2П25

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
2П25
Самохідна пускова установка 2П25 в музеї Повітряних Сил Збройних Сил України в м. Вінниця.
Самохідна пускова установка 2П25 в музеї Повітряних Сил Збройних Сил України в м. Вінниця.
Тип Самохідна пускова установка
Походження СРСР СРСР
Історія використання
На озброєнні 1967 — т. ч.
Оператори Росія Росія
Індія Індія
Україна Україна[1][2]
Ангола Ангола[3]
Еритрея Еритрея
Війни Ефіопсько-еритрейська війна
Російсько-українська війна (з 2014)[4]
Історія виробництва
Виробник СРСР СРСР
Виготовлення 1961–1982
Виготовлена
кількість		 понад 3700 одиниць
Характеристики
Вага 20 т (18 т без ракет)
Довжина 6 965 мм (6 810 мм без ракет)
Ширина 3 112 мм
Висота 3 183 мм
Обслуга 3 особи
Підвищення +10° — +45°
Броня протикульова
15 мм
Головне
озброєння
 3 х ЗКР 3М9
Двигун

або


280 к.с.
Питома потужність 17,14 к.с./т
Дорожній просвіт 400 мм
Операційна
дальність
 300 км
Максимальна глибина 4 — 24 км
Швидкість 44 км/год (шосе)
Прохідність 30° (підйом)
0,7 м (стінка)
2 м (рів)
1 м (брід)
2П25 у Вікісховищі

2П25 — радянська самохідна пускова установка ЗРК 2К12 «Куб».

Історія створення[ред. | ред. код]

Розробку комплексу «Куб» було розпочато відповідно до постанови Ради міністрів СРСР № 817—839 від 18 липня 1958 року. Головним розробником ЗРК було призначено ОКБ-15[ru]. Розробка гусеничного шасі для самохідної пускової установки 2П25 була доручена ОКБ-40 під керівництвом А. Н. Астрова. СКБ-203[en] було доручено розробити артилерійську частину 9П12, а також транспортно-зарядну машину 2Т7 та технічну позицію 2В6. Розробка шасі 2П25 велася на базі зенітної самохідної установки 2А6 «Шилка». Спільні випробування ЗРК 2К12 «Куб» були розпочаті у січні 1965 року на Донгузькому полігоні[en] та проходили до червня 1966 року. У 1967 році пускова установка 2П25 була прийнята на озброєння військами протиповітряної оборони сухопутних військ СРСР у складі ЗРК 2К12 «Куб».[5][6]

Опис конструкції[ред. | ред. код]

У зв'язку з низькою вантажопідйомністю шасі 2П25 всі складові пускової установки виконані з мінімальними габаритами та вагою. Основа пускової установки розміщена на поворотному погоні, при цьому коливна частина виконана з механізмом врівноваження з високим коефіцієнтом корисної дії. Погон установки розроблено заново, оскільки відповідних конструкцій не було знайдено. Врівноважуючий механізм торсійного типу виконаний із набірних пластин. Більшість деталей виготовлено з легких сплавів.[6]

На шасі самохідної пускової установки 2П25 встановлені[7]:

  1. Лафети з трьома напрямними
  2. Автономний газотурбінний агрегат
  3. Силові слідкуючі приводи
  4. Передстартовий контроль ЗКР
  5. Апаратура навігації та топоприв'язки
  6. Рахунково-розв'язуючий прилад
  7. Телекодовий зв'язок.

Одна самохідна пускова установка 2П25 може нести до трьох зенітних керованих ракет. У похідному положенні ракети розгорнуті хвостовою частиною вперед машини.[8]

На ЗКР є два спеціальні роз'єми для електричної стикування із самохідною пусковою установкою. На напрямних балках установки є спеціальні штанги, які зрізають роз'єми під час початку руху ракети. Приводи лафетів здійснюють передстартове наведення направляючих із ракетами. Наведення проводиться за даними, що надходять від самохідної установки розвідки та наведення 1С91 радіоканалом зв'язку.[8]

Ходова частина[ред. | ред. код]

Як база використано шасі виробництва ММЗ, що має індекс ГБТУ — «Об'єкт 578» (рос. Объект 578).[7]

Модифікації[ред. | ред. код]

Оператори[ред. | ред. код]

Бойове застосування[ред. | ред. код]

У 2016 році народний депутат України та керівник групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук повідомив, що у тимчасово окупованому Донецьку на території бази бойовиків була ідентифікована самохідна пускова установка 2П25.[4]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Кабінет Міністрів України (19 грудня 2016). Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Положення про організацію експлуатації бронетанкового озброєння та техніки, іншого майна номенклатури бронетанкової служби Національної гвардії України». zakon.rada.gov.ua. Верховна Рада України. Процитовано 22 серпня 2022.
  2. ↑ а б Завершуються випробування модернізованих ЗРК. ukrmilitary.com. Ukrainian Military Pages. 21 лютого 2019. Процитовано 22 серпня 2022.
  3. ↑ а б Українську модернізацію ЗРК «Куб» придбала Ангола. mil.in.ua. Мілітарний. 7 червня 2019. Процитовано 22 серпня 2022.
  4. ↑ а б У Донецьку бойовики використовують вагонне депо як склад боєкомплектів. depo.ua. Depo.ua. 28 жовтня 2016. Процитовано 16 серпня 2022.
  5. ↑ Василий Н. Я., Гуринович А. Л., Зенитные ракетные комплексы, стр. 225
  6. ↑ а б Оружие «Старта». 60 лет трудовой и боевой славы, стр. 46, 47 (рос.)
  7. ↑ а б Вестник ПВО: САМОХОДНЫЙ ЗЕНИТНЫЙ РАКЕТНЫЙ КОМПЛЕКС 2К11 "КРУГ" (SA-4 GANEF) (рос.). Архів оригіналу за 26 травня 2011. Процитовано 4 листопада 2010.
  8. ↑ а б Оружие России: «Куб» («Квадрат», 2К12, SA-6, Gainful), войсковой зенитный ракетный комплекс малой дальности (рос.) [Архівовано 2010-02-27 у Wayback Machine.]

Література[ред. | ред. код]

  • Przeciwlotniczy zestaw rakietowy 2K12M. Krotki opis techniczny i wskazówki o użytkowaniu. — Wydawnictwo ministerstwa oborony narodowej, 1975. — 99 с.
  • 2А6М.00.000ТО. ЗСУ-23-4М. Техническое описание. — Москва : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1980. — С. 6—8.
  • М. В. Павлов, И. В. Павлов. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Техинформ, 2009. — № 9. — С. 53.
  • Глава 3. Оружие «Старта». 60 лет трудовой и боевой славы // Старт в будущее. — Екатеринбург : ООО ИД «Пакрус», 2009. — ISBN 978-5-901214-95-4.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=2П25&oldid=42300009