Чмут Тарас Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 27 серпня 2021, заснована на цій версії.
Чмут Тарас Миколайович
Тарас Чмут перед Маршем захисників України, 2021
Народився13 жовтня 1991(1991-10-13) (32 роки)
Коростишів
Країна Україна
ДіяльністьГолова фонду «Повернись живим» (з 2020)
Відомий завдякиСпівзасновник «Українського мілітарного центру»
Alma materІнститут аеронавігації Національного авіаційного університету (2015)
Знання мовукраїнська, російська і англійська
УчасникВійна на сході України
Нагороди
Медаль «Захиснику Вітчизни»
Чмут Тарас Миколайович
 Сержант
Загальна інформація
Народження13 жовтня 1991(1991-10-13) (32 роки)
Коростишів, Житомирська область, Україна
Alma MaterІнститут аеронавігації Національного авіаційного університету
Військова служба
Роки служби2015—2017
ПриналежністьУкраїна Україна
Війни / битви

Війна на сході України

Командування
2017
 137 ОБМП, командир взводу
Медаль «Захиснику Вітчизни»
CMNS: Чмут Тарас Миколайович у Вікісховищі

Чмут Тарас Миколайович (нар. 13 жовтня 1991, Коростишів) — військовий аналітик, сержант резерву морської піхоти ВМСУ, волонтер, учасник російсько-української війни. Засновник «Українського мілітарного центру». Голова фонду «Повернись живим» (з 2020).

Життєпис

Народився 13 жовтня 1991 року у Коростишеві, на Житомирщині.[1][2] Батько — підприємець. Мати працює в міжнародній організації.[1]

2008 року, у віці 16 років, став співзасновником «Українського Мілітарного Порталу».[3][4]

Вступив до Інституту аеронавігації Національного авіаційного університету і навчався за спеціальністю «комплекси пілотажно-навігаційного обладнання».[1]

Був координатором громадянської мережі ОПОРА у Житомирській області.[5][6][4]

Російсько-українська війна

З початком війни активно допомагав Збройним силам України як волонтер,[3][6][2] був координатором проєкту «Мілітарна допомога», створеного командою «Українського Мілітарного Порталу».[4]

В 2015 році завершив магістратуру, здобув кваліфікацію наукового працівника за напрямком «авіоніка»,[1] після чого прийняв рішення вступити до лав ЗСУ.[4] Документи оформляв два місяці — у військкоматі його спочатку не допускали до служби у морській піхоті за станом здоров’я, натомість відправляли служити на строкову службу, але він домігся свого.[4] Пішов служити за контрактом до 501-го окремого батальйону морської піхоти, на посаду стрільця.[6][5][2] Вже перебуваючи на службі, не припинив волонтерської діяльності і працював над задачею забезпечити снайперів десантно-штурмової роти батальйону модернізованими снайперськими гвинтівками СВД — планувалося закупити сучасні оптичні приціли з кріпленнями, глушники, сошки з базами, буфери віддачі, лазерні далекоміри.[2] З першого дня служби почав вести «Щоденник морпіха», яким виносив обговорення внутрішніх проблем батальйону на широкий загал. Через це мав напружені стосунки з командуванням, і наприкінці вересня 2015 року його вивели із зони бойових дій за наказом командувача АТО. Тараса перевели на штабну посаду в Миколаєві, де розміщувався підрозділ, оскільки не змогли звільнити згідно з умовами контракту. В травні 2016 року Тарас, долаючи опір бюрократії та командування, перевівся до 137-го батальйону морської піхоти в Одесі. На той час він вже встиг пройти курси теоретичної та практичної підготовки для сержантів від британських інструкторів, зокрема як оператор американського безпілотника[6] RQ-11 Raven.[уточнити] Підготовка відбувалася в тому числі в зоні бойових дій на Донбасі. В Одесі він став командиром відділення безпілотної авіації, але після навчання на підрозділ Чмута безпілотників не вистачило. Згодом Тарас пройшов ще три курси від британців: мінна безпека, інструкторські курси й лідерство та медицина.[6] Брав участь в навчаннях «Сі Бриз-2016», після яких подався на місячний курс інструкторів НАТО в Литві і здобув сертифікат інструктора.[6][1] Після Литви Тарас у складі батальйону відправився до зони бойових дій, де пробув із жовтня 2016-го по червень 2017-го.[6]

Прослужив у морській піхоті 2,5 роки, був командиром взводу розвідки 137-го батальйону.[1] Брав участь у боях під Широкиним і Павлополем.[3] Звільнився з лав ЗСУ у 2017 році[6] у званні сержанта.[4][7]

Після демобілізації працював у Українському Мілітарному Порталі, став співзасновником аналітичного відділу фонду «Повернись живим».[3] На липень 2020 року був керівником цього відділу.[8] 24 листопада 2020 року став керівником фонду.[3]

Інтереси

Улюблений фільм — «Ми були солдатами» про війну США у В'єтнамі.[1]

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж Gazeta.ua (21 липня 2020). Армія готова до війни. Це найважливіший здобуток із 2014 року. Gazeta.ua (укр.). Процитовано 25 серпня 2021.
  2. ↑ а б в г Тарас Чмут пішов служити за контрактом, не чекаючи повістки. Перший Житомирський (укр.). 3 липня 2015. Процитовано 27 серпня 2021.
  3. ↑ а б в г д Благодійний фонд "Повернись живим" очолив Тарас Чмут. LB.ua. Процитовано 25 серпня 2021.
  4. ↑ а б в г д е Три товариші. Історії волонтерів, що пішли служити в ЗСУ. www.theinsider.ua. Процитовано 27 серпня 2021.
  5. ↑ а б Військовослужбовець-волонтер Тарас Чмут розповів Житомир.info про волонтерську діяльність та конфлікт з командуванням. www.zhitomir.info (укр.). Процитовано 25 серпня 2021.
  6. ↑ а б в г д е ж и Морпіх і його щоденники. tyzhden.ua. Процитовано 26 серпня 2021.
  7. ↑ Україна відбере свої моря у Росії?. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 27 серпня 2021.
  8. ↑ Військовий експерт Тарас Чмут: Заяви про повернення ядерного статусу для України – відвертий популізм. Вибори вибори. Процитовано 25 серпня 2021.

Посилання

Інтерв'ю

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чмут_Тарас_Миколайович&oldid=33275237