Хомжа Феофан Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Феофан
Теофан Степанович Хомжа
єпископ
Обрання: 27.11.1925
Деномінація: УАПЦ
Церква: Миколаївський собор
Парафія: Парафія Святого Миколи Української Автокефальної Православної Церкви міста Новомиргорода
 
Альма-матер: Великосорочинська вчительська семінарія
Діяльність: пресвітер
Національність: українець
Громадянство: Російська імперія
СРСР СРСР
Народження: 1891(1891)
Бабанка
Смерть: невідомо
Дружина: вдівець
Священство: єпископ
Єп. хіротонія: 31.01.1922
Посада: Єпископ Новомиргородський і Зінов'євський
Єпископства: 27.11.1925
Титулярна церква: Миколаївський собор

Феофа́н Степа́нович Хомжа́ (нар.1891) — український церковний та громадський діяч, єпископ Української автокефальної православної церкви.

Життєпис

Родина

Феофан (Теофан) Степанович Хомжа народився 1891 року в Бабанці Уманського повіту.

Навчання

В 1911 році закінчив Великосорочинську вчительську семінарію.

Викладацька діяльність

До 1917 року вчителював у Маньківці Уманського повіту[1].

Станом на 1 січня 1918 року — вчитель в Мошурі.

За урядів Петлюри та Денікіна — вчитель в Бабанці.

Військова діяльність

Учасник Білого руху, підпоручик, взятий в полон. З 1923 року на особливому обліку Шевченківського ДПУ[2].

Релігійна діяльність

Новомиргород
Миколаївський собор
(1752, зруйнований)

31 січня 1922 року висвячений Єпископом Юхимом Калишевським на священика парафії Святого Вознесіння Української автокефальної православної церкви в Лисянці.

З 15 жовтня 1923 року священик Української автокефальної православної церкви Спаського Собору в місті Сміла.

5 вересня 1924 року отримує сан протоієрея та призначається настоятелем Української автокефальної православної церкви Миколаївського собору в Новомиргороді.

З 27 листопада 1925 року Єпископ Новомиргородський і Зінов'євський Української автокефальної православної церкви[3].

24 грудня 1925 року в соборі колишнього Михайлівського монастиря його хіротонія була переведена на Єпископа Новомиргородського і Зінов'євського Діяльно-Христової Церкви (ДХЦ). При цьому були присутні Єпископ Ніжинський Микола (Ширяй), Єпископ Білоцерківський Володимир Бржосневський та Єпископ Київський Петро Тарнавський[4].

Станом на 23 січня 1926 року мешкав за адресою: Новомиргород, вул. Іллінська, буд. Поспєлових[5].

Останні роки життя

Станом на 1935 рік мешкав: Західно-Казахстанська область (Уральська), Теректинський район, селище Федорівка. Арештований 13 серпня 1935 року УНКВС по ЗКО. Оголошений вирок: Казахстанським відділенням Верховного Суду РРФСР 29 березня 1936 року, зв.: 58-10, 58-11 КК РРФСР. Вирок: 10 років ВТТ. Реабілітований 22 червня 1990 року Верховним Судом КРСР за відсутністю складу злочину[6].

Зазначення

  1. Історія школи
  2. Волков С. В. База даних «Учасники Білого руху в Росії» на січень 2014. Літера Х. С.90(рос.)
  3. Кукурудза А. Р. Демократизація православ’я в 20-х рр. ХХ ст. (український контекст). : [Монографія] / Андрій Ростиславович Кукурудза. – Рівне: видавець Зень О., 2008. – 249 с. - С.65
  4. Державний архів Кіровоградської області. Акт (Копія). Фонд Р249, оп. 1, спр. 150, С.27 В акті: Єпископ Білоцерківський Володимир Бржосківський
  5. Державний архів Кіровоградської області. Облікова карта служителя Культу. Фонд Р249, оп. 1, спр. 150, С.4
  6. Жертвы политического террора в СССР//Мемориал(рос.)

Джерела

Посилання