9P/Темпеля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
9P/Темпеля
Ядро комети 9P/Темпеля
(фото з борта імпактора)
Відкриття
Першовідкривач: Вільгельм Темпель
Дата відкриття: 3 квітня 1867[1]
Альтернативні позначення: 9P/1867 G1; 1867 II;
9P/1873 G1; 1873 I; 1873a
1879 III; 1879b
9P/1967 L1; 1966 VII
9P/1972 A1; 1972 V; 1972a
1978 II; 1977i
1983 XI; 1982j
1989 I; 1987e1
1994 XIX; 1993c
Характеристики орбіти
Епоха: 2455560,5 (30 грудня 2010)
Афелій: 4,737539 а. о.
Перигелій: 1,510301 а. о.
Велика піввісь орбіти: 3,123919 а. о.
Ексцентриситет орбіти: 0,516537
Період обертання: 5,52 a
Нахил орбіти: 10,5224°
Фізичні характеристики
Розміри: 7,6×4,9 км
Маса: 7,2×1013 до 7,9×1013 кг
Альбедо: 0,05 ± 0,02[2][1]
Видимий блиск: 9,5

Комета Темпеля 1, офіційне позначення 9P/Темпеля (9P/Tempel) — короткоперіодична комета сімейства Юпітера. Була відкрита 3 квітня 1867 року марсельським астрономом Вільгельмом Темпелем. Є першою в історії кометою, на поверхню якої було надіслано зонд.

Відкриття і орбітальна історія[ред. | ред. код]

Під час виявлення період обертання комети навколо Сонця становив 5,65 року. Однак комета внаслідок проходів поблизу Юпітера під впливом його гравітації неодноразово змінювала орбіту. Відповідно, змінювався і період обертання. В даний час він становить 5,52  року[3].

Характеристики[ред. | ред. код]

Фотографія комети в штучних кольорах, зроблена за допомогою телескопа з активною оптикою (New Technology Telescope) в ESO 4 травня 2005 року.

Розмір ядра комети становить 14 × 4  км (вимірювання виконано космічним телескопом «Габбл» у видимому світлі і космічним телескопом «Спітцер» в інфрачервоному світлі). Відповідно до вимірів, альбедо комети становить всього 4 %, а період обертання дорівнює двом добам. 14 червня 2005 року з космічного орбітального телескопа «Габбл» було зроблено фотографію викиду речовини (аномальний кометний хвіст) з ядра комети в напрямку Сонця, причому «рукав» викиду розтягнувся більше ніж на 2000  км. Вчені припускають, що в міру наближення до Сонця під дією сонячного тепла на поверхні семикілометрового ядра комети могла утворитися тріщина, з якої почали вириватися пил і гази. Не виключається й версія про те, що це тепло якраз, навпаки, розігріло стиснуті під крижаною поверхнею ядра гази і пил і вони прорвали верхню крижану коросту. Мабуть, цей шлейф довго не протримається. Однак це спостереження жодним чином не торкнулося місії Deep Impact, яку було виконано як і було заплановано.

За даними космічного телескопа XMM-Newton, комета є джерелом слабкого рентгенівського випромінювання.

Зближення з космічними апаратами[ред. | ред. код]

Deep Impact[ред. | ред. код]

[[Файл: Deep Impact approach 2.jpg | зліва | thumb | Фотографія наслідків зіткнення імпактора з ядром комети (відео [Архівовано 24 квітня 2018 у Wayback Machine.])]] 4 липня 2005 року о 8:52 за київським часом увінчалася успіхом місія NASA під назвою Deep Impact, яка передбачала зіткнення з кометою 370-кілограмового снаряда, так званого імпактора. Згідно з підрахунками, при попаданні його швидкість склала 10,6  км / с. Енергію удару можна порівняти з тією, яка виділилася б при вибуху 5  тонн тротилу. Зіткнення сталося на відстані 133  млн км від Землі. На сайтах NASA можна знайти фотографії цього зіткнення[4][5].

Внаслідок зіткнення виділилося відносно мало води і багато пилу. Це говорить про те, що комета — далеко не «брила льоду». У викиді також було виявлено вуглекислий газ і органічні сполуки.

Дослідження космічного апарату Стардаст[ред. | ред. код]

14 лютого 2011 року поблизу ядра комети 9P/Темпеля пролетів КА «Стардаст» (Stardust) і зняв зміни на поверхні комети, спричинені скиданням на неї імпактора.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б БД малих тіл Сонячної системи (JPL)
  2. Campins H. Observational constraints on surface characteristics of comet nuclei // Earth, Moon, and PlanetsSpringer Science+Business Media, 2002. — Vol. 89. — P. 117–134. — ISSN 0167-9295; 1573-0794
  3. Сторінка комети 9P/Темпеля на сайті Кадзуо Кіносіта. Архів оригіналу за 10 травня 2018. Процитовано 10 травня 2018.
  4. Solar System Exploration: Deep Impact Legacy Site. Архів оригіналу за 5 грудня 2017. Процитовано 10 травня 2018.
  5. NASA — Deep Impact. Архів оригіналу за 13 липня 2005. Процитовано 10 травня 2018.