Спинул Микола

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Спинул Микола
Файл:Микола Спинул.gif
Кольцьо Спинул
Народився5 грудня 1867(1867-12-05)
селище Малий Кучурів, Заставнівський повіт, Герцогство Буковина
Помер22 січня 1928(1928-01-22) (60 років)
місто Чернівці, Сучавський цинут, Королівство Румунія
Похованнямісто Чернівці, Україна
Підданство

Австро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР  УНР

РумуніяКоролівство Румунія
Національністьукраїнець
Діяльністьпедагогіка, політика
Відомий завдякипедагог, громадський діяч, політик
Alma materЧернівецький університет
Посадапосол Буковинського сейму, Рейхсрату, консул ЗУНР у Відні
ПартіяУНДП
Конфесіяправославний
БатькоЮрій Спинул

Спинул Микола (нім. Nikolaus Spenul; рум. Nikolai Spenul) *5 грудня 1867—†22 січня 1928 — український педагог, громадський діяч та політик початку ХХ ст.

Дитинство

Народився Кольцьо Спинул 5 грудня 1867 року в селі Малий Кучурів Герцогство Буковина.
Початкову освіту здобував у селі. До школи пішов у 10-річному віці. І школу, і вчительську семінарію (1888) закінчив з відзнакою [4].
Вже у період навчання Микола проявляв громадську активність.

Педагогічна діяльність

Педагогічна діяльність Миколи Спинула розпочаласяь у Довгопіллі, де він, за направленням після навчання, працював помічником учителя. Після цього — вчителював у Чорному Потоці. Перед переходом на адміністративну роботу — працював старшим вчителем у Брідку і Кадубівцях.
1903-го року Миколу Спинула призначають інспектором народних шкіл новоствореного Вашківського повіту, а в 1907 році — ще й Чернівецького [4].

Громадсько-політична діяльність

Поряд з педагогічною діяльністю Кольцьо Спинул проводив і активну громадську діяльність. Упродовж багатьох років брав участь у роботі товариств: «Руська Бесіда», «Руська Школа», «Руський Народний Дім». Спільно з соратниками по товариствам активно відкривав українські читальні в населених пунктах Буковини. Крім того переймався налагодженням системи взаємодопомоги, зокрема через створення «Руської Каси».
Як у переважної більшості буковинців того часу, політична діяльність Миколи Спинула розпочиналася у «Руській Раді». Належав до «народового табору». Був одним з співзасновників УНДП на Буковині.
1907-го року Микола Спинул обирається у "виборчому окрузі: «Слободзія-Серет» послом до Рейхсрату.
У австрійському парламенті, разом з іншими українськими депутатами від Буковини та Галичини, Спинул увійшов до створеного «Українського клубу». Головною вимогою цього клубу стало створення української автономії в рамках Австро-Угорщини, до якої мали б увійти Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. Однак, 1909 р. буковинські депутати вийшли з «Українського клубу», утворивши окремий «Буковинський клуб» на чолі з Миколою Васильком. Головна причина — розходження у поглядах на парламентську тактику. Галицькі депутати вважали, що потрібно проводити конфронтаційну політику, буковинські — вирішувати питання через компроміс. Однак, попри тактичні розходження, в більшості парламентських питань українські депутати діяли спільно.
В 1911 році Микола Спинул повторно обирається до парламенту Австрійської імперії. 16 липня 1911 року брав участь у зібрані послів від Буковини та Галичини, де було утворено Український парламентський союз [7].
Того ж року Миколу Спинула було обрано послом Буковинського крайового сейму (останнє скликання). Разом з іншими депутатами — соратниками по «Буковинському клубу» дбав про виділення коштів для підтримки селянських господарств, розвитку промислів, будівництва доріг, пожвавлення торгівлі, покращення українського шкільництва [4].

Перша світова війна

Початок Першої світової війни застав Кольця Спинула на Буковині. Практично відразу як край був зайнятий російською армією його разом з кількома відомими буковинцями було арештовано як представника «народовців» (опонентів москофільства) та як заручника української громади Буковини, та вислано в Сибір. Американське посольство у Петрограді клопоталося про долю засланих буковинців. Майже 14 місяців заручники знаходилися в Тобольську. Їх змогли повернути із заслання через шведський червоний хрест. В листопаді 1915 року на російсько (фінляндсько)-шведському кордоні відбувся обмін високопосадовими заручниками між Австро-Угорщиною та Російською імперією. Тоді ж Микола Спинул приєднався до інших буковинських послів у Відні [7].

Пізніше (1916) Микола Спинул напише про той період життя [5]:

Дорога, що то я єї з моїми прочими товаришами переїхав із Черновець аж на місце на Сибірі, виносила сім тисяч кілометрів, значить сім раз дальше як дорога із Черновець до Відня. Ту дорогу переїхали ми чотири рази почасти тягаровим, а почасти особовим потягом. Так перебув я щасливо чотирнадцять місяців страшної московської неволі. Тільки тверда воля, надія і віра додали мені сили видержати надзвичайні душевні і тілесні муки.

Після повернення активно працював у Загальній Українській Раді. З 5 грудня 1916 року став членом «Союзу українських парламентських та сеймових депутатів Буковини». Брав участь у створенні Комітету допомоги українським біженцям. Зокрема, переймався освітою серед дітей біженців.

Боротьба за українську державність

19 жовтня 1918 року Микола Спинул у складі «буковинської делегації» брав участь у створені Української національної ради. Брав активну участь у формуванні Українського крайового комітету, як складової частини УНРади. Активно долучався до роботи органу, зокрема організації Буковинського віче, що відбулося 3 березня 1918 року. Організатор зборів громад та віч у Серетському повіті. За результатами віче працював над організацією української влади у північно-західній частині Буковини — формуванні Тимчасового уряду. Був членом комісії при передачі влади графом Ецдорфом [5].

Після окупації королівською Румунією всього краю, виїхав разом зі всім буковинським урядом до Станіслава. Тривалий час працював у представництві ЗУНР у Відні. Згодом все ж таки повернувся до Чернівців, де намагався протидіяти тотальній румунізації буковинської освіти, писав статті в газету «Буковина» з педагогічної тематики [4].

Помер Микола Спинул в Чернівцях 22 січня 1928 року.

Галерея

Література

  • Заполовський В. Євгенія Спинул про сім'ю і тата // Чернівці і чернівчани. — 1999. — 16 липня.

В. І. Головченко. Спинул Микола // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Спинул_Микола&oldid=31504210