Козачка (оповідання)

«Козачка» — соціально-проблемне оповідання української письменниці Марко Вовчок про трагічну долю закріпачених селян. Належить до критичного реалізму. «Козачка» увійшла до першої збірки «Народних оповідань» разом з іншими короткими творами «Сестра», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп» тощо. Оповідання вийшло друком у 1857 році.

Проблематика

«Козачка» — твір антикріпосницького спрямування. В образі Олесі Марко Вовчок розкриває типове пригноблення українського селянства, нелюдське страждання, неможливість мати нормальну сім'ю. Всі пани постають в її творі як жорстокі поневолювачі, авторка не дає їм імен, з властивою їй манерою вона називає лише бідних пригноблених людей. Розкриваючи долю головної героїні авторка показує відносини панів та кріпосників, де останні не мають права ні на що. Ні на достойне життя, ні на спокійну старість і смерть. Марко Вовчок використовує протиставлення, описуючи життя Олесі — кріпачки та вільних козачок. Вона показує, яким життям могла б жити жінка, якби не відмовилась від усього заради кохання. Мета оповідання — показати, що кріпацтво чуже народу.

Мова твору

«Козачка» написана простою мовою. Відчувається вплив народного фольклору. Слова Олесі за інтонацією перекликаються з народними піснями-голосіннями, що створює додатковий гнітючий ефект. Авторка дотримується мелодійності мови. Головна героїня родом з народу, тому її мова — точне відображення розмовної мови того часу. Сюжет та композиція оповідання прості та зрозумілі. Події розгортаються в хронологічному порядку. Майже відсутні ліричні відступи, окрім зображення пейзажів.

Персонажі

Олеся

Олеся дочка заможного козака. Після того, як помирає її мама, а згодом і батько, Олеся залишається сиротою. Трохи згодом вона вирішує вийти заміж за кріпака. Це означає, що вона сама має піти в неволю. Не слухаючи того, що все село намагалося відмовити її, вона все-таки виходить заміж. Після заміжжя її доля складається нещасливо. Гроші, що залишаються після батьків швидко закінчуються. В Олесі народжується три сини, але тут їй доводиться пережити нове нещастя: Івана змушують їхати з паном у Москву. Згодом дітей теж відправляють служити паничам, відриваючи від матері. Від виснажливої роботи Олеся швидко старіє і починає хворіти. Не спроможну поратися по господарству, її виганяють з панського двору. Олесі трапляється добрий чоловік, що бере її на роботу і платить гроші. Але через деякий час він пропонує Олесі їхати з ним на хутір. Жінка йде просити дозволу у пані, але та не пускає. Не допомагають ні гроші, які має платити їй Олеся, ні вмовляння її нового господаря. Жінку знову беруть у панський двір. Там вона згодом і помирає. Панам ніякого діла до смерті служниці немає. Її ховають інші слуги.

Іван

Другорядний персонаж, чоловік Олесі. Після одруження він стає все похмурішим, оскільки йому боляче дивитися на життя власної сім'ї. Помирає на чужині, встигаючи написати додому лист, у якому розповідає, що не має ні копійки і часто навіть голодує.

Пані

Пані безіменна упродовж усього твору Її характер описаний авторкою через її дії. Вона непривітна до людей, взагалі не вважаючи кріпаків живими істотами, що мають право думати та відчувати. Івана й Олесю, які приходять до неї за благословенням перед одруженням, вона зустрічає сухо, лише згадує, щоб добре працювали. Коли Олеся, в розпачі від того, що від Івана немає звісток, приходить до пані, та виганяє її. Не зважує вона на сльози Олесі і коли від неї відривають її дітей. Вона лише гримає на жінку за те, що вона плаче. Остаточно розкривається сутність пані, коли вона спочатку сама виганяє хвору Олесю, щоб та марно не їла, а потім не відпускає жінку на хутір з чоловіком що найняв її. Пані вимагає грошей. Коли Олеся, поговоривши з господарем, обіцяє гроші, виявляється, що пані хоче ще більше. Вона просить так багато, що чоловік, який найняв Олесю, не в силі стільки платити. Він пробує переконати пані, але вона вперто стоїть на своєму.