristy; Lemmon, Alan R.; Mack, Andrew L.; Fleischer, Robert C.; Dumbacher, John P. (2011). A Passerine Bird's Evolution Corroborates the Geologic History of the Island of New Guinea. PLOS ONE. 6 (5): e19479. Bibcode:2011PLoSO...619479D. doi:10.1371/journal.pone.0019479. PMC 3089620. PMID 21573115.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
Джерела[ред. | ред. код]
- Bruce M. Beehler, Thane K. Pratt: Birds of New Guinea. Distribution, Taxonomy, and Systematics. Princeton University Press, Princeton 2016, ISBN 978-0-691-16424-3.
- P. J. Higgins (Hrsg.): Handbook of Australian, New Zealand & Antarctic Birds. Band 6: Pardalotes to shrike-thrushes. Oxford University Press, Oxford 1993, ISBN 0-19-553069-1.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |