Гехт Семен Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:17, 27 лютого 2021, створена Renvoy (обговорення | внесок) (категоризація за допомогою AWB)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гехт Семен Григорович
Народився 6 (19) серпня 1900 або 1900[1]
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 10 червня 1963(1963-06-10) або 1963[1]
Москва, СРСР
Поховання Введенське кладовище
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність поет, журналіст, письменник, військовий кореспондент, перекладач
Сфера роботи творче та професійне письмоd[1], журналістика[1] і перекладацтво[d][1]
Мова творів російська
Жанр повість[d], оповідання і поезія
У шлюбі з Vera Sinyakovad[2]

Семен Григорович Гехт (при народженні Шулім Гершевич Гехт;[3] 6 (19) серпня 1900[4], Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія— 10 червня 1963, Москва, СРСР) — російський радянський письменник, поет і журналіст, військовий кореспондент. Належав до «південно-російської» школи.

В одеській пресі 1920-х років публікувався під ім'ям Соломон Гехт, в офіційних документах — Авраам Гершевич Гехт.[5]

Життєпис

П. (питання). Чому у вас два імені в по батькові?
В. (відповідь). За старою єврейською традицією, якщо хтось із дітей захворіє, йому додатково давалося нове ім'я. Таким чином, у мене з дитинства — два імені: Авраам і Семен. Герш — у перекладі з єврейської — Григорій. Цим по батькові мене й називали. А літературні твори підписував — Семен Гехт. Але в паспорті і за військовим квитком — Авраам Гершевич.[6]
Оригінальний текст (рос.)
По старой еврейской традиции, если кто-либо из детей заболеет, ему дополнительно давалось новое имя. Таким образом, у меня с детства — два имени: Авраам и Семён. Герш — в переводе с еврейского — Григорий. Этим отчеством я и величался. А литературные произведения подписывал — Семён Гехт. Но в паспорте и по военному билету — Авраам Гершевич.


Одеська дослідниця Олена Леонідівна Яворська, спираючись на записи в метричних книгах канцелярії одеського міського рабина, уточнює дату народження Гехта 6 серпня 1900 року (за старим стилем), а ім'я при народженні Шулім Гершевич Гехт[5][7][8].

Рано залишився сиротою — батько, гайсинський міщанин Герш Лейбович Гехт (1850 — 23 березня 1917), помер, коли йому було 17 років, мати — Лея Гехт — ще раніше; виховувався в родині старшого брата[9]. У нього були старші брати Ісак і Наум, сестра Фаня.

Закінчивши 6 класів, продовжив навчання в другому казенному єврейському (свічному) училищі. Дебютував шарадою в жовтневому номері журналу «Дитинство і отроцтво» 1912 року[10]; того ж року його вірші опубліковано ще в двох номерах цього журналу. Протягом 1916—1922 років працював «хлопчиком»-фальцювальником, потім розсильним, підсобним робітником і складачем при друкарні в експедиції газети «Одеські новини» на вул. Катерининської, 8.

Почав активно публікуватися 1922 року, спочатку писав вірші. ВІд 1923 року, разом з Ю. Олешею, М. Булгаковим, Ільфом і Паустовським, входив до штату співробітників газети «Гудок» (під час війни — її військовий кореспондент). 1926 року видавництво «Зіф» випустило книгу оповідань Шолом-Алейхема «Шістдесят шість» у перекладі С. Гехта, пізніше продовжив перекладати оповідання Шолом-Алейхема і Мопассана. В 1930-х роках також писав нариси для журналу «Наші досягнення[ru]». Один з авторів книги «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна» (1934).

У травні 1944 заарештований, засуджений на 8 років за «антирадянську агітацію». Відбувши термін, 1952 оселився в Калузі, потім у Підмосков'ї. Реабілітований 1955 року.

Помер 1963 року. Паустовський у некролозі писав:

Письменницьке життя Гехта була нелегким і чистим. Він не знав забезпеченості і цурався безплідних білялітературних пристрастей.
Оригінальний текст (рос.)
Писательская жизнь Гехта была нелёгкой и чистой. Он не знал обеспеченности и сторонился бесплодных окололитературных страстей

Похований на Введенському кладовищі (28 діл.).

Родина

Дружина — Віра Михайлівна Синякова (1899—1973), до 1924 року була дружиною Григорія Петнікова. Її сестра Ксенія була одружена з Миколою Асєєвим.

Книги

  • Круговая порука (Тюремная запись). — Самара: Изд. журнала «Сеятель правды», 1925. — 15 с.
  • Шмаков и Пранайтис. Рассказы. — Москва: Библиотека «Огонёк» № 286, 1927. — 52 с.
  • Штрафная рота: Повесть. — Харьков: Пролетарий, 1929. — 126 с.
  • Человек, который забыл свою жизнь, 1930
  • История переселенцев Будлеров, 1930
  • Сын сапожника, 1931
  • Весёлое отрочество, 1932
  • Мои последние встречи, 1933
  • Пароход идёт в Яффу и обратно, 1936
  • Поучительная история, 1939 (роман рассказывает об еврейском юноше, который становится инженером)
  • Будка Соловья, 1957
  • Три плова, 1959
  • В гостях у молодёжи. Воспоминания, 1960
  • Долги сердца, 1963 (сборник рассказов посвящён теме розыска пропавших без вести солдат в послевоенный период)
  • Простой рассказ о мертвецах и другие рассказы, Иерусалим, 1983
  • Пароход идёт в Яффу и обратно (рассказы и повесть). М.: Текст, 2016. — 398 с.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  2. ↑ http://marie-olshansky.ru/smo/oxana.shtml
  3. ↑ Запис про народження Шуліма Гехта (6 серпня 1900 року) в метричних книгах канцелярії одеського міського рабина доступна для перегляду на сайті єврейської генеалогії JewishGen.org.
  4. ↑ Гехт Семён Григорьевич
  5. ↑ а б Архивная Одиссея. Одесса литературная. Телекомпания ГРАД (рос.). Процитовано 25 лютого 2017.
  6. ↑ З протоколу допиту
  7. ↑ Шулім — єврейський аналог імені Соломон, яким користувався письменник на початку творчого шляху.
  8. ↑ Е. Л. Яворская. Журнал «Детство и отрочество» и его авторы С. Гехт и М. Поляновский. У першому опублікованому творі Семена Гехта в журналі «Дитинство і юність» за жовтень 1912 року вказується вік автора — 12 років.
  9. ↑ По составу крови[недоступне посилання з Июнь 2018]
  10. ↑ Е. Л. Яворская. Журнал «Детство и отрочество» и его авторы С. Гехт и М. Поляновский.

Посилання

Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гехт_Семен_Григорович&oldid=30876750