Джон Леннон
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. |
.jpg)
.svg){kind=small}
Джон Ві́нстон О́но Ле́ннон MBE (англ. John Winston Ono Lennon, при народженні Джон Вінстон Леннон, англ. John Winston Lennon; 9 жовтня 1940, Ліверпуль, Англія — 8 грудня 1980, Нью-Йорк, Сполучені Штати Америки) — британський рок-музикант, співак, композитор, художник, письменник, політичний активіст. Засновник й учасник гурту «The Beatles», один із найвпливовіших музикантів XX століття.
Крім своєї музичної діяльності Леннон був політичним активістом. Свої погляди він висловлював як у піснях, так і в публічних виступах. У знаменитій пісні 
Imagineфайл виражені всі думки Леннона про те, як повинен бути влаштований світ. Леннон проповідував ідеї рівності й братерства людей, миру, волі. Це зробило його іконою хіпі й одним із найзначніших громадських діячів 1960-х — 1970-х.
За опитуванням медіакорпорації BBC в 2002 році, Джон Леннон посів восьме місце у списку ста найвизначніших британців усіх часів; журнал «Rolling Stone» 2008 року включив його до п'ятірки найкращих виконавців усіх часів.[4]
Біографія[ред. | ред. код]
Дитинство і юність[ред. | ред. код]
Джон Вінстон Леннон народився 9 жовтня 1940 року о 5.02 ранку, під час авіанальоту німецької авіації на Ліверпуль. Батьки — Джулія й Альфред Леннони незабаром після його народження розлучилися, тривалий час Джона виховувала тітка, з 1953 року він знов жив з матір'ю та вітчимом. Його батько походив із сім'ї ірландського роду O'Leannain, яка переселилася до Ліверпуля під час картопляного голоду в Ірландії.
У школі навчався з кожним роком все гірше. Він хотів показати всім, чого коштує. Для цього бачив два варіанти: бути або ідеальним учнем, або справжнім хуліганом. Та все ж розкрив свої творчі здібності — співав у хорі й видавав рукописний журнал, самостійно ілюструючи його. В середині 1950-х, Джон захопився рок-н-ролом і в 1956 році разом зі своїми шкільними друзями заснував гурт «Quarry Men», названий на честь школи, у якій усі вони вчилися. Сам Леннон грав у «Quarrymen» на гітарі. 6 липня 1957 року Леннон познайомився з Полом Маккартні та прийняв його до свого гурту. Незабаром Пол Маккартні привів у гурт свого друга Джорджа Гаррісона.
Після закінчення школи, Джон вступив до Ліверпульського художнього коледжу. Там він подружився зі Стюартом Саткліффом, якого теж залучив до «Quarry Men», і зустрів свою майбутню дружину Сінтію Павелл (вони одружилися у 1962 р.).
У 1958 році загинула Джонова мати. Коли вона переходила дорогу, її збив п'яний офіцер поліції. Смерть Джулії стала для Леннона найтяжчим потрясінням. Пізніше він присвятив їй кілька пісень — «Julia», «Mother» й «My mummy's dead».
У 1959 році з'являється нова назва гурту Джона Леннона — «The Beatles».
Ранні Beatles[ред. | ред. код]
У 1960 році «The Beatles» уперше вирушили за кордон — в Гамбург, де виступали в клубах Ріппербана, центру нічного життя міста. У Гамбурзі майбутні зірки уперше спробували наркотики — гурту доводилося виступати перед глядачами всю ніч безперервно, і бітли приймали таблетки, щоб витримати напругу.
Джон пізніше розповідав, як це було жахливо: «Ми просто ненавиділи власників клубу. Вони казали нам робити шоу, і ми стрибали по сцені, доки вона не провалювалась. Тоді ми починали стрибати по залу.( ... ...) Якось вийшли роздягнені по пояс, на шиї з кришками від унітазів.»
Загалом у період між 1960 й 1963 рр. «The Beatles» приїжджали до Німеччини кілька разів.
Менеджером «The Beatles» став Браян Епштейн, який змінив їхній імідж — гурт змінив шкіряні куртки на акуратні костюми зі знаменитими піджаками без лацканів, музиканти перестали курити й лихословити на сцені.
Ось що розповідав Епштейн про «The Beatles»: «Вони були досить неохайні й не дуже чисті. Виконуючи пісні, хлопці курили, їли, розмовляли й жартома обмінювалися стусанами. Вони поверталися до публіки спиною, перелаювалися з відвідувачами клубу й глузували із власних жартів.»
«The Beatles» стрімко завойовували популярність, і в 1964 році Ліверпульський гурт був вже відомий всьому світу.
8 квітня 1964 року в Джона й Сінтії Леннонів народився син Джуліан, названий так на честь Джонової матері Джулії, що було ідеєю Синтії.
У 1964 році Леннон уперше виявив себе не тільки як музикант. 23 березня вийшла книга його прози й поезії, підкреслена «Його власним почерком» (англ. In His Own Write), зміст якої був побудований на грі слів та своєрідному гуморі Леннона. 24 червня 1965 року з'явилася й друга книга за назвою «Spaniard in the works». Це також гра слів — фраза співзвучна із англійською ідіомою «а spanner in the works», що дослівно перекладається як «гайковий ключ в коробці передач» й означає теж саме, що й українська ідіома «вставляти палицю в колеса». У Леннона в коробку передач потрапляє іспанець.
Крім того, Леннон пробував себе як актор. Окрім фільмів, створених «The Beatles», він один раз знявся в кіно: це був фільм «Як я виграв війну» (англ. How I Won the War). Фільм не мав успіху ні у глядачів, ні у критиків.
«Популярніші за Ісуса»[ред. | ред. код]
У 1964–1966 роках «The Beatles» були на вершині слави. Вони постійно їздили з гастролями по всьому світу, двічі на рік випускали альбоми, знялися у двох фільмах: «Рятуйте!» (англ. Help!) та «Вечір важкого дня» (англ. A Hard Days' Night).
У березні 1966 року Леннон в інтерв'ю лондонській газеті «Evening Standard» бовкнув необережну фразу, сказавши наступне:
«Християнська релігія зникне… Ми стали популярнішими за Ісуса. Ще невідомо, що зникне раніше — рок-н-рол чи релігія. Ісус був гарний, але його учні виявилися досить пересічні».
Пізніше Джон дуже жалкував про сказанне. У Великій Британії на цю фразу ніхто не звернув уваги, але коли через п'ять місяців вирвану з контексту фразу про те, що «The Beatles» популярніші за Христа, американський журнал «Datebook» помістив на обкладинку, в США почався скандал. На півдні країни, жителі якої відомі своєю релігійністю, привселюдно спалювали платівки «The Beatles», радіостанції припинили транслювати їхні пісні. Навіть у Ватикані засудили заяву Леннона. Разом з тим, бітли готувалися до турне по США. Леннон був змушений вибачитися за свої слова, але концерти під час турне недораховувалися величезного числа глядачів. Леннону загрожували розправою: в Мемфісі хтось подзвонив у номер «The Beatles» і повідомив, що під час концерту він (Леннон) буде вбитий. Після цих гастролей бітли вирішили відмовитися від концертів. Більше вони жодного разу не виступили на сцені.
У своїх піснях Леннон неодноразово звертався до Христа. Наприклад:
| Christ, you know it ain't easy You know how hard it can be The way things are going They're gonna crucify me |
Знаєш, Ісусе, це не просто, Ти знаєш, як це може бути важко Якщо так далі піде, Мене просто розіпнуть. |
| God is a Concept by which we measure our pain I don't believe in magic … I don't believe in Bible |
Бог — це поняття, яким ми міряємо біль Я не вірю в чудеса … Я не вірю в Біблію … Я не вірю в Христа … Я вірю лише в себе. Ось така дійсність. |
Його дитинство було просочене релігійністю, а Джон був з таких впертих людей, які робили усе навпаки, якщо їх чомусь примушували. Так само сталось і з школою, і пізніше з наркотиками.
1967–1968[ред. | ред. код]
У 1967 році Леннон під впливом книги Тімоті Лірі «Психоделічний досвід» захопився наркотиками. Він став віддалятися від інших членів гурту й відмовився від ролі його лідера. Після смерті Браяна Епштейна менеджмент «The Beatles» взяв на себе Пол Маккартні. У 1967 році Пол Маккартні захопив лідерство в гурті — найкращий, на думку багатьох, рок-альбом «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band» (Оркестр Клубу Одиноких Сердець Сержанта Пепера) задумав і реалізував саме він, як і телефільм «Чарівна загадкова подорож» (A Magical Mystery Tour). «Фільм був знятий Полом і для Пола» — пізніше сказав Леннон журналу «Rolling Stone».
Пісні з альбомів 1967–1968 років, хоча й були підписані Леннон — Маккартні, у переважній більшості випадків були плодом творчості одного з них. «Білий альбом» (White Album), випущений у 1968 році, показує те, як у цей період члени гурту відрізнялися один від одного.
У ці роки Леннон склав пісні, які пізніше визнано його найкращими творами: філософські «Strawberry Fields Forever» й «Across the Universe», психоделічні «I Am the Walrus» й «Lucy in the Sky with Diamonds», похмура «A Day in the Life» й урочиста «All You Need is Love», що стала гімном хіпі.
Зовнішній вигляд Леннона, як й інших членів гурту, суттєво змінився. Бітли перестали одягатися в акуратні костюми, відростили довге волосся, вуса й бакенбарди. У образі Леннона вперше з'явилися знамениті круглі окуляри.
Одруження з Йоко Оно[ред. | ред. код]
Леннон познайомився з художницею-авангардисткою Йоко Оно в 1966 році, коли зайшов на її виставку в художній галереї «Індіка». Їхнє спільне життя почалося в 1968 році, коли Леннон розлучився зі своєю першою дружиною Сінтією (8 листопада 1968). 20 березня 1969 року Джон і Йоко одружилися у Гібралтарі, після одруження Леннон додав «Оно» до свого повного імені. Пісня Леннона про це одруження, «The Ballad of John and Yoko[en]», вийшла в 1969 році.
Він дуже важко переживав розрив. Розумів, що вже не той, і не може бути з Синтією, люблячи Йоко. Але при цьому дуже сильно переживав.
Упродовж 1967 року, він просто розривався між Синтією і Йоко. Запевняв себе що зможе все налагодити, і вони з Синтією будуть жити разом ще довго. Та все ж, настав момент, коли все закінчилось, і Джон Леннон одружився вдруге.
При цьому Джон продовжував підтримувати дружні стосунки з Синтією, і час від часу бачився з їх сином Джуліаном.
Леннон і Оно мали також і творчі стосунки. У 1968 році, за два роки до розпаду «Beatles», вийшов перший альбом Джона Леннона й Оно «Unfinished Music No. 1 — Two Virgins». За словами Леннона, альбом було записано за одну ніч. Музики на ньому не було: платівка містила безладний набір шумів, стогони й лементи. Примітна була обкладинка альбому — на неї була поміщена фотографія повністю голих Леннона і Оно. У 1969 році вийшло вже два студійних альбоми: «Wedding Album» і «Unfinished Music No. 2 — Life With The Lions», які також практично не містили музики. Крім того, був випущений концертний запис «Live Peace In Toronto 1969[en]». Леннон і Оно утворили гурт за назвою «Plastic Ono Band[en]».
Розпад Beatles[ред. | ред. код]
У 1968 році стосунки в гурті стали напруженими. Зокрема Пол Маккартні продовжував писати комерційні пісні й романтичні балади з нескладними текстами, а Леннон усе більше схилявся до психоделічного року на філософські теми («Strawberry Fields Forever»), есід-року («I am the Walrus») та авангарду («Revolution 9»). Також Маккартні не влаштовувало постійне перебування Оно на студії. Багато записів на «Білому альбомі» були зроблені в неповному складі, а пісню «Julia» Леннон взагалі записав сам.
Альбом «Abbey Road», що вийшов у 1969 році, також був організований Полом Маккартні й фактично став останнім альбомом «Beatles». Випущений у 1970 «Let It Be» був майже повністю записаний ще у січні 1969 під час концерту на даху Ebby Road Studios, що стали основою фільму «Let It Be». До моменту виходу альбому Леннон і Пол Маккартні уже заявили про те, що залишають гурт.
Політична активність та еміграція[ред. | ред. код]
Період політичної активності у Джона Леннона тривав з 1968 до 1972 року. Початком цього періоду була пісня «Revolution», що вийшла на синглі та її варіація «Revolution 1», що потрапила до «Білого альбому». До того моменту Леннон ще не визначився остаточно зі своєю позицією, що можна зрозуміти по «Revolution 1», де, на відміну від оригінальної версії пісні, кінець першого куплета звучить так:
But when you say about destruction
Don't you know that you can count me out… in
Тобто після слів, якими Леннон відмовляється від насильства, треба слово «in», що надає рядку абсолютно протилежний зміст. Ще однією політичною піснею, написаної для альбому Beatles стала «Come Together», що вийшла на альбомі «Abbey Road». У цей час Леннон уже зайняв цілком певну позицію — він виступав за мир в усьому світі, і навіть повернув королеві Орден Британської Імперії — на знак протесту проти зовнішньої політики країни.
До 1969 року відносяться перші публічні політичні акції Леннона разом з Йоко Оно. Після свого весілля вони вирушили в Амстердам і заявили про те, що проведуть «постільне інтерв'ю». Журналісти, вирішивши, що зоряна пара буде привселюдно займатися сексом, зібралися в готелі, де виявилося, що Леннон і Йоко Оно просто сидять у ліжку й говорять про мир. Після Амстердаму демонстрація була повторена в Монреалі, де Леннон експромтом склав пісню «Give Peace a Chance», що стала гімном пацифістського руху.
15 грудня 1969 року Леннони організували антивоєнний концерт із гаслом «Війна закінчиться, якщо ти захочеш цього». 30 грудня того ж року британське телебачення показало програму, присвячену Леннону й назвала його одним із трьох політичних діячів десятиліття (поряд з Джоном Кеннеді і Мао Цзедуном).
Бурхлива політична й музична діяльність привела до того, що на початку 1970 року в Леннона почалася психологічна криза. Вивів його із цієї кризи доктор Артур Янов, що практикував «первинну терапію». За допомогою Янова Леннону вдалося повернутися в нормальний стан, а методи лікування справили на нього глибоке враження, що помітно в альбомі «John Lennon/Plastic Ono Band» 1970 року, який став найвідвертішою платівкою Леннона.
У 1971 році вийшов альбом «Imagine», що розповідав про утопічні мрії Леннона. У цей час його політична позиція різко помінялася — він разом з Йоко Оно взяв участь у мітингу на підтримку Ірландської республіканської армії, а на обкладинці сингла «Power to the People» Леннони були зображені в армійських касках.
З вересня 1971 Леннон і Йоко Оно жили в Нью-Йорку. Після довгої боротьби з імміграційною владою США, які відмовлялися дати парі дозвіл на в'їзд через скандал з наркотиками в 1969 році, Леннони все-таки одержали право на проживання в США. Більше Джон Леннон жодного разу не побував у Великій Британії.
Відразу після переїзду за океан Леннон включився в політичне життя США. Він виступав на захист громадянських прав, за зм'якшення умов утримання ув'язнених у в'язницях, за звільнення Джона Синклера, одного з лідерів американської молоді, засудженого на 10 років в'язниці за зберігання маріхуани (незабаром після акції Леннона в підтримку Синклера той був звільнений).
Останнім політичним альбомом Леннона був Some Time in New York City (1972 рік), після якого захоплення політичною тематикою вичерпало себе.
1973–1980 роки[ред. | ред. код]
_entrance_by_David_Shankbone.jpg)
На початку 1973 року влада США видала Йоко Оно офіційний дозвіл на проживання в країні, а Леннону, навпаки, наказали у двомісячний термін покинути США. Незабаром після цього чоловік і дружина посварилися й розлучилися більш ніж на рік. Йоко Оно набридло бути «міссіс Леннон» і вони вирішили, що краще було б трохи відпочити одне від одного.
Після цього він 18 місяців мав стосунки зі своєю помічницею Мей Панг, яку Оно приставила за Джоном, щоб знати принаймні, з ким він буде. Цей період Леннон згодом назвав «Втрачений вихідний».
Розлука із дружиною й творчий занепад знову призвели до психологічної кризи. До літа 1974 року Леннон практично не працював, хотів втопитися у пляшці разом з такими ж покинутими. Лише в жовтні 1974 року вийшов новий альбом «Walls and Bridges». Через рік був випущений «Rock'n'Roll» — альбом пісень, які «Beatles» співали ще до приходу слави.
9 жовтня 1975 року в 35-річного Леннона народився син, названий Шоном Таро Оно Ленноном. Після цього Леннон заявив про завершення музичної кар'єри й наступні 5 років присвятив синові. Він хотів нарешті насолодитись сімейним життям, бо коли ріс Джуліан, він був на гастролях, тому був з ним не дуже близьким. За всі ці роки він тільки один раз з'явився на публіці — коли йому нарешті дали офіційний дозвіл на проживання в США. Це відбулося в 1975 році.
Наступний альбом Леннона побачив світ тільки в 1980 році. Він називався «Double Fantasy» і отримав хороші відгуки критиків.
Смерть[ред. | ред. код]
8 грудня 1980 року Джона Леннона убив психічно неврівноважений громадянин США Марк Чепмен. У день смерті Леннон дав своє останнє інтерв'ю американським журналістам, після чого без охорони поїхав додому, в район Мангеттен. Коли він вийшов зі своєї машини, Чепмен, який того ж дня незадовго до убивства взяв у Леннона автограф на обкладинці нового альбому «Double Fantasy», зробив п'ять пострілів йому в спину. З них чотири попали в ціль. Через кілька годин Джон Леннон помер у лікарні.
Коли лікарі сказали Оно, що надія вже марна, вона не повірила. Кричала, щоб їй перестали брехати, билась головою об підлогу. Швидко взяла себе в руки.
Його піддали кремації в Нью-Йорку, прах Леннона було передано Йоко Оно.
Марк Чепмен відбуває довічне ув'язнення у Нью-Йоркській в'язниці за свій злочин. Уже 12 разів він подавав прохання на дострокове звільнення, але щоразу ці прохання відхилялися.
Пам'ять про Леннона[ред. | ред. код]
Україна[ред. | ред. код]
- У Львові є вулиця імені Джона Леннона.
- Площа Джона Леннона у місті Ізюм.
- Графіті Джона Леннона в місті Ізюм Харківської області
- У селі Калини Закарпатської області є вул. Джона Леннона.[5]
Світ[ред. | ред. код]
- Меморіал «Суничні поля» (названо на честь пісні «Strawberry Fields Forever», яка у свою чергу названа на честь притулку в Ліверпулі) знаходиться в Центральному парку Нью-Йорка, неподалік від будинку «Дакота», в якому мешкав Леннон.
- У жовтні 2000 року в Сайтамі, Японія до 60-річчя з дня народження співака відкрили музей Джона Леннона[6]
- Ліверпульський аеропорт названо іменем Джона Леннона, слоган аеропорту: «Над нами лише небо» (Above Us Only Sky) — рядок із пісні «Imagine»
- У Празі є Стіна Джона Леннона
- Після смерті Леннона Джордж Гаррісон присвятив йому пісню «All Those Years Ago», Пол Маккартні — «Here Today» (з альбому Tug of War, 1982)
- Фредді Мерк'юрі написав пісню «Life is real (Song for Lennon)» (1982), присвятивши її Джону Леннону.
- Башта у вигляді величезного колодязя, з глибини якого сяє світло — знаходиться в ісландській столиці — Рейк'явік
- На його честь названо малу планету 4147 Леннон.
- 4 грудня 2015 року в місті Ліверпуль був відкритий пам'ятник гурту «The Beatles». Серед осіб на пам'ятнику зокрема і Джон Леннон.
Дискографія[ред. | ред. код]
Студійні альбоми[ред. | ред. код]
- John Lennon/Plastic Ono Band, (1970)
- Imagine (1971)
- Some Time in New York City (з Йоко Оно, 1972)
- Mind Games (1973)
- Walls and Bridges (1974)
- Rock 'n' Roll (1975)
- Double Fantasy (з Йоко Оно, 1980)
- Milk and Honey (посмертний, з Йоко Оно, 1984)
Експериментальні студійні альбоми з Йоко Оно[ред. | ред. код]
- Unfinished Music No. 1: Two Virgins (1968)
- Unfinished Music No. 2: Life with the Lions (1969)
- Wedding Album (1969)
Фільмографія[ред. | ред. код]
Фільми[ред. | ред. код]
| Рік | Назва | Роль | Примітки |
|---|---|---|---|
| 1964 | A Hard Day's Night | В ролі себе | |
| 1965 | Help! | В ролі себе | |
| 1967 | Bottoms | В ролі себе | Документальний |
| 1967 | How I Won the War | Ґріпвід | |
| 1967 | Magical Mystery Tour | В ролі себе / Продавець квитків / Чарівник з кавою | Також оповідач, сценарист і режисер |
| 1967 | Pink Floyd: London '66-'67 | В ролі себе | Документальний короткометражний |
| 1968 | Yellow Submarine | В ролі себе | Камео наприкінці |
| 1968 | Two Virgins | В ролі себе | Короткометражний фільм, сценарист, продюсер, режисер |
| 1968 | No. 5 | В ролі себе | Короткометражний фільм, сценарист, продюсер, режисер |
| 1969 | Bed Peace | В ролі себе | Сценарист, продюсер, режисер |
| 1969 | Honeymoon | В ролі себе | Сценарист, продюсер, режисер |
| 1969 | Self-Portrait | В ролі себе | Короткометражний фільм, сценарист, продюсер, режисер |
| 1969 | Walden (Diaries, Notes, and Sketches) | В ролі себе | Документальний |
| 1969 | Muhammad Ali, the Greatest | В ролі себе | Документальний |
| 1970 | Apotheosis | В ролі себе | Короткометражний фільм, сценарист, продюсер, режисер |
| 1970 | Let It Be | В ролі себе | Документальний (виконавчий продюсер — The Beatles) |
| 1970 | Fly | Н/Д | Короткометражний фільм, сценарист, продюсер, режисер |
| 1970 | Freedom | Н/Д | Короткометражний фільм, сценарист, продюсер, режисер |
| 1970 | 3 Days in the Life | В ролі себе | Документальний |
| 1971 | Breathing Together: Revolution of the Electric Family | В ролі себе | Документальний |
| 1971 | Up Your Legs Forever | Н/Д | Продюсер, режисер |
| 1971 | Erection | Н/Д | Короткометражний фільм, продюсер, режисер |
| 1971 | Clock | В ролі себе / співак | Музика, сценарист, продюсер, режисер |
| 1971 | Sweet Toronto | В ролі себе | Концертний фільм |
| 1971 | The Museum of Modern Art Show | В ролі себе | Документальний короткометражний |
| 1972 | Ten for Two: The John Sinclair Freedom Rally | В ролі себе | Документальний |
| 1972 | Eat the Document | В ролі себе | Документальний |
| 1976 | Chelsea Girls with Andy Warhol | В ролі себе | Документальний |
| 1977 | The Day the Music Died | В ролі себе | Документальний |
| 1982 | The Compleat Beatles | В ролі себе | Документальний |
| 1988 | Imagine: John Lennon | В ролі себе | Документальний |
| 1990 | The Beatles: The First U.S. Visit | В ролі себе | Документальний |
| 1996 | The Rolling Stones Rock and Roll Circus | В ролі себе | Концертний фільм 1968 року |
| 2003 | Lennon Legend: The Very Best of John Lennon | В ролі себе | Ремастирована колекція музичних відео |
| 2006 | The U.S. vs. John Lennon | В ролі себе | Документальний |
| 2006 | John & Yoko: Give Peace a Song | В ролі себе | Документальний |
| 2007 | I Met the Walrus | В ролі себе (голос) | Короткометражний фільм, записаний 1969 року |
| 2008 | All Together Now | В ролі себе | Документальний |
| 2010 | LennoNYC | В ролі себе | Документальний |
| 2016 | The Beatles: Eight Days a Week | В ролі себе | Документальний |
| 2021 | The Beatles: Get Back | В ролі себе | Документальний |
Телебачення[ред. | ред. код]
| Рік | Назва | Роль | Примітки |
|---|---|---|---|
| 1963–64 | Ready Steady Go! | В ролі себе | Музична програма, 4 епізоди |
| 1964 | Around the Beatles | В ролі себе | Спеціальний концерт |
| 1964 | What's Happening! The Beatles in the U.S.A. | В ролі себе | Документальний |
| 1964–65 | The Ed Sullivan Show | В ролі себе | Естрадне шоу, 4 епізоди |
| 1965 | The Music of Lennon & McCartney | В ролі себе | |
| 1965–66 | Not Only… But Also | Прибиральник туалету / Гість | Епізоди: «Episode #1.1» (1965) та «Christmas Special» (1966) |
| 1966 | The Beatles at Shea Stadium | В ролі себе | Спеціальний концерт |
| 1966 | The Beatles in Japan | В ролі себе | Спеціальний концерт |
| 1969 | Rape | В ролі себе | Драма/трилер, звук, монтаж, сценарист, продюсер, режисер |
| 1971–72 | The Dick Cavett Show | В ролі себе | Ток-шоу, 3 епізоди |
| 1972 | John Lennon and Yoko Ono Present the One-to-One Concert | В ролі себе | Спеціальний концерт |
| 1972 | Imagine | В ролі себе | Спеціальний музичний фільм |
| 1975 | A Salute to the Beatles: Once upon a Time | В ролі себе | Документальний |
| 1977 | All You Need Is Love: The Story of Popular Music | В ролі себе | Документальний міні-серіал |
| 1987 | It Was Twenty Years Ago Today | В ролі себе | Документальний |
| 1995 | The Beatles Anthology | В ролі себе | Документальний міні-серіал |
| 2000 | Gimme Some Truth: The Making of John Lennon's Imagine Album | В ролі себе | Документальний |
| 2000 | John & Yoko's Year of Peace | В ролі себе | Документальний |
| 2008 | Classic Albums: John Lennon/Plastic Ono Band | В ролі себе | Документальний |
| 2018 | John & Yoko: Above Us Only Sky | В ролі себе | Документальний |
Бібліографія[ред. | ред. код]
- In His Own Write (1964)
- A Spaniard in the Works (1965)
- Skywriting by Word of Mouth (1986)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ LIBRIS — 2018.
- ↑ Museum of Modern Art online collection
- ↑ а б Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
- ↑ Stone, Rolling; Stone, Rolling (3 грудня 2010). 100 Greatest Singers of All Time. Rolling Stone (амер.). Архів оригіналу за 7 липня 2012. Процитовано 6 червня 2020.
- ↑ Москаль декомунізував Леніна на Леннона [Архівовано 7 травня 2018 у Wayback Machine.] // Бі-Бі-Сі Україна, 02.03.2016.
- ↑ John Lennon Museum. Архів оригіналу за 12 квітня 2008. Процитовано 27 лютого 2010.
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт Джона Леннона [Архівовано 19 лютого 2011 у Wayback Machine.](англ.)
- Сайт Сінтії, Джуліана і Джона Леннонів(англ.)
- Влада народу! Розмова з Джоном Ленноном і Йоко Оно (1971)
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
- Народились 9 жовтня
- Народились 1940
- Померли 8 грудня
- Померли 1980
- Баритони
- Кавалери ордена Британської імперії
- Учасники The Beatles
- Британські рок-музиканти
- Британські музиканти
- Британські поети-піснярі
- Британські співаки
- Критики релігії
- Уродженці Ліверпуля
- Померли в Нью-Йорку
- Рок-музиканти
- Філателісти
- Люди, на честь яких названо астероїд
- Люди, на честь яких названо вулиці
- Люди на марках
- Померли від вогнепальної зброї
- Джон Леннон
- 100 найвизначніших британців
- Лауреати премії Brit
- Музиканти Capitol Records
- Англійські емігранти до США
- Ірландці Англії
- Англійські соціалісти
- Лауреати премії «Греммі»
- Члени ордена Британської імперії
- Музиканти Ліверпуля
- Музиканти Polydor Records