Зимня Валентина Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 06:47, 4 листопада 2021, створена CommonsDelinker (обговорення | внесок) (Вилучив файл Валентина_Ивановна_Зимняя_(14_января_1928,_Вишневчик_—_17_июля_2019,_Киев)_—_советская_и_украинская_актриса,_театральный_педагог._Народ.jpg, оскільки він був вилучений з Wikimedia Commons користувачем NahidSultan.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зимня Валентина Іванівна
Зображення
Зображення
Народилася14 січня 1928(1928-01-14)
Вишнівчик, СРСР
Померла18 липня 2019(2019-07-18)[1] (91 рік)
Київ, Україна
Громадянство СРСР
 Україна
Діяльністьакторка
Роки діяльностіз 1950
IMDbnm0956891
Нагороди та премії
народний артист УРСР заслужений артист УРСР
Орден княгині Ольги I ступеня Орден княгині Ольги II ступеня орден княгині Ольги III ступеня ювілейна медаль «25 років незалежності України»

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Валенти́на Іва́нівна Зи́мня (* 14 січня 1928, село Вишнівчик, нині Чемеровецького району Хмельницької області — 18 липня 2019, Київ, Україна) — українська актриса, театральний педагог. Народна артистка УРСР (1960). Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.[2]

Життєпис

1950 року закінчила Київський театральний інститут. Від 1969 року його викладач (професор від 1991 року). Серед учнів — Володимир Абазопуло, Вовкун Василь, Середа Андрій, Капінос Інна, Жирко Тарас, Санін Олесь, Стригун Назар, Мага Петро, Орліченко Світлана, Єгорова Сніжана, Нищук Євген, Ребрик Ліліана, Анатолій Гнатюк, Сергій Калантай,Тарас Цимбалюк.

У 1950—1969 роках — актриса Чернівецького українського музично-драматичного театру.

Один з вчителів Валентини Іванівни — Зільман.

Померла 18 липня 2019 року у Києві.[3]

Ролі та вистави

На сцені навчального театру-студії Київського театрального інституту поставила:

  • «Через честь» О. Ширван-заде (1976),
  • «Іменем землі і сонця» І. Друце (1980),
  • «Безталанна» Івана Карпенка-Карого (1980),
  • «Чотири краплі» Віктора Розова (1984),
  • «Гніздо глухаря» Віктора Розова (1988),
  • «На перші гулі» Степана Васильченка (1993).

Відзнаки

Примітки

Джерела

Посилання

Література