Європейська південна обсерваторія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 48°15′36″ пн. ш. 11°40′16″ сх. д. / 48.26000° пн. ш. 11.67111° сх. д. / 48.26000; 11.67111

Європейська південна обсерваторія
Країни-учасниці

Країни-учасниці
Оригінал назви European Southern Observatory (ESO)
Розташування Чилі
Координати
Дата відкриття 1962 р.
Сайт: http://www.eso.org

Європейська південна обсерваторія (англ. European Southern Observatory, ESO), або формально Європейська організація для астрономічних досліджень у Південній півкулі є міждержавною науково-дослідною організацією в галузі астрономії, яка включає в себе й фінансується чотирнадцятьма європейськими країнами та Бразилією, котра 29 грудня 2010 р. стала п'ятнадцятою країною-членом ESO.

Загальна інформація[ред.ред. код]

Штаб-квартира ESO знаходиться в Гарчині, поблизу Мюнхена, Німеччина. Вона була заснована у 1962 році з метою забезпечити унікальне обладнання та створити доступ до Південного неба для європейських астрономів. Європейська Південна Обсерваторія досить відома своїм будівництвом та використанням одних з найбільших у світі телескопів з найпередовішою технологією, таких як Телескоп Нової Технології (англ. New Technology Telescope — NTT), де вперше було застосовано технологію активної оптики та Дуже великий телескоп (ДВТ, англ. Very Large Telescope — VLT), який складається з чотирьох телескопів 8-метрового класу та чотирьох допоміжних телескопів з розміром апертури 1,8 метра.

За допомогою різноманітних інструментів на ESO було зроблено багато астрономічних відкриттів та скомпоновано кілька астрономічних каталогів. Серед недавніх відкриттів можна назвати реєстрацію гамма-сплеску та інші докази наявності чорної діри в центрі нашої Галактики, Чумацького Шляху. У 2004 році Дуже великий телескоп дозволив астрономам вперше отримати зображення позасонячної планети, 2M1207b, що обертається навколо коричневого карлика на відстані 173 світлових роки від Сонця. Використання спектрографу HARPS дало змогу відкрити багато інших позасонячних планет, включаючи планету 5-ти земних мас, що обертається навколо червоного карлика, Глізе 581 c. За допомогою VLT було відкрито кандидата на найвіддаленішу галактику, коли-небуть спостережувану людством, Abell 1835 IR1916 (правда, цю кандидатуру не було підтверджено іншими дослідниками).

Обладнання[ред.ред. код]

Ла-Сілья вночі
Телескоп VLT

Все обладнання для астрономічних спостережень зосереджено в Чилі внаслідок необхідності вивчати об'єкти південного неба й завдяки унікальним атмосферним умовам в пустелі Атакама, які є ідеальними для астрономічних спостережень. ESO оперує трьома великими обсерваторіями, розташованими в пустелі Атакама, яка є найзасушливішим місцем на земній кулі:

Одним з найамбітніших проектів ESO є Європейський надзвичайно великий телескоп (E-ELT), 42-метровий телескоп з п'яти зеркалами інноваційного дизайну, що успадковує концепцію Приголомшливо Великого Телескопа (OWL). Після побудови E-ELT буде найбільшим у світі оптичним та інфрачервоним (близький діапазон) телескопом. Його дизайн ESO почала розробляти у 2006 р. з метою розпочати будівництво у 2010 р. E-ELT планується запустити в дію вже у 2018 р.

Обсерваторія Ла-Сілья[ред.ред. код]

Обсерваторія Ла-Сілья має 18 телескопів, проте більшість з них не працює. Три з них все ще використовуються ESO для потреб астрономічного товариства.

2,2-метровий телескоп MPG/ESO[ред.ред. код]

Цей телескоп є позиченим (перманентно) інструментом від Max-Planck-Gesellschaft. Його обладняння включає спектрограф та камеру ПЗЗ або англ. CCD (WFI) з широким полем зору, здатну робити картографію суттєво великих ділянок неба в процесі лише одного знімку. В 2007 р було встановлено ще один прилад, камеру GROND, що може знімати зображення одночасно в семи кольорах. Ця камера має надшироке застосування для визначення відстані до джерел з потужним гамма-випромінюванням.[1]

3,6-метровий телескоп ESO[ред.ред. код]

На сьогоднішній день його обладнано спектрографом HARPS, який дає можливість вимірювати швидкості з точністю кілька см/с на основі аналізу спектрів астрономічних об'єктів, використовуючи ефект Доплера. Тому його загалом використовують для пошуку позасонячних планет та для зоряної сейсмології. За допомогою спектрографа HARPS було відкрито позасонячні планети Глізе 581 c та Глізе 581 d.

Телескоп Нової Технології (NTT)[ред.ред. код]

Попри те, що NTT має майже такий же діаметр дзеркала, як і 3,6-метровий телескоп, використання технології активної оптики дозволяє досягти значно вищої роздільної здатності на астрономічних зображеннях, отриманих за допомогою цього інструменту. NTT був першим телескопом, де було застосовано розроблену ESO технологію активної оптики, котра на сьогоднішній день використовується майже на всіх великих телескопах. На момент побудови NTT мав також інноваційну систему температурного контролю інструмента та купола телескопа для мінімізації атмосферної турбулентності поблизу телескопа, щоб отримати якомога кращу роздільну здатність зображення.

Інші телескопи[ред.ред. код]

Серед інших телескопів, що розташовані на спостережній станції Ла-Сілья, є три рефлектори ESO, два датських й один нідерландський рефрактори та швейцарський телескоп 1,2 метра ім. Леонарда Ейлера. Всі згадані інструменти є оптичними телескопами й мають діаметер дзеркала від 0,5 м до 1,5 м. Є там також шведський субміліметровий радіотелескоп SEST з діаметром дзеркала 15 м. Всі вони, окрім телескопа Леонарда Ейлера та датського 1,54-метрового телескопа, тепер не працюють.[2]

Паранал[ред.ред. код]

З настанням сутінок Дуже Великий Телескоп готується розпочати свою роботу.

Дуже Великий Телескоп є основним інструментом на обсерваторії Паранал. Він складається з чотирьох майже ідентичних телескопів з діаметром дзеркала 8,2 метра та чотирьох пересувних допоміжних телескопів по 1,8 метра. Кожен з чотирьох великих телескопів отримав ім'я на честь назв об'єктів нічного південного неба на арауканській мові народності мапуче (мапудунґун), на території якої розташована обсерваторія Паранал: Анту (Сонце), Куєн (Місяць), Меліпал (Південний Хрест) та Єпун (Венера). Для цих телескопів передбачена можливість комбінувати випромінювання, зібране двома чи трьома телескопами (режим інтерферометрії), утворюючи так званий Інтерферометр Дуже Великого Телескопа (англ. Very Large Telescope Interferometer) VLTI. Кожен з великих телескопів обладнано кількома інструментами (різного типу спектрографами та астрономічними камерами), що робить їхню комбінацію унікальним потужним приладом для дослідження таємниць Всесвіту. Чотири допоміжні телескопи з діаметром дзеркала 1,8 м було встановлено протягом 2004–2007 рр. на допомогу VLTI, для того щоб мати можливість використовувати режим інтерферометра, коли кілька великих телескопів зайняті іншими проектами. Першим було випробувано телескоп Анту в травні 1998 р. й вже 1-го квітня 1999 р. він повністю вступив у дію. Інші телескопи було запущено в дію в період з 1999 р. по 2000 р. й на сьогоднішній день Дуже Великий Телескоп є повністю працюючим інструментом. Статистика показує, що у 2007 р. майже 500 реферованих наукових праць було опубліковано, спираючись на астрономічні дані, отримані за допомогою VLT.[3]

На цій спостережній базі розміщено також 2,5-метровий оглядовий телескоп ДВТ (VST) та 4-метровий оглядовий телескоп для астрономії, що працює у видимому та інфрачервоному діапазонах (англ. Visible and Infrared Survey Telescope for Astronomy) VISTA. Він має широке поле зору й здатний рівномірно проводити огляд великих ділянок неба відповідно в оптичному та інфрачервоному діапазонах. Перше світло телескоп VISTA побачив у 2009 р., а повністю вступив у дію 1 квітня 2010 р.

У березні 2008р спостережну базу Паранал було використано у зйомках кількох сцен до фільму Джеймса Бонда «Квант милосердя».[4].

Країни-учасниці[ред.ред. код]

Країни-учасниці Приєдналися
Бельгія Бельгія 1962
Німеччина Німеччина 1962
Франція Франція 1962
Нідерланди Нідерланди 1962
Швеція Швеція 1962
Данія Данія 1967
Швейцарія Швейцарія 1981
Італія Італія 1982, 24 травня
Португалія Португалія 2000, 27 червня
Велика Британія Велика Британія 2002, 8 липня
Фінляндія Фінляндія 2004, 1 липня
Іспанія Іспанія 2006, 1 липня
Чехія Чехія 2007, 1 січня
Австрія Австрія 2008, 1 липня
Бразилія Бразилія 2010, 29 грудня

Астрономічна Ассоціація Ірландії на сьогоднішній день лоббіює ірладський уряд щодо членства в ESO.[Джерело?]

Генеральні директори ESO:
Отто Гекман 1962—1969
Адріан Блаау 1970—1974
Людвік Вольтер 1975—1987
Гарі ван дер Лаан 1988—1992
Ріккардо Джакконі (лауреат Нобелівської премії) 1993—1999
Кетрін Цезарскі 1999—2007
Тім де Зеу з 2007

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]