Дружба (Берестейський район)
|
село Дружба | ||||
| Транслітерація назви | Družba | |||
|---|---|---|---|---|
| Основні дані | ||||
| 52°11′3.0000001000109″ пн. ш. 23°41′51.000000100006″ сх. д. / 52.18417° пн. ш. 23.69750° сх. д. | ||||
| Країна |
 Білорусь | |||
| Область | Берестейська область | |||
| Район | Берестейський район | |||
| Рада | Чорнавчицька сільська рада | |||
| Населення | 125 (2009[1]) | |||
| Часовий пояс | час у Білорусі | |||
| Поштовий індекс | 225031 | |||
| Транспорт, відстані | ||||
| До Мінська | ||||
| - фізична | 321 км | |||
  Дружба | ||||
  Дружба Дружба (Берестейська область) | ||||
 | ||||
Дру́жба[2] (до 1964 року — Скорбичі[2], біл. Дружба) — село в Білорусі Берестейського району Берестейської області[1]. Підпорядковане Чорнавчицькій сільській раді[1]. Розташоване на березі річки Лісна, за 1 км від траси Р83. Від основного русла річки село відділяло пересохле русло річки.
Назва
| (Грамота 09.11.1449) |
|---|
| … Щербе жеребеи пустыи у Скорбичох, колко ихъ естъ у Скорбичох пустыхъ жеребъевъ … Литовська метрика (1440 — 98). Кн.3 — Вільнюс, 1998. — с.62 |
Назва утворена від шкіряного промислу. В місцевому фольклорі згадується у приказці: «Скорбичі приніс чорт у торбочці, поставив над річкою і то не рукою». По причині немилозвучності в російський мові, в 1961 році село Скорбичі об'єднано з присілком Гущарі в населений пункт під назвою Дружба на території однойменного радгоспу. Одною з причин перейменування і злиття обох населених пунктів стала відбудова частини села після пожежі.
Позицію радянських мовознавців і викликане ним рішення державної адміністрації змінити назву населеного пункту критикував відомий російський мовознавець Лев Успенський.
Географія
Розташоване за 7 км від залізничної станції Мотикали[2].
Археологічні пам'ятки
На землях села знаходилися три важливих археологічних пам'ятки. В 1880-роках К. Ягміном і Е. Глогером поховання вельбарської культури (III—IV століття) на зарубинецькому могильнику. Тут знайдені 10 фібул і 40 скляних і кам'яних намистин. Частина знахідок оплавлена, друга ні, що на думку вчених свідчить про бірітуальний характер поховання. У винику проведених в 1966 Русановою і в 1980, 1985 Т. Коробушкіною розкопоп виявлено селище 4-2 ст. до н. е. На північ від села археологом Русановою відкрито слов'янське селище (9-10 стст.). Згідно з класифікацією дослідниці належить до селищ волинського типу. На його місці в 4-2 стст. до н. е.існувало селище поморської культури. На слов'янському селищі знайдено дві дерев'яних обгорілих будівлі (105х95 см, 90х70 см). Попри зміну назви населеного пункту, пам'ятки археології відомі під попередньою назвою. Знахідки зберігаються в Державному археологічному музеї (Варшава), Інституті історії Національної Академії наук Білорусі (Мінськ), Берестейському обласному краєзнавчому музеї (Бересть).
Історія
З 1915 село перебувало в біженстві в околиці Олександрівська. Належало до гміни Косичи Берестейського повіту. Приписане до приходської церкви с. Вістичи.
У 1926 році мешканці села зверталися до польської влади з проханням відкрити в Скорбичах українську школу[3].
У селі діяла початкова польська школа. В 1929-32 рр. головою місцевої читальні «Просвіта» і комітету СельРоб був Григорій Хіль (1891–1947). Більшість зібраної просвітянином літератури знищена родиною з приходом німецької влади. В 30-і роки XX століття діяв комітет КПЗБ. В 1940 році в селі в одному з перших в районі організований колгосп. Літом 1942 року в село за зброєю приходили члени одної з антифашистських груп. В 1943 році тут знаходився пункт протиповітряної оборони Вермахту. В 1944 році стояли мадярські війська. 26 липня взяте боєм 143-й гвардійським стрілецьким полком 1-го Білоруського фронту. В 1957 році село передане з Чернинської сільради до Чернавчицької сільради.
У 1964 року село Скорбичі перейменоване на Дружбу[2].
Населення
За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення села становило 125 осіб[1].
Народна культура
Мовою жителів Скорбич була середньозагородська говірка західнополіського діалекту української мови. У новозакритих складах нерегулярно вимовлявся звук [ü]: [к’üшка], але [с'іл’], [к'іт]. Близько ста пісень з пісенної спадщини села відомі зі слів Олександри Столярчук (1916 р.н.).
Мікротопоніми
Примітки
- ↑ а б в г Belarus. pop-stat.mashke.org. Процитовано 21 січня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (англ.) - ↑ а б в г Леонюк В. Скорбичі // Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — С. 281. — ISBN 966-95063-0-1.
- ↑ Сергійчук В. І. Етнічні межі і державний кордон України. — Вид. 3-є. — К. : ПП Сергійчук M. І, 2008. — С. 497-498. — ISBN 978-966-2911-24-4.
Джерела
- Місіюк В. Які пісні співають у Скорбичах? / Довкола "Піснекрадства" // Пам'ятки України. — К., 1997. — № 3. — С. 115-116.
- Леонюк В., Словник Берестейщини, — Львів, 1996. — с.281.
- Земская Е.А, Шмелев Д. Н., Развитие лексики современного русского языка — М., 1965. — с.28.
- Протченко И. Ф., Лексика и словообразование русского языка советской эпохи — М., 1974. — с.120.
- Русанова И. П., Славянские древности VI—IX вв. между Днепром и Западным Бугом, М., 1973