Ассирійці у Вірменії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 07:16, 21 лютого 2022, створена InternetArchiveBot (обговорення | внесок) (Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.6)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ассирійці у Вірменії
Кількість 3,409[1]
Ареал села Верін Двін, Дімітров (обидва марз Арарат) та Арзні (марз Котайк)
Мова ассирійська мова,
вірменська мова
Релігія християнство (Ассирійська церква Сходу, Халдейська католицька церква)

Ассирійці у Вірменії (вірм. Ասորիներ, Asoriner) — третя за чисельністю національна меншина у Вірменії. Згідно з офіційним переписом населення, станом на 2001 рік у Вірменії проживало 3,409 ассирійців.[1] Вірменія є Батьківщиною для останніх общин ассирійців на Кавказі.[2] До розпаду СРСР у країні жило блищько 6,000 ассирійців, але у зв'язку зі скрутним економічним становищем багато ассирійців були вимушені емігрувати до Росії, насамперед до Москви та Казані.

Історія

На території Вірменії сучасні ассирійці вперше опинилися після російсько-перської війни 1826—1828 років, коли влада дозволила активним прихильникам Росії (вірменам і ассирійцям з району озера Урмія) переселитися на територію Російської імперії. У Вірменії ассирійці складють більшість у трьох селах: Верін Двін, Дімітров (обидва марз Арарат) та Арзні (марз Котайк).

Сучасність

Традиційне заняття ассирійців Вірменії — землеробство, садівництво, виноградарство, в Ірані, Туреччині, Сирії та Іраку превалює відгінне скотарство, в Росії — ремесла. У Вірменії значний прошарок складає також інтелігенція, в тому числі чиновницький клас. Відзначена в цілому висока ступінь інтегрованості.

Досить високим є відсоток змішаних ассирійської-вірменських шлюбів. Причому, це явище часто відзначається не тільки у Вірменії, але і в діаспорі, де сусідять вірменські й ассирійські громади.[3]

Див. також

Примітки

  1. а б National Statistical Service of the Republic of Armenia - 2001 Armenian National Census
  2. Tour Armenia: Assyrians
  3. Національні меншина у Вірменії. Архів оригіналу за 26 квітня 2010. Процитовано 4 липня 2010.

Посилання