Ібн Арабі

Мухйіддін Абу Абдуллах Мухаммад ібн Алі аль-Андалусії
араб. محي الدين ابن عربي‎
Ім'я при народженні	араб. محمد بن علي بن محمد بن عربي الحاتمي الطائي الأندلسي‎
Псевдо	Ibn 'Arabi, Sheikh Akbar
Народився	28 травня 1165(1165-05-28) Мурсія
Помер	10 листопада 1240(1240-11-10) (75 років) Дамаск, Аббасидський халіфат
Країна	Альмохади
Діяльність	філософ, письменник
Галузь	суфізм
Вчителі	Mohammed ibn Qasim al-Tamimid, Shams from Marchenad і Fatima from Cordobad
Відомі учні	Садр ад-дін аль-Кунаві
Знання мов	арабська
Magnum opus	The Ringstones of Wisdomd, The Meccan Revelationsd і The Interpreter of Desiresd
Конфесія	іслам, сунізм і суфізм
Медіафайли у Вікісховищі

|місце_поховання=

Мухйіддін Абу Абдуллах Мухаммад ібн Алі аль-Андалусії (28 липня 1165, Мурсія - 10 листопада 1240, Дамаск) - ісламський богослов з Іспанії, найбільший представник і теоретик суфізму. Отримав прізвисько «найбільший учитель» (аш-Шайх ал-акбар).

Ібн Арабі розробив вчення про єдність буття (Вахдат ал-вуджуд), що заперечує відмінності Бога і світу. Критики (Ібн Таймійя та ін.) Бачили в цьому вченні пантеїзм, прихильники - істинний монотеїзм (таухид). Відстоював концепцію досконалої людини (аль-Інсан аль-камиль).

Ібн аль-Арабі багато подорожував, його поїздки та враження мали як правило містичну суфійську інтерпретацію. За його розповідями, він тричі зустрічався з Хізіром. Залишив близько 800 творів [джерело не вказано 908 днів].

Біографія

Його повне ім'я: Абу Абдуллах Мухаммад ібн Алі ібн Мухаммад ібн Арабі аль-Хатімі ат-Таї аль-Андалусії, він також носив почесне прізвисько (лакаб) Мухйіддін («чистота релігії»). Ібн Арабі народився в знатній арабської сім'ї в місті Мурсія, в той час в Андалузії правили султани Альморавіди. У його оточенні були як знатні вельможі, так і аскети і подвижники. Ібн Арабі отримав гарну освіту в Севільї (Ішбілія), яка стає столицею і культурним центром династії Альмохадів.

У 1172 році в результаті реконкісти мусульмани зазнали тяжкої поразки. Він відмовляється від кар'єри чиновника і готується до духовного шляху. В 1180 році він зустрічався в Кордові з Ібн Рушдом (Аверроесом). Остаточно він стає суфієм в 1184 році, його вчителем стає аль-Урайбі. У процесі суфійської практики він зустрічається з численними людьми - авторитетними вченими і богословами, а також зі мандрівними аскетами і практиками екстазу.

У 1193 він залишає Андалузію і пускається в мандри по Магрибу (Північній Африці). З цього моменту починаються його наповнені містичними переживаннями подорожі, під час яких він тричі зустрічається з Хізір. Відображення цього періоду життя можна знайти в його праці «Святий дух» і в трактаті «Мекканські одкровення». У Тунісі він зустрічається з Абу Мадьяном, видатним суфійським учителем того часу.

Після повернення в Андалузію, він знову прямує в Магриб, і з 1195 по 1197 роки живе в Фесі, де спілкується з численними вченими, містиками і суфіямі. У цей час арабські володіння в Андалузії знаходяться під загрозою захоплення з боку кастильського короля Альфонсо VIII, в Фесі виникають серйозні суперечки з приводу сенсу буття, і до Ібн Арабі приходить ряд одкровень. У нього з'являється чимало учнів і послідовників, для яких він пише численні настанови.

Тоді він відмовляється від пропозиції посаді з боку магрибського султана і повертається знову в Андалузію, в Мурсію і Гранаду, відвідуючи також суфійську школу в Альмерії. Тоді він вже готується до хаджу, і в 1200 назавжди залишає Андалузію, перебравшись в Марракеш.

У Марракеші його відвідує одкровення, в якому він перетворився на птицю, ширяючу навколо Божественного Трону, і отримує вказівку попрямувати в хадж, взявши собі в супутники Мухаммада аль-Хассара, вченого з Феса. Він їде в Фес, потім в Беджаія а потім в Туніс, знову зустрічаючись з Абу Мадьяном.

У 1202 він прямує до Мекки, куди добирається через Олександрію і Каїр, де в цей час після кількох неврожаїв виник страшний голод. По дорозі в Мекку він відвідує Єрусалим і Хеврон, поклоняється могил патріархів, звідки їде в Медину, і в тому ж році опиняється в Мецці.

У Мецці він починає роботу над «мекканских одкровеннями», які стають справою його життя. Тоді у нього виникає безліч учнів, число яких ще більше зростає під час його наступних подорожей. Тоді ж у Мецці він знайомиться з сельджукским вельможею Маджаддіном аль-Румі, з яким зберігає міцну дружбу аж до його смерті, і далі подорожує з його караваном в Багдад і до Коньї.

У 1205 він прямує в Багдад.

У 1207 він знову прямує в Єгипет і здійснює ще одну поїздку в Мекку.

Далі він направляється в сельджукську столицю - місто Конья. Його візит має великий вплив на суфізм в Персії і навіть в Індії.

З 1223 проживав в Дамаску, де помер в 1240 році.

Критика

Ібн Хальдун, присвячуючи суфізму цілу главу у своїй праці «Мукаддіма», згадує Ібн Арабі: «Представники суфіїв і мутакаллимов далеко зайшли в питанні одкровення і в тому, що знаходиться за межами свідомості. І багато з них дійшли до пантеїзму і єдиності, як ми вказали на це. Вони виклали свої погляди в текстах, як аль-Хараві у своїй книзі "аль-Макамат"; їм послідував Ібн Арабі і Ібн Сабін (араб.), а також Ібн аль-Афіф (араб.), Ібн аль-Фарід і ан-Наджм аль-Ісра у своїх поемах »

Публікації творів російською мовою

• Мекканські одкровення (ал-Футухат ал-маккійа). Введення і переклади А. Д. Книша. СПб .: Центр «Петербурзьке сходознавство», 1995. - ISBN 5-85803-040-8. Містить переклади творів «Зображення кіл, що охоплюють подобу людини Творцю і створеним світу», «Пута для підготовлюваного вскочити» і фрагменти трактату «Мекканські одкровення».
• Настанови шукає Бога. Переклад і коментарі А. В. Смирнова. - В кн .: Середньовічна арабська філософія: проблеми та рішення. М .: «Східна література», 1998, с. 296-338.
• Геми мудрості. Переклад В. А. Смирнова. Вид .: Бейрут, 1980; рус. - В кн .: Смирнов А. В. Великий шейх суфізму (досвід парадигмального аналізу філософії Ібн Арабі). М., 1993, с. 145-321.

Джерела

• Книш А. Д., Світогляд Ібн Арабі. // Релігії світу, 1984. М., 1984.
• Смирнов А. В., Великий шейх суфізму (досвід парадигмального аналізу філософії Ібн Арабі). Москва, Наука (видавнича фірма «Східна література»), 1993.
• Смирнов А. В., Філософія Миколи Кузанськогоабі і Микола Бердяєв (про два типи містичного філософствування) // Паралелі (Росія — Схід — Захід). Альманах філософської компаративістики, Випуск 1. — Филос. т-во СРСР, М., 1991, с.109-143; передруковано в: Християни і мусульмани: проблеми діалогу. *Хрестоматія (упор. А.Журавський). М.: ББИ, 2000, с.402-434.
• Смирнов А. В., Підстави етики у філософії Ібн Арабі (замість Введення) // Середньовічна арабська філософія: проблеми та рішення. М., Східна література, 1998, с.296-319
• Воробйов Д. А., Час-вічність у вченні ал-Халладжа і Ібн Арабі. Історико-філософський щорічник-2000. М., 2001. с. 366—377.
• Анвар Етін, Пророчі еталони в ісламській і християнської духовності по витворам Ібн Арабі і Майстра Екхарта // Страніци.2004. № 9: 2. С. 205—225.
• Ібн Арабі / Нова філософська енци і Ібн Арабі: два типу раціоналізації містицизму // Бог, людина, суспільство в традиційних культурах Сходу. — М., Наука, 1993, с.156-175.
• Смирнов А. В., Шлях до Істини: Ібн Арклопедія: в 4 т. / Попер. наук.-ред. ради В. С. Стьопін. — 2-е вид., Испр. і доп. — М.: Думка, 2010. — 2816 с. — 5000 екз. — ISBN 978-5-244-01115-9.
• Алі-заде А. А., Ібн Арабі (архів) // Ісламський енциклопедичний словник. — М.: Ансар, 2007. — 400 с. — (Золотий фонд ісламської думки). — 3000 екз. — ISBN 5-98443-025-8.