Куб (зенітний ракетний комплекс)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пускова установка 2П25 з трьома ракетами 3М9 піднятими в бойове положення на параді. НДР.

Куб (індекс ГРАУ — 2К12, по класифікації НАТО — SA-6 Gainful (рос. Вигідний)) — радянський зенітно-ракетний комплекс військової ППО. Розроблений в ОКБ-15 ГКАТ (філія НДІ-17) (нині НДІ Приладобудування ім. В. В. Тихомирова).

Історія[ред.ред. код]

Cамохідний зенітний ракетний комплекс «Куб» (2К12) призначений для захисту Сухопутних військ, в основному — танкових дивізій, від засобів повітряного нападу, що летять на середніх і малих висотах.

Розробка ЗРК «Куб» була задана Ухвалою ЦК КПРС і СМ СРСР від 18 липня 1958 р. Комплекс «Куб» повинен був забезпечити ураження повітряних цілей, що летять з швидкостями 420—600 м/с на висотах від 100—200 м до 5-7 км на дальностях до 20 км при вірогідності ураження цілі однією ракетою не менше 0,7.

Головним розробником комплексу визначили ОКБ-15 ГКАТ. Раніше це був філіал основного розробника літакових РЛС — НДІ-17 ГКАТ, розміщений поблизу від льотно-випробувального інституту в підмосковному Жуковському. Незабаром ОКБ-15 передали в ГКРЕ, кілька разів міняли його найменування і, нарешті, перетворили в Науково-дослідний інститут приладобудування (НІЇП) Міністерства радіотехнічної промисловості (МРТП).

Головним конструктором комплексу призначили начальника ОКБ-15 В. В. Тихомирова, у минулому — творця першої радянського літакового РЛС «Гнейс-2» і ряду інших станцій. Ця ж організація вела роботи із створення самохідної установки розвідки і наведення (головний конструктор установки А. А. Растов) і напівактивної головки радіолокації самонаведення ракети (головний конструктор головки Ю. Н. Вехов, з 1960 року — І. Г. Акопян).

Самохідна пускова установка створювалася під керівництвом головного конструктора А. І. Яскіна в СЬКБ-203 Свердловського СНХ, яке раніше займалося розробкою технологічного устаткування для технічних підрозділів ракетних частин. Потім його перетворили в ГОСКБ компресорного машинобудування (ГКБКМ) МАП в даний час, іменоване НПП «Старт».

Гусеничні шасі для бойових засобів комплексу створювалися в КБ Митіщинського машинобудівного заводу — (ММЗ) Московського обласного СНХ, що надалі отримав найменування ОКБ-40 Міністерства транспортного машинобудування, а нині КБ, що входить в ПО «Метровагонмаш». Головний конструктор шасі Н. А. Астров, ще до Великої Вітчизняної війни розробив легкий танк, а в післявоєнні роки проектував, в основному, бронетранспортери і самохідні артилерійські установки.

Зенітну керовану ракету для комплексу доручили створити КБ заводу № 134 ГКАТ, що спочатку спеціалізувався в області авіаційного стрілецького і бомбового озброєння і вже встиг накопичити певний досвід при розробці ракети класу «повітря-повітря» К-7. Згодом цю організацію перетворили в ГОСМКБ «Вимпел» МАП. Розробка ракети комплексу «Куб» була почата під керівництвом головного конструктора І. І. Торопова.

Роботи по комплексу повинні були забезпечити вихід ЗРК «Куб» на сумісні випробування в II кв. 1961 р. Вони затягнулися і завершилися з майже п'ятирічним запізненням від планових термінів, відставши на два роки від практично одночасно початих робіт по комплексу «Круг». Свідоцтвом драматичності історії створення комплексу «Куб» стало усунення з посад головних конструкторів як комплексу в цілому, так і ракети, яка входить в його склад, в самий напружений момент робіт.

Основна складність створення комплексу визначалася новизною і складністю ухвалених в розробку технічних рішень.

На відміну від комплексу «Круг» для бойових засобів ЗРК «Куб» використовувалися гусеничні шасі легшої вагової категорії, аналогічні застосованим для зенітних самохідних артилерійських установок «Шилка». При цьому всі радіотехнічні засоби розміщувалися не на двох машинах, як в ЗРК «Круг», а на одному так званому «самоході А». «Самохід Б» — самохідна пускова установка — ніс три ракети замість двох в комплексі «Круг».

Дуже складні завдання вирішувалися і при створенні зенітної ракети. Надзвуковий прямоточний двигун працював не на рідкому, а на твердому паливі. Це виключало можливість регулювання витрати палива відповідно до швидкості і висоти польоту ракети. Крім того, ракета була виконана без відокремлюваних прискорювачів — заряд стартового двигуна розміщувався в об'ємі камери допалювання прямоточного двигуна. Вперше на зенітній ракеті рухомого комплексу напівактивна радіолокаційна доплеровська головка самонаведення замінила апаратуру командного радіоуправління.

Модифікації[ред.ред. код]

2K12M1-2Л «Куб-2Д» (2К12М1-2Л «Квадрат-2Л»)[ред.ред. код]

Модернізація ЗРК 2К12М1 «Квадрат-М1» до рівня ЗРК 2К12М1-2Л «Квадрат-2Л» дозволяє поліпшити технічні характеристики і розширити функціональні можливості ЗРК за рахунок реалізації нових алгоритмів обробки і відображення інформації пристроями, використання цифрової обробки сигналів на сучасній елементній базі, з цифровою (програмною) селекцією рухомих цілей і автоматичним зніманням і обробкою інформації[1]. Нова модифікація була створена НВО «Аеротехніка».

Здатність комплексу виявляти і знищувати малорозмірні цілі, включаючи цілі, виконані за технологією «стелс». Підвищення завадозахищеності комплексу від різного виду активних і пасивних радіоперешкод, а також від підстильної поверхні, за рахунок застосування нових апаратних технологій, методів захисту від перешкод і способів обробки сигналів.

Автоматизація процесів управління з командного пункту вищого рівня, збирання та обробки розвідувальної інформації радіолокації, виявлення і супровід цілей, підготовкою і пуском ракет, контролю технічного стану засобів комплексу, документування бойової роботи та тренування обслуги.

Збільшення зони ураження та підвищення ймовірності ураження цілей без вад і при впливі інтенсивних радіовад за рахунок оптимізації способів обробки сигналів, збільшення дальності виявлення і супроводу маловисотних і низьколетячих цілей. Скорочення часу реакції, циклу стрільби.

Відновлення експлуатаційного терміну служби комплексу на термін до 15 років. Підвищення технічної надійності модернізованої техніки до 1500 годин на відмову за рахунок заміни 90 % аналогової апаратури на цифрову, виготовлену на сучасній елементній базі.

Введення до складу комплексу автоматизованого комплекту оперативно-командної багатоканального зв'язку.

Збільшення живучості та можливостей з управління за рахунок введення до складу ЗРК спеціалізованого виносного пункту бойового управління (ВПБУ) здатного управляти ЗРК на відстані до 1000 метрів.

Можливість спільної роботи (стикування) з широким парком засобів виявлення цілей і системами управління при оснащенні їх спеціалізованими засобами повідомлення.

Базовий склад ЗРК включає:

  • СУРН 1С91-2Л;
  • СПУ 2П25-2Л — 4 к-та;
  • ТЗМ 2Т7М1 — 2 к-та.

Як опції до складу дивізіону ЗРК «Квадрат-2Л» можуть додаватися:

  • Внесений пункт бойового управління (ВПБУ);
  • Зовнішнє джерело живлення (ЗДЖ);
  • РЛС П-180У/П-190У.

Додані засоби дозволяють значно підвищити тактико-технічні та експлуатаційні характеристики комплексу.

Tактико-технічні характеристики[ред.ред. код]

  • Бойова маса: 32.4 т;
  • Обслуга: 4 чол;
  • Озброєння: --мм гармат, 3-ракети;
  • Гориз. дальність: 22 км;
  • Верт. дальність: 12 км;
  • Швидкість ракети: 600 м/c;
  • Маса ракети: 630 кг;
  • Габаритні розміри:
    • Довжина: 9.3 м;
    • Ширина: 3.25 м;
    • Висота: 3.25 м;
  • Максимальна швидкість: 65 км/год;
  • Запас ходу: 500 км;
  • Максимальна потужність: 522 к.с.;

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Бомба Це незавершена стаття про зброю.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.