Ґуй Міньхай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ґуй Міньхай
Народився 5 травня 1964(1964-05-05) (60 років)
Нінбо, Чжецзян, КНР
Країна  КНР
 Швеція
Діяльність письменник, підприємець
Alma mater Пекінський університет (1985) і Гетеборзький університет (1996)
Роки активності 2006 — тепер. час
Діти Анджела Ґуй
Нагороди

Ґуй Міньхай (китайська: 桂敏海 або 桂民海[1][2][3]; піньїнь: Guì Mǐnhǎi або Guì Mínhǎi; народився 5 травня 1964 року[4]), також відомий як Майкл Ґуй,[5] шведський науковець і книговидавець, що народився в Китаї. Автор багатьох книг про китайську політику та політичних діячів; упродовж десятирічної письменницької кар'єри написав загалом близько 200 книг під псевдонімом Ай Хай (阿海).[4][6][7][8][9][2][3] і є одним з трьох акціонерів книгарні Козвей Бей Букс[en] у Гонконгу.

Наприкінці 2015 року Міньхай пропав безвісти в Таїланді, ставши одним з п'яти чоловіків, що зникли під час низки інцидентів, відомих під назвою зникнення Козвей Бей Букс[en]. Ця справа спричинила побоювання, і на місцевому рівні і у Великій Британії, щодо краху ідеї "одна країна, дві системи", і стосовно тієї можливості, що люди можуть стати суб'єктом видачі[en] з Гонконгу та інших країн китайськими правоохоронними органами.[10][11] Китайський уряд мовчав про утримання письменника під вартою, що тривало три місяці, а потім материкові ЗМІ показали суперечливе відео-зізнання.[12] У ньому Міньхай стверджував, що повернувся в Китай і здався владі за власним бажанням. На відео виглядало, що він готовий був постати перед судом у Китаї, відмовившись від захисту як громадянин Швеції.[12][13][14]

Багато оглядачів висловило сумніви в щирості та достовірності зізнання Міньхая.[15][16][17][18] Газета "Вашингтон Пост" описала розповідь як "безладну і несклАдну, що змішує ймовірні факти із тим, що здається повною вигадкою".[19][20] Наприкінці лютого 2016 року китайські державні ЗМІ передали, що Міньхая було затримано за "незаконну підприємницьку діяльність". Йому інкримінували, що з жовтня 2014 року він свідомо поширював книги, не схвалені головним управлінням преси та публікацій Китаю.[21] Хоча в жовтні 2017 року Міньхая звільнили з-під варти, в січні 2018 року його знову викрали, ймовірно співробітники спецслужб – група чоловіків у цивільному, коли він їхав до Пекіна на прийом до лікаря.[22] Невдовзі після цього, перебуваючи під арештом за порушення невказаних законів, він знову зізнався, викривши шведських політиків у тому, що вони підбурили його залишити цю країну, і, як він каже: "використовували мене як шахову фігуру"[23]

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Міньхай народився 1964 року в Нінбо. 1985 року закінчив Пекінський університет зі званням бакалавра історії.[4][24] До 1988 року працював редактором Преси Народної освіти, а тоді виїхав до Швеції й вступив на докторантуру в Університет Гетеборга.[24] Після протестів на площі Тяньаньмень 1989 року він отримав дозвіл на проживання у Швеції, а пізніше став натуралізованим громадянином цієї країни. Після цього відмовився від китайського громадянства. За словами доньки, його привабила краса нової країни проживання та свобода, яку він відчув коли жив там.[25] 1996 року Міньхай отримав докторський ступінь.[24] Дружина Міньхая також натуралізована громадянка Швеції, 1994 року в пари народилася дочка.[24] 1999 року Міньхай повернувся до Китаю й у Нінбо заснував дочірню компанію шведської фірми, яка китайською мовою має назву Тан'ю (唐友), що пропонує засоби очищення повітря.[26][27] Ґуй був генеральним директором і членом ради директорів.[26]

Інцидент зі звинуваченням у водінні в нетверезому стані[ред. | ред. код]

У грудні 2003 року в Нінбо сталася автомобільна аварія, у якій загинула 23-річна жінка-пішохід, тоді Міньхаєві приписали звинувачення, що він був п'яним за кермом.[28][29][30][31][32][33] Муніципальний проміжний народний суд Нінбо засудив Міньхая до двох років умовно.[9][32][15][34] Преса, що перебуває під контролем держави, стверджувала, що в жовтні 2004 року Міньхай залишив країну за підробленими документами.[35][31][24]

Цей нібито злочин був основною темою зізнання Міньхая, яке транслювали по державному телебаченню. Експерти та правозахисники однаково висловлювали недовіру до цієї події та до цього зізнання. Експерт Джонні Лау Юй-Сю зазначив, що позиція уряду КНР була сповнена протиріч, а профспілковий активіст з Гонконгу Лі Чойк-Ян зазначив, що гадане зізнання було "нелогічним та неправдоподібним". Ніколя Бекелен, директор "Міжнародної амністії" в Східній Азії сказав, що слова Міньхая звучать як заготовані наперед.[32]

2004 року Міньхай залишив Китай і працював на німецьку філію фірми Nordpool Consulting.[36] У серпні 2006 року його дворічний умовний термін став реальним.[37]

Видавнича діяльність[ред. | ред. код]

Книгарня Козвей Бей у Козвей Бей[en] (Гонконг); 3 січня 2016

Газета "Вашинґтон Пост" у своїй авторській колонці коментує: "коли політичний клімат у Китаї покращився, Міньхай повернувся [до Гонконгу]".[38] Там, з 2006 року, він створив кілька видавничих компаній, що зосереджувались на політиці материкового Китаю.[24] Він долучився до китайського ПЕН-клубу, через який познайомився з професіоналами Гонконзького ПЕН-клубу.[39] 2013 року Міньхай, Лі Бо, Луй Бо створили гонконгську компанію Mighty Current Media[24] (також відому як Sage Communications)[6], що спеціалізується на виданні та розповсюдженні книг, що містять політичні плітки про лідерів Китаю.[24] Міньхай та Лі Бо володіють 34% акцій цієї компанії кожен (акції Лі Бо записані на ім'я його дружини Софі Чой), а Луй Бо - рештою 32%.[40] 2014 року компанія придбала Козвей Бей Букс[en], книгарню на горішньому поверсі будинку в центральній частині Гонконгу.[39]

Впродовж десяти років своєї кар'єри Міньхай написав близько 200 книг під псевдонімом "Ай-Хай".[6][7] Серед героїв цих книг Бо Сілай та Чжоу Юнкан[en], колишні члени Політбюро, а також генеральний секретар Сі Цзіньпін.[6] Західні ЗМІ називають ці книги "бідні на джерела, політичні книги в стилі таблоїдів... які є поза законом у материковому Китаї".[6] Колега Міньхая, Лі Бо, визнав, що книги Міньхая містили безліч здогадок і пліток замість фактів, і назвав Міньхая бізнесменом, мотивацією публікацій якого був радше прибуток, ніж ідеологія.[6]

Оскільки роботи, де критикується керівництво китайського режиму, вважаються пов'язаними з військовою таємницею, Міньхай завжди тримав свої робочі проекти в таємниці; тримався наодинці, а його телефонні дзвінки перенаправлялись через іноземні країни.[6] Тривалий час він жив, не в'їжджаючи до Китаю, не відвідував свого батька, коли той був хворий, і не повернувся до Китаю на його похорон.[41] Джерела ЗМІ повідомили, що Міньхай опублікував близько половини популярних книг про Бо Сілая. Коли 2013 року Бо потрапив у політичний скандал під час інциденту з Ван Ліцзюнем[en], Міньхай отримав грошовий зиск у розмірі 10 млн. гонконзьких доларів на хвилі зростання продажів книг.[24] На прибуток від видання книг Міньхай придбав нерухомість у Гонконзі та Німеччині, включаючи пансіонат біля моря в Паттайї (Таїланд).[24][6]

У лютому 2018 року Міжнародна асоціація видавців[en] оголосила, що Міньхай став переможцем їхньої Премії за свободу книговидання за безстрашне книговидавництво перед лицем небезпеки.[42]

Зникнення[ред. | ред. код]

15 жовтня 2015 року Ґуй Міньхай востаннє вийшов на зв'язок зі своїми колегами.[5] 17 жовтня 2015 року камери безпеки записали як Міньхай залишає свою квартиру в Паттайї (Таїланд), і здається, що його викрадає невідомий чоловік.[43] Він був другим продавцем книг, що мав стосунок до Козвей Бей Букс, який, імовірно, зник без сліду: Луя Бо востаннє бачили 14 жовтня 2015 біля його будинку в Шеньчжені; троє інших також зникли впродовж наступних тижнів.[44] У листопаді їх оголосили зниклими безвісти.[45] Лі Бо (іноді, Пол Лі, також, Лі По) проінформував ЗМІ про зникнення інших його чотирьох колег, а потім, 30 грудня, сам зник з Гонконгу.[46] Зникнення Лі, через неможливість його поїздки до Шеньчженя, оскільки його дозвіл на подорож до материкового Китаю[en] залишився вдома, викликало велику тривогу щодо повторюваного сценарію зникнень співробітників книгарні та можливість транскордонних видач[en].[46] 4 січня 2016 року зникнення Лі Бо змусило головного міністра адміністрації Гонконга Лян Чженьїна[en] скликати прес-конференцію, де він заявив, що в тому випадку, якщо співробітники правоохоронних органів материкового Китаю діяли в Гонконзі, то це "неприйнятно" і є порушенням Основного закону.[47][48]

Через два тижні після зникнення Міньхая четверо чоловіків прийшли обшукати його квартиру – нібито заради його комп'ютера – але поїхали без нього.[49][50][43] Менеджерка садиби, де жив Міньхай намагалася зв'язатися з ним за номером що належав людині, яка телефонувала їй останньою щоб спитати про нього. На дзвінок відповів водій таксі, який сказав, що четверо чоловіків залишили телефон у його таксі, і що вони хотіли їхати в Пойпет, прикордонне містечко в Камбоджі.[6] Востаннє Міньхай дав про себе знати 6 листопада, коли зателефонував дружині, щоб сказати їй, що він у безпеці, але не бажає розкривати своє місцезнаходження.[51] Тайська влада не має жодного запису про те, що Міньхай покинув країну.[5] Сім'я Міньхая зв'язалася з посольством Швеції, і шведська поліція подала заяву в Інтерпол. "Гардіан" зазначив, що тайський уряд мало що зробив для розкриття цієї справи, вказавши, що його військова хунта стає все більш поступливою до китайських вимог.[6]

Підтвердження утримання під вартою[ред. | ред. код]

17 січня 2016 року агенція новин Сіньхуа опублікувала статтю про те, що особу на ім'я Ґуй Міньхай затримано у зв'язку з ДТП зі смертельним результатом у грудні 2003 року, у якому загинула школярка.[9][34] Видається, що він перебував під домашнім наглядом у призначеному місці[en].[52] Агентство Сіньхуа припустило, що Міньхай Міньхай (桂敏海), в якого середній ієрогліф імені вимовлявся ідентично, але писався по-іншому, ніж у видавця Міньхая Міньхая. У листопаді 2004 року, одразу ж після судового засідання, він втік за кордон, використавши позичене посвідчення особи[en] та замаскувавшись під туриста. Станом на 2005 рік у тому посвідченні його фактичний вік був 46 років, а у порівнянні з такими ж даними в шведському паспорті Міньхая різниця у віці становила 5 років. Ці дві розбіжності породили підозри в тому, що, можливо, стався випадок помилкової ідентифікації особи.[13][15][53] Агентство Сіньхуа заявило, що в жовтні 2015 року Міньхай здався службовцям громадської безпеки.[12][14]

Відео-зізнання, яке у той же час вийшло і транслювалось на Центральному телебаченні Китаю, підтвердило його особу. У 10-хвилинному ексклюзивному відео Міньхай у сльозах висловив каяття щодо звинувачення у вбивстві, якого він уникнув десятьма роками раніше. Він сказав, що його повернення на материковий Китаї та його здача є "моїм особистим вибором і не має жодного зв'язку ні з ким іншим. Я маю понести власну відповідальність і я не хочу, щоб будь-яка людина або організація втручатися, або ж злісно нагнітали істерію навколо мого повернення". Міньхай також сказав: "Хоча у мене є шведське громадянство, я справді відчуваю, що я все-таки китаєць – мої корені в Китаї. Тому я сподіваюся, що Швеція може поважати мій особистий вибір, поважати мої права та конфіденційність мого особистого вибору й дозволить мені вирішити мої власні проблеми". Було сказано, що кримінальні розслідування за іншими звинуваченнями тривають.[12][13][14][15] Лише 19 січня коли його співгромадянин зі Швеції Пітер Далін, один із засновників НУО, що проводить юридичні тренінги для місцевих юристів у Китаї, виступив на телебаченні та зізнався в тому, що порушив китайські закони й "заподіяв шкоди китайському уряду [та] образив почуття китайського народу", саме тоді міжнародна громадськість дізналася, що Міньхай також зізнався на телебаченні; а Даліна згодом депортували.[10] Організація "Репортери без кордонів" засудила Китай за примусові визнання[en], й закликала ЄС запровадити санкції щодо компаній CCTV та Сіньхуа за те, що вони "свідомо поширювали брехню, а також заяви, імовірно, отримані під примусом".[54] У своєму листі до дружини від 17 січня Лі Бо пише, що добровільно вирушив на материк, щоб допомогти китайським правоохоронним органам розслідувати справу, в якій фігурує Міньхай. Він засудив Міньхая як "морально неприємну особу", яка втягнула його в неприємності з владою.[55][13]

Файл:Gui-minhai.jpg
Відео-зізнання Міньхая, що прозвучало в ефірі Центрального телебачення Китаю 17 січня 2016 року

Реакція на затримання[ред. | ред. код]

Митець Кейсі Вон протестує проти зникнення книготорговців Козвей Бей. Знак у його руці говорить "заручник це добре". 10 лютого 2016 року

Бей Лін[en], особистий друг Міньхая та президент незалежної китайської організації ПЕН-клуб, заявив, що Міньхай не здався добровільно, а його викрали.[56] Він підтвердив, що інцидент з водінням у нетверезому стані, внаслідок якого загинула молода жінка, й справді мав місце, але та аварія і його зникнення ніяк не пов'язані.[55][13] Бей стверджував, що немає офіційного запису про від'їзд Міньхая з Таїланду, і що його викраденням порушено міжнародне право.[56] Він припустив, що викрадачі поверталися до квартири Міньхая, щоб роздобути там його паспорт, і що Міньхая могли відправити з Камбоджі до Китаю літаком, завантаженим китайськими депортантами.[6] За допомогою електронного листа від 10 листопада Лі Бо повідомив дочку Міньхая Анджелу про зникнення її батька. У ньому він сказав, що боїться, що Міньхая доставили в Китай "з політичних причин".[5] Анджела спростувала заяву про те, що її батько повернувся на материк добровільно.[12][17]

Швеція неодноразово вимагала від Китаю прозорості, й у грудні запросила посла Таїланду для отримання інформації.[12] Після появи відео-зізнання Міністерство закордонних справ Швеції повідомило, що шведському консулу нарешті дозволили відвідати Міньхая.[57][58] У січні 2016 року міністр закордонних справ Швеції Марґот Вальстрем засудила примусове зізнання Даліна і Міньхая (які є громадянами Швеції) на китайському телебаченні, назвавши їх "неприйнятними". Китайський уряд стверджував, що Міньхай передусім китайський підданий, а шведський уряд, схоже, спокійно прийняв таку позицію. Зусилля шведської дипломатії здійснювались через консульські канали й були стриманими.[59]

Наприкінці лютого 2016 року державні ЗМІ уточнили наявні звинувачення проти Міньхая, і написали, що Міньхая затримали за "незаконну підприємницьку діяльність". Йому приписували свідоме поширення книг, не схвалених головним управлінням преси та публікацій Китаю. Згідно з цими звинуваченнями, від жовтня 2014 року близько 4000 таких книг, замаскованих під інші книги, надіслано поштою 380 покупцям у 28 містах материкового Китаю.[21] Також на початку лютого Європейський парламент оприлюднив заяву з проханням негайно звільнити Міньхая, Лі Бо та трьох їхніх колег по книгарні Козвей Бей Букс. Міністр закордонних справ Великої Британії Філіп Гаммонд у своїй доповіді про Гонконг за другу половину 2015 року висловив стурбованість стосовно зникнень у книгарні Козвей Бей Букс. Зокрема, він сказав, що викрадення колеги Міньхая Лі Бо (який є громадянином Великої Британії) з Гонконгу, є "серйозним порушенням спільної китайсько-британської декларації[en] про Гонконг, що порушує принцип одна країна, дві системи".[11]

Затримання Міньхая обговорили в травні на засіданні Виконавчого комітету Конгресу США щодо Китаю.[59] У вересні Анджела виступила перед Радою ООН з прав людини, а також зробила емоційну заяву від імені батька на шведському телебаченні, що спонукали до ще однієї публічної заяви Вальстрем стосовно затримання. Той самий шведський уряд, про який казали, що він був залучений до "тихої дипломатії" з китайським режимом, забезпечив собі другу зустріч з Гуєм через 11 місяців з часу його взяття під варту.[59]

Через рік після зникнення Міньхая коментатори дійшли загального консенсусу, що цих п'ятьох книготорговців викрала китайська влада.[60] Станом на пусто 2016 рік Міньхай вже провів цілий рік у в'язниці, тоді як решту чотирьох випустили на початку березня 2016 року.[61][62] Один колега, Лам Вінг-кі[en], дав інтерв'ю, яке широко висвітлювали ЗМІ, де він дуже докладно розповів про своє викрадення правоохоронними органами материкового Китаю та місяці ув'язнення у Нінбо, а згодом у Шаогуані. Інші їхні колеги відмовчувались і не давали коментарів.[63]

У червні 2017 року в ході державного візиту шведський прем'єр-міністр Стефан Левен обговорив справу Міньхая Міньхая з головою КНР.[64]

Звільнення з-під варти Бюро громадської безпеки та очевидний повторний арешт[ред. | ред. код]

За словами китайських чиновників, Міньхая Міньхай звільнили 17 жовтня 2017 року. МЗС Швеції отримало повідомлення від китайської влади, що Міньхая звільнили, "хоча ні його донька, ні шведська влада не знали про його місцеперебування" ще якийсь певний проміжок часу після цього.[65] 19 січня 2018 року група з приблизно 10 осіб у цивільному одязі сіла в поїзд, що прямував до Пекіна, і витягнула Міньхая з поїзда. За словами його доньки, Анджели, Міньхай їхав на медичний огляд до Пекіну в супроводі двох високопоставлених шведських дипломатів. Шведський уряд підтверджує даний інцидент.[22] На початку лютого Міньхай знову з'явився перед журналістами проурядових новинних агентств, включаючи гонконзьку газету Саут-Чайна-Морнінг-Пост Гонконгу, зі зізнанням. У жовтні 2017 року Міньхая, який був ув'язнений або під пильним наглядом упродовж останніх двох років, схоже, звільнили. З його слів, Швеція зробила з його справи сенсацію і шляхом обману втягнула його в невдалу спробу виїхати з Китаю, використавши як привід візит до лікаря у шведському посольстві в Пекіні. Вони нібито чекали можливості репатріації Міньхая до Швеції. Міжнародні громадські організації Human Rights Watch та Amnesty International засудили "такий тип сфабрикованого [зізнання] зробленого під час утримання під вартою, без права листування та спілкування". Пізніше Швеція засудила "брутальне втручання Китаю" у справу Міньхая наступного ж тижня після зізнання.[66]

Закулісні дипломатичні суперечки[ред. | ред. код]

У лютому 2019 року донька Міньхая Анджела зробила допис у блозі, де задокументувала "дуже дивний досвід" за участю Анни Ліндстедт, посла Швеції в Китаї. Там вона стверджує, що Ліндстедт зв'язалася з нею в середині січня й запросила її на зустріч у Стокгольмі. Цю зустріч вона організувала з якимись китайськими бізнесменами, які, на її думку, зможуть допомогти зі звільненням її батька.[67]

Анжела розповіла в своєму блозі, що зустрічі проходили в приватній лаундж-зоні в стокгольмському готелі, де її ізолювали на кілька днів, і навіть супроводжували до та з ванної кімнати. Ті чоловіки, що стверджували, що мають "зв'язки у Комуністичній партії Китаю", напевно, використовували суміш спонукань, маніпуляцій і погроз у її бік. Їй сказали, що звільнення її батька залежатиме від того, чи зупинить вона свою кампанію та чи не взаємодіятиме зі ЗМІ. Вони запропонували їй китайську візу, а також роботу в китайському посольстві.[67] На думку Анджели, присутність і, як здавалося, позиція підтримки посла Ліндстедт говорила про те, що ці переговори зініціювало Міністерство закордонних справ Швеції. Втім, ситуація з цими зустрічами викликала в неї дискомфорт. Коли пізніше вона зробила запити до Міністерства закордонних справ Швеції, там відповіли, що були не в курсі подій.[67]

Китайське посольство в Стокгольмі заперечило свою причетність; Міністерство закордонних справ Швеції заявило, що вони не були в курсі цих подій навіть після того, як ці зустрічі відбулись.Воно підтвердило ЗМІ, що посла відкликали, і що внутрішнє розслідування інциденту триває.[68][67][69]

Поезія[ред. | ред. код]

Міньхай написав кілька віршів, включаючи Олень Девіда Пере і Героїзм (обидва у перекладі Анни Геночович). Їх можна побачити тут.[38]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ 桂友：30年前已用「桂敏海」 近年被指錯字. Ming Pao (кит.). 19 січня 2016. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  2. ↑ а б 馬朝陽, ред. (1987). 中国当代校园诗人诗选 (Chinese) . 北京師範大學五四文學社. с. 205—206. In this poetry selection is a poem by "Ah Hai" from Peking University (阿海（北京大學）), enrolled in 1981 (一九八一級), with an author profile at the end of the poem, which stated that he was born in 1964, his hometown is Ningbo, Zhejiang, he had graduated from the Department of History at Peking University in 1985, and his Chinese name is 桂敏海 (Guì Mǐnhǎi). This shows that his original Chinese name is 桂敏海 (Guì Mǐnhǎi), not 桂民海 (Guì Mínhǎi). A scan of the page [Архівовано 25 вересня 2018 у Wayback Machine.] is here.
  3. ↑ а б 周代 (1994). 雀巢集 (кит.). 長江文藝出版社. с. 215—218. A prose of Zhou Dai in 1992 on his son's friend "Ah Hai" in Sweden said that "Ah Hai", born in Ningbo in 1964 and a Class of 1985 graduate of Peking University, was doing his PhD in University of Gothenburg, was an assistant researcher at Nordic Institute of Asian Studies, and his Chinese name is 桂敏海 (Guì Mǐnhǎi) A scan of the page [Архівовано 25 вересня 2018 у Wayback Machine.] is here.
  4. ↑ а б в Gui Minhai. Independent Chinese PEN Center. Архів оригіналу за 6 листопада 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  5. ↑ а б в г Siu, Phila (7 березня 2016). Exclusive: email reveals Lee Po feared Gui Minhai kidnapped by Chinese agents before he himself disappeared. South China Morning Post. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м Holmes, Oliver (8 грудня 2015). Gui Minhai: the strange disappearance of a publisher who riled China's elite. The Guardian. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  7. ↑ а б Tor, Edi (6 листопада 2015). Hong Kong publisher kidnapped in Thailand and returned to China!. Boxun News. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  8. ↑ 雍正十年1732:那条瑞典船的故事 平装 – 2006年1月1日 [Архівовано 25 вересня 2018 у Wayback Machine.] Amazon.com
  9. ↑ а б в Missing Man Back in China, Confessing to Fatal Crime. The New York Times. 18 січня 2016. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  10. ↑ а б Flanagan, Ed. Disappearances, Forced Confessions: China Targets Dissent. NBC News. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  11. ↑ а б Leavenworth, Stuart (12 лютого 2016). Britain accuses China of serious breach of treaty over 'removed' Hong Kong booksellers. The Guardian. Архів оригіналу за 6 лютого 2017. Процитовано 30 червня 2019.
  12. ↑ а б в г д е Makinen, Julie; Kaiman, Jonathan (20 січня 2016). Mystery deepens as two missing Hong Kong men surface in mainland China. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  13. ↑ а б в г д Sheehan, Jackie (21 січня 2016). Unreliable evidence in the case of the missing Hong Kong booksellers. China Policy Institute, The University of Nottingham. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  14. ↑ а б в 香港铜锣湾书店老板桂敏海"失踪"事件调查 [Disappearance of Causeway Bay Books boss case under investigation] (кит.). Xinhua News Agency. 17 січня 2016. Архів оригіналу за 29 January 2017. Процитовано 17 січня 2016.
  15. ↑ а б в г Grundy, Tom (17 січня 2016). Questions raised after missing HK bookseller 'confesses' to drink-driving death on state TV. Hong Kong Free Press. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  16. ↑ Ma, Laura (19 січня 2016). Who believes China's narrative on Hong Kong's missing bookseller mystery?. South China Morning Post. Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  17. ↑ а б Bookseller confession 'not enough'. The Australian. Australian Associated Press. 19 січня 2016.
  18. ↑ China says missing Hong Kong publisher Lee Bo is in mainland. Asian Correspondent. 19 січня 2016. Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  19. ↑ Rauhala, Emily (18 січня 2016). Hong Kong bookseller's televised 'confession' was absurd and incoherent – and that's the point. The Washington Post. Архів оригіналу за 18 січня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  20. ↑ Huang, Zheping (19 січня 2016). Chinese citizens don't believe Hong Kong bookseller Gui Minhai's public confession either. Quartz. Архів оригіналу за 19 січня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  21. ↑ а б Cheung, Karen (29 лютого 2016). Missing booksellers 'operated illegal business', but could return to HK soon – state media. Hong Kong Free Press. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  22. ↑ а б Buckley, Chris (22 січня 2018). Chinese Police Seize Publisher From Train in Front of Diplomats. The New York Times. Архів оригіналу за 30 жовтня 2021. Процитовано 30 червня 2019.
  23. ↑ Sweden ‘using me like chess piece’, says detained publisher Gui Minhai in government-arranged interview. South China Morning Post. 9 лютого 2018. Архів оригіналу за 5 вересня 2018. Процитовано 30 червня 2019.
  24. ↑ а б в г д е ж и к л Siu, Phila; Lam, Jeffie (18 січня 2016). 'What has happened to him is abduction': Gui Minhai was involved in drink drive accident but trip to mainland dubious, close friend reveals. South China Morning Post. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  25. ↑ Gui, Angela (3 вересня 2016). A call that never comes: Why I cannot remain silent after Chinese authorities abducted my father. Hong Kong Free Press. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  26. ↑ а б 我們與寧波共繁榮——首屆在甬外商投資企業家論壇發言選載. 寧波通訊 (кит.) (1): 26—28. 2001. 創業之路在故鄉－唐友環保工程（寧波）有限公司董事長兼總經理桂敏海：我生在寧波，長在寧波，是個地道的寧波人。雖然我離開寧波將近20年了，但是當我決定在環保科技領域內投資創業的時候，毫無疑慮地回到了寧波，在自己的故鄉走上了一條創業之路。……這一點，歐洲人反而重視，我在瑞典時就給很多瑞典企業講過跨文化交流的課 A scan of the page [Архівовано 24 вересня 2016 у Wayback Machine.] is here.
  27. ↑ 国家环境保护局污染控制司 (2004). 工程技术实例与配套技术产品设备 (кит.). 中国环境科学出版社. с. 449. 唐友環保工程（寧波）有限公司企業簡介：1990年，為了擴大生產能力，降低生產成本，唐友公司將工廠從瑞典的哥德堡遷往前捷克斯洛伐克（今天的斯洛伐克共和國）。今天，唐友公司在整個世界的同類公司中，生產的設備和產品種類最為齊全，品種多樣，尤其是在清除工業靜電、淨化大型建築室內空氣和解決機動車輛尾氣污染等領域，無論是理念、技術還是節能方面，均十分先進，並擁有一支始終在環境保護領域前列的科研隊伍。同時就充分保證了我們在環境保護領域中，始終保持世界領先地位。
  28. ↑ China confirms Swedish citizen and HK bookseller in detention. Reuters (англ.). 6 лютого 2018. Архів оригіналу за 7 липня 2019. Процитовано 16 червня 2019.
  29. ↑ China lets Swedish doctor see detained bookseller Gui Minhai. South China Morning Post (англ.). 14 серпня 2018. Архів оригіналу за 20 липня 2019. Процитовано 16 червня 2019.
  30. ↑ Chinese media attack Sweden over bookseller (брит.). 11 лютого 2018. Архів оригіналу за 8 липня 2019. Процитовано 16 червня 2019.
  31. ↑ а б Siu, Phila (18 січня 2016). ‘What has happened to him is abduction’: Gui Minhai was involved in drink drive accident but trip to mainland dubious, close friend reveals. South China Morning Post (англ.). Архів оригіналу за 12 листопада 2016. Процитовано 16 червня 2019.
  32. ↑ а б в Questions raised after missing HK bookseller 'confesses' to drink-driving death on state TV. Hong Kong Free Press HKFP (брит.). 17 січня 2016. Архів оригіналу за 12 листопада 2016. Процитовано 16 червня 2019.
  33. ↑ France-Presse, Agence (14 серпня 2018). Gui Minhai: doctors visit kidnapped Hong Kong bookseller in China. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 16 червня 2019.
  34. ↑ а б 中国老年. 中国老年杂志社. 15 лютого 2005. Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 8 лютого 2016 — через Google Books.
  35. ↑ "瑞典籍华裔香港书商桂敏海再次被拘". 新京报. 11 February 2018. Archived from the original on 11 February 2018.
  36. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою 20160305chinesepen не вказано текст
  37. ↑ "独家专访香港铜锣湾书店"失踪"老板桂敏海". 央视新闻客户端. 17 January 2016. Archived from the original on 20 January 2016. Retrieved 18 January 2016.
  38. ↑ а б Hiatt, Fred (29 липня 2018). Why is China afraid of this man?. The Washington Post. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  39. ↑ а б 內地針對的是桂民海. Apple Daily (кит.). 6 січня 2016. Архів оригіналу за 29 January 2017.
  40. ↑ 內地針對的是桂民海 [Mainland targeting Gui Minhai]. Apple Daily (кит.). 6 січня 2016. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  41. ↑ 不理會央視桂民海片段 瑞典政府堅持尋真相 [Ignoring the CCTV confession, the Swedish Government insists on the truth]. Apple Daily (кит.). 19 січня 2016. Архів оригіналу за 29 January 2017.
  42. ↑ 【銅鑼灣書店】桂民海獲國際出版自由獎 評審：表現英勇無懼精神. Apple Daily (кит.). Архів оригіналу за 3 лютого 2018. Процитовано 30 червня 2019.
  43. ↑ а б Beech, Hannah (18 січня 2016). China's Hunt for Dissidents Expands to Foreign Countries. Time. Архів оригіналу за 29 January 2017.
  44. ↑ 洛秋心; 蘇文華 (10 листопада 2015). 香港禁書書店老闆「被消失」奇案 [The strange case of bookstore 'disappearances']. The Initium (кит.). Архів оригіналу за 29 January 2017. Процитовано 6 січня 2016.
  45. ↑ Controversial Hong Kong bookseller becomes fifth man to go missing in mysterious circumstances. South China Morning Post. 2 січня 2016. Архів оригіналу за 12 November 2016.
  46. ↑ а б Liu, Juliana (4 січня 2016). The 'unprecedented' case of the missing Hong Kong bookseller. BBC News. Архів оригіналу за 29 January 2017.
  47. ↑ Forsythe, Michael (5 січня 2016). Disappearance of 5 Tied to Publisher Prompts Broader Worries in Hong Kong. The New York Times. Архів оригіналу за 29 January 2017.
  48. ↑ Sala, Ilaria Maria (7 січня 2016). Hong Kong bookshops pull politically sensitive titles after publishers vanish. The Guardian. Архів оригіналу за 29 January 2017.
  49. ↑ 桂民海發神秘訊息予女　員工料失蹤或因新書 [Gui Minhai's mysterious SMS to daughter; colleagues fear disappearance linked to new book]. Oriental Daily News (кит.). 14 листопада 2015. Архів оригіналу за 18 січня 2016. Процитовано 6 січня 2016.
  50. ↑ 銅鑼灣書店東主失蹤後　曾有四人搜掠其住所　BBC：桂民海擬出版習近平內幕書 (кит.). The Stand News. 13 листопада 2015. Архів оригіналу за 29 January 2017. Процитовано 6 січня 2016.
  51. ↑ 【書店5人失蹤】巨流傳媒瑞典籍股東桂民海疑泰國失蹤　瑞典外交部：嚴正看待 [Book shop missing 5: Disappearance of Swedish national Gui Minhai in Thailand – Sweden gravely concerned]. Ming Pao (кит.). 5 січня 2016. Архів оригіналу за 29 January 2017. Процитовано 6 січня 2016.
  52. ↑ Sweden could pressure China to release the author and publisher Gui Minhai… if it wished [Архівовано 12 квітня 2018 у Wayback Machine.], HKFP, 30 March 2018
  53. ↑ [今日说法]本期话题：求证(8 April 2005 ) (кит.). Центральне телебачення Китаю. 11 квітня 2005. Архів оригіналу за 29 January 2017. Процитовано 17 січня 2016.
  54. ↑ Action against CCTV urged over 'forced confession'. RTHK. 21 січня 2016. Архів оригіналу за 15 листопада 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  55. ↑ а б TV confession dubious: Activists. The Straits Times. 19 січня 2016. Архів оригіналу за 29 January 2017.
  56. ↑ а б 香港铜锣湾书店案：瑞典寻求中国澄清桂民海下落 [Causeway Bay Books case: Sweden seeks clarification on whereabouts of Gui Minhai] (кит.). BBC. 18 січня 2016. Архів оригіналу за 22 січня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  57. ↑ Missing Hong Kong booksellers paraded on Chinese TV. BBC News. 29 лютого 2016. Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  58. ↑ Lau, Stuart. Detained Causeway Bay bookseller Gui Minhai not seen by Swedish diplomats for more than three months, says consul general. South China Morning Post. Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  59. ↑ а б в Caster, Michael (17 жовтня 2016). The last missing bookseller: One year on, the anniversary of Gui Minhai's abduction demands action. Hong Kong Free Press. Архів оригіналу за 23 жовтня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  60. ↑ Oury, Antoine (18 жовтня 2016). Depuis plus d'un an, l'éditeur Gui Minhai est détenu en Chine [For more than one year, publisher Gui Minhai remains under detention in China]. ActuaLitté. Архів оригіналу за 5 листопада 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  61. ↑ Missing bookseller Lui Por back in Hong Kong, government says. The Guardian. Agence France-Presse. 4 березня 2016. Архів оригіналу за 30 липня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  62. ↑ Siu, Phila; Chou, Oliver; Lo, Clifford (9 березня 2016). Booksellers slipped back to mainland China after requesting Hong Kong police drop missing persons cases. South China Morning Post. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  63. ↑ Ngo, Jennifer (17 червня 2016). Full transcript of Lam Wing-kee's opening statement at his Hong Kong press conference. South China Morning Post. Архів оригіналу за 11 жовтня 2016. Процитовано 30 червня 2019.
  64. ↑ Löfven lyfte frågan om Minhai med presidenten. Sydsvenskan. Архів оригіналу за 26 червня 2017. Процитовано 26 червня 2017.
  65. ↑ Griffiths, James. China frees Hong Kong bookseller Gui Minhai but his whereabouts unknown. CNN. Архів оригіналу за 4 січня 2018. Процитовано 30 червня 2019.
  66. ↑ Phillips, Tom (10 лютого 2018). Bookseller Gui Minhai surfaces in Chinese custody to deliver staged confession. The Guardian. Архів оригіналу за 10 лютого 2018. Процитовано 30 червня 2019.
  67. ↑ а б в г Lyons, Kate (14 лютого 2019). Sweden investigates its Beijing ambassador over 'strange' meetings. The Guardian. Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  68. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 лютого 2019. Процитовано 30 червня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  69. ↑ 'Threats, verbal abuse, bribes, flattery' won't silence me: Sweden probes unauthorised meeting with daughter of bookseller detained in China. Hong Kong Free Press. 14 лютого 2019. Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 30 червня 2019.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • 《二十世纪西方文化史掠影》Beijing Normal University Press, 1991 ISBN 7810141120
  • 《北欧的神话传说》Liaoning University Press, 1992 ISBN 7561017294
  • 《雍正十年: 那条瑞典船的故事》China Social Sciences Press, 2006 ISBN 7801064194
  • 《我把黑森林留给你》 香港文化艺术出版社, 2007
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ґуй_Міньхай&oldid=41439524