Паустовський Костянтин Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Костянтин Паустовський
Константин Георгиевич Паустовский
Костянтин Паустовський, студент Київського університету Святого Володимира, 1913 рік

Костянтин Паустовський, студент Київського університету Святого Володимира, 1913 рік
При народженні Костянтин Георгійович Паустовський
Народження 19 (31) травня 1892(1892-05-31)
  Російська імперія Москва, Російська імперія
Смерть 14 липня 1968(1968-07-14) (76 років)
  РРФСР Москва, РРФСР, СРСР
Поховання Міське кладовище міста Таруса
Національність Українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Мова творів російська
Рід діяльності Прозаїк
Роки активності: 1912—1968
Жанр роман
Magnum opus: Кара-Бугаз
Нагороди та премії
Орден Трудового Червоного Прапора Медаль «За відвагу»
Медаль «За оборону Одеси»
Нагорода Володимира Петжака
Автограф: Автограф
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Паустовський Костянтин Георгійович на Вікісховищі

Костянти́н Гео́ргійович Паусто́вський (рос. Константин Георгиевич Паустовский; нар. 19 (31) травня 1892, Москва, Російська імперія — пом. 14 липня 1968, Москва, Російська РФСР, СРСР) — радянський російський письменник.

Життєпис[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Прадід Костянтина, Григорій Паустовський-Сагайдачний після зруйнування Запорізької Січі у 1775 році поселився у селі Городище. Окрім того, він отримав дворянство, а також прийняв католицтво. Дядько Костянтина Георгійовича, Ілля Максимович (†1932), працював вчителем у селі і заснував школу у своєму родовому маєтку.[1] Сам Паустовський писав лише російською мовою. На запитання Миколи II Паустовський відповів, що він малорос. Серед предків письменника були поляки, росіяни та турки. Мати письменника, Марія Григорівна (1858—1934)), походить із православного українського шляхетського роду Височанських. З його слів: «„Универсал“ и печать остались у нас в семье от гетмана Сагайдачного, нашего отдаленного предка. Отец посмеивался над своим „гетманским происхождением“ и любил говорить, что наши деды и прадеды пахали землю и были самыми обыкновенными терпеливыми хлеборобами, хотя и считались потомками запорожских казаков.»[2]

Перші роки[ред.ред. код]

Костянтин Георгійович Паустовський народився 19 (31) травня 1892 року в Москві у сім'ї залізничного статиста Георгія Максимовича Паустовського (1862—1912). Після декількох переїздів, 1898 року, сім'я оселилася у Києві. 1904 року Костянтин почав вчитися у Першій київській гімназії. У дитинстві Костянтин багато часу проводив у дідовому маєтку, що знаходився у селі Городище біля Білої Церкви, де встановлена пам'ятна дошка письменнику.[1]

Пам'ятна дошка у Білій Церкві

Городище та Черкаси — свята, а гімназія — будні[1]

Під час навчання у шостому класі батько Паустовського покинув сім'ю, через що хлопець був вимушений сам заробляти собі на навчання репетиторством. Саме під кінець навчання у гімназії, 1912 року, Паустовський написав своє перше оповідання «На воде», що було надруковано у місцевому альманасі «Огни». Того ж року помер і батько письменника[1]. По закінченні гімназії, того ж року, Костянтин поступив до Київського університету на фізико-математичний факультет, однак наступного року перевівся на історико-філологічний факультет. Згодом, перейшов до Московського університету.[3]

У зв'язку із початком Першої Світової війни молодик перервав навчання й почав працювати вожатим у трамваї, а згодом працював на санітарному поїзді. Через якийсь час, після смерті на війні двох своїх старших братів, Бориса та Дмитра (загинули у один день 1915 року на різних фронтах) Паустовський повернувся до Москви, де тоді мешкала його мати Марія Григорівна та старша сестра Галина Георгіївна Паустовська (1886—1936). У наступні декілька років Костянтин встиг попрацювати на заводах Юзівки, Катеринослава та Таганрогу. У 1916 році Паустовський, навіть, працював рибалкою в Азовському морі. Перебуваючи у Таганрозі, письменник розпочав свій перший роман «Романтики», над яким працював наступні сім років, а опублікував ще через дванадцять, 1935 року. Тікаючи від влади комуністів після Жовтневого перевороту переїжджає в Українську державу, де бере участь у боях з військами Петлюри у лавах Сердюцькому полку гетьмана Скоропадського під Пущою-Водицею. Згодом переїжджає у Одесу.

Пам'ятник Паустовському у селі Санжійка

Після Російської Громадянської війни Паустовський, 1924 року, почав працювати у Російському телеграфному агентстві аж до 1929 року.[4]

Працював у с. Санжійка в 1960 році.

Городище, пам'ятник Костянтину Паустовському на острові Паустовського
Городище, пам'ятник Костянтину Паустовському на острові Паустовського

Помер у Москві, похований у місті Таруса.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Іменем Костянтина Паустовського названо вулиці у Києві, Одесі та селі Городище Білоцерківського району.

В селі Городище на острові, де був маєток його батька, встановлено пам'ятник Костянтину Паустовському.

Бібліографія[ред.ред. код]

Збірки оповідань[ред.ред. код]

Романи та повісті[ред.ред. код]

Біографічні повісті[ред.ред. код]

Автобіографія (Повість про життя)[ред.ред. код]

Екранізації[ред.ред. код]

Переклади творів на українську мову[ред.ред. код]

  • Кара-Бугаз. — Харків-Одеса, 1934.
  • Колхіда. — Харків-Одеса, 1935.
  • Щастя. — Київ, 1947.
  • Стальний перстень. — Київ, 1953.
  • Скарб. — Київ, 1955.
  • Золота троянда. — Київ, 1957.
  • Літні дні. — Київ, 1960.
  • Повість про життя. — Київ, 1961.
  • Приворотне зілля. — Київ, 1970.
  • Струна. — Київ, 1980.

Паустовський про Українську революцію 1917 р.[ред.ред. код]

« Я їхав через Київ. Він, так само як і Москва, клекотав на мітингах. Тільки замість «долой!» і «ура!» тут кричали «геть!» і «слава!», а замість Марсельєзи співали «Заповіт» Шевченка і «Ще не вмерла Україна».  »
Оригінальний текст (рос.)

Я ехал через Киев. Он, так же как и Москва, ключом кипел на митингах. Только вместо «долой!» и «ура!» здесь кричали «геть!» и «слава!», а вместо марсельезы пели «Заповит» Шевченко и «Ще не вмерла Украина»[6].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Бурій В. К. Г. Паустовський і Черкащина / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2002. — 2 серп. — С. 4.
  • Бурій В. К. Г. Паустовський і Черкащина / Валерій Бурій // Шевченків край (Звенигородка). — 1997. — 10 трав. — С. 2.
  • Ярмола В. Род Паустовских: Городище-Пилипча. (рос.)
  • Паустовский К. Г. Стальное колечко. — Эксмо, 2012. — 630 с. — ISBN 978-5-699-51648-3. (рос.)