Abbey Road

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Abbey Road
Обкладинка альбому «Abbey Road» (The Beatles, 1969)
Студійний альбом The Beatles
Дата випуску 26 вересня 1969
Записаний 20 квітня18 серпня 1969
Abbey Road,
Olympic Sound,
Trident Studios
Жанр Рок
Тривалість 47:24
Лейбли Apple
Продюсери Джордж Мартін
Хронологія The Beatles
Yellow Submarine
(1969)
Abbey Road
(1969)
Let It Be
(1970)

Abbey Road — дванадцятий студійний альбом рок-гурту The Beatles. Хоча він передував альбому Let It Be, це був їх останній спільний запис, і тому багатьма розглядається як лебедина пісня групи. Альбом вийшов 26 вересня 1969 року в Великобританії і 1 жовтня 1969 в США. Продюсером і керуючим запису альбому був Джордж Мартін. Також брали участь: Джефф Емерик — інженер, і Тоні Бенкс — робота із плівкою.

Історія створення альбому[ред.ред. код]

Після вкрай невдалих сесій запису планувався альбому Get Back (пізніше перейменованого в Let It Be), Пол Маккартні запропонував продюсеру Джорджу Мартіну зібратися всім разом і записати альбом «як у старі часи … як це було раніше», без тих чвар, які почалися з запису альбому The Beatles (відомий також як White Album). Мартін погодився, за умови що все буде «так, як було раніше», і кінцевим результатом став саме цей альбом. Проте зміни в звичайний процес запису альбому все ж були внесені: тепер той бітл, якому належала ідея пісні, вибирав як саме записати композицію, а інші учасники групи використовувалися як підіграють музикантів. Дві сторони пластинки відрізняються за звучанням. Перша сторона є зібранням окремих пісень, друга являє собою тривалу сюїту, що складається з великого числа відносно коротких пісень (в основному вигаданих Полом Маккартні). 20 серпня 1969 всі чотири музиканта в останній раз працювали разом; в цей день була завершена обробка пісні «I Want You (She's So Heavy)». 20 вересня, за 6 днів до виходу альбому, Леннон оголосив решті учасників групи про свій відхід, але до широкої публіки цю інформацію було вирішено поки не доводити. «Come Together», перша пісня на альбомі, була задумана Джоном Ленноном в якості політичного об'єднуючого гасла для психолога та ЛСД-гуру Тімоті Лірі і його кампанії проти губернатора Каліфорнії Рональда Рейгана. Лірі та його дружина Розмарі приїхали в Монреаль на акцію Джона і Йоко Оно «У ліжку за мир», яка проходила 1 червня 1969. Вони брали участь у записі пісні «Give Peace a Chance», і обидва були згадані в тексті. Наступного дня Леннон запропонував допомогти Лірі з його передвиборчою кампанією. Його слоганом було «Come together, join the party». Леннон надіслав Лірі демо з деяким ідеями для пісні. Однак Лірі посадили у в'язницю за зберігання марихуани, і його кампанія на цьому закінчилася. У підсумку Леннон отримав можливість завершити пісню разом з The Beatles.

Обкладинка[ред.ред. код]

Широку популярність здобула обкладинка, на якій бітли сфотографовані перехідними вулицю Еббі-роуд. Фотосесія відбулася 8 серпня 1969. У фотографа Іена Макміллана було десять хвилин, щоб зробити знімок: ця ділянка вулиці був спеціально перекритий поліцією, тому що вже в ті часи Еббі-роуд була однією з найжвавіших у Лондоні. Макміллан знімав групу зі сходів і зробив шість знімків, один з яких і потрапив на обкладинку.

Широку популярність здобув навіть випадковий перехожий-роззява (Пол Коул, житель штату Флорида), що потрапив в об'єктив фотоапарата, перебуваючи на канікулах в Лондоні. Пізніше він говорив, що тоді музиканти здалися йому схожими на божевільних. Сам же Пол Коул зауважив себе на обкладинці альбому через кілька років, і йому довелося переконувати своїх родичів в тому, що це був саме він, а не хто інший. Машина «Фольксваген Жук» (нім.-англ. Volkswagen Beetle) з номером LMW281F, що стоїть неподалік від переходу, належала жителю одного з сусідніх будинків. Після виходу альбому табличку з номером неодноразово викрадали. У 1986 році машина була продана на аукціоні «Сотбіс» американському колекціонерові за 2530 британських фунтів.

Фотографія на обкладинці розглядалася як один з «доказів» загибелі Пола Маккартні і заміни його на двійника. Вся композиція сприймалася прихильниками теорії як символічне зображення «похорону Маккартні», так як він був зображений з закритими очима, босим і йде не в ногу з іншими. Крім того, в його правій руці (незважаючи на те, що Пол — лівша) є сигарета (існує вираз «сигарета — цвях від гробу»). У 1993 році Маккартні випустив концертний альбом «Paul Is Live», обкладинка якого пародіювала як обкладинку «Abbey Road», так і «знайдені» на ній «докази» його смерті.

На обкладинці платівки, виданої вітчизняним лейблом Антропов, босоніж зображений Леннон, а не Маккартні.

У 2011 році обкладинка альбому зайняла 26-е місце в списку найкращих обкладинок альбомів усіх часів на думку читачів інтернет-видання Music Radar.

Список композицій[ред.ред. код]

Всі пісні написані Ленноном-Маккартні за винятком означених.

Перша сторона[ред.ред. код]

  1. «Come Together» — 4:20
  2. «Something» (Джордж Гаррісон) — 3:03
  3. «Maxwell's Silver Hammer» — 3:27
  4. «Oh! Darling» — 3:26
  5. «Octopus's Garden» (Рінго Старр) — 2:51
  6. «I Want You (She's So Heavy)» — 7:47

Друга сторона[ред.ред. код]

  1. «Here Comes the Sun» (Джордж Гаррісон) — 3:05
  2. «Because» — 2:45
  3. «You Never Give Me Your Money» — 4:02
  4. «Sun King» — 2:26
  5. «Mean Mr. Mustard» — 1:06
  6. «Polythene Pam» — 1:12
  7. «She Came in Through the Bathroom Window» — 1:57
  8. «Golden Slumbers» — 1:31
  9. «Carry That Weight» — 1:36
  10. «The End» — 2:19
  11. «Her Majesty» — 0:23

Посилання[ред.ред. код]

Диск Це незавершена стаття про музичний альбом.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.