Belma

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бидгощський електромеханічний завод "Belma"
пол. Bydgoskie Zakłady Elektromechaniczne „Belma” S.A.
Тип Акціонерне товариство
Форма власності акціонерне товариство
Галузь оборонне виробництво
Засновано 1868
Штаб-квартира 86-005 Біле Блота (Бидґозький повіт), Куявсько-Поморське воєводство, Польща[1]
Ключові особи Artur Łysakowski (президент та CEO)
Продукція міни, міношукачі, детонатори
belma.pl​(пол.)
Мапа

Бидгощський електромеханічний завод «Belma» (пол. Bydgoskie Zakłady Elektromechaniczne „Belma” S.A.)  — польське підприємство електромеханічної та оборонної промисловості розташоване в Бидгощі (Fabryka Sygnałów Kolejowych 1898—1954), з 1954 року в Білих Блотах, поблизу Бидгощі.

Продукція[ред. | ред. код]

Компанія займається переважно спеціальним виробництвом у сфері протитанкових мін, детонаторів, мінометів і міношукачів[2]. Цивільне виробництво включає, серед іншого: електрообладнання для гірничо-хімічної промисловості, вибухозахищене обладнання та надає послуги в галузі металообробки та обробки пластмас для промисловості (обробна, гальванічна, вимірювальна)[2]. Вибухозахищений електричний апарат включає, серед іншого, муфти та з'єднувачі, кнопки керування дистанційним керуванням електроприладами, розподільними коробками, ручними та контактними вимикачами, кінцевими вимикачами, електропневматичними розподільниками тощо. Багато з цих пристроїв є результатом наших власних інноваційних дизайнерських рішень, захищених патентами[2].

У компанії є, серед інших сертифікати: ISO 9001: 2009 та AQAP 2110: 2009 Військово-технологічного університету та кафедри якості та систем управління[3].

Історія[ред. | ред. код]

Прусський період[ред. | ред. код]

Початок компанії сягає 1868 року, коли Карл Фібрандт заснував слюсарну майстерню в Бидгощі на вулиці Дворцовій, 11[4]. Спочатку воно займалося ремонтом і виготовленням сільськогосподарської техніки, а з 1870-х років переважно виробництвом засобів безпеки залізничного руху. У 1875 р. майстерня була перенесена в передмістя Околе на вул. Грюнвальдська 3, де він перетворився на фабрику, яка в 1898 році стала товариством з обмеженою відповідальністю. Одним з акціонерів була німецька компанія Siemens und Halske[5]. До 1901 року управління перебувало в руках Карла Фібрандта, а пізніше фабрикою керували урядові будівельні ради: Баум і Боте[6]. Завдяки ліцензіям по всій Німецькій імперії були виготовлені установочні пристрої та блокади для державних залізниць. Це було перше велике електротехнічне підприємство в Бидгощі, пов'язане з машинобудівною промисловістю, на якому працювало близько 150 осіб[4].

Період Польської Народної Республіки[ред. | ред. код]

30 січня 1945 р. розпочалася реєстрація працівників, які претендували на роботу. До роботи долучилося 220 осіб. На замовлення радянських військових органів було розпочато виробництво штампів для ремонту мостів[7]. У квітні 1945 року обладнання заводу як постнімецьке майно було призначено для вивезення в СРСР, а завод окупували радянські війська[8]. У результаті повстання персоналу (27 квітня) і наполегливих інтервенцій польської влади 7 травня було домовлено, що на заводі залишиться 116 машин, а 70 будуть вивезені[9]. В результаті чергового втручання представника Економічної місії СРСР у Варшаві 22 травня було отримано рішення про залишення всього майна заводу[9]. У червні 1945 року потяг з машинами повернули з шляху в СРСР[8]. З 7 червня фабрика знову розпочала роботу, але деякі її відділи були закриті до жовтня 1945 р. На початок 1948 р. на підприємстві працювало 545 осіб[7].

Період Респу́бліки По́льща[ред. | ред. код]

У 1987 році почалося розширення заводу з метою збільшення спеціального виробництва для армії[10]. У 1989 році, коли в Польщі відбувся політичний прорив, інвестиції були завершені приблизно на 50 %. Відсутність коштів для завершення інвестиції, різке підвищення процентних ставок за кредитами, блокування платежів, втрата існуючих одержувачів у країні та за кордоном (СРСР, Чехословаччина, Східна Німеччина) спричинили потрапляння заводу в боргову спіраль. Програма оздоровлення передбачала скорочення зайнятості вдвічі (з 1450 до 800 осіб), зменшення соціальних видатків, призупинення внесків на соціальне страхування, концентрацію виробництва в одному місці — на вул. Лоховська, призупинення інвестицій, продаж частини майна (центр громади, готель для персоналу, центр у Пшиєз'єже)[10]. У 1992 році фінансові проблеми були подолані. 25 серпня 1994 року завод було перетворено в акціонерне товариство Держказначейства, а в 1995 році було підписано договір з «Fiat Auto Poland» на постачання аудіосигналів на автомобілі[10]. У 1998 р. близько 30 % структури продажів складали: вибухозахищена техніка та військова продукція, при цьому частка експорту в продажах становила 25 %[11].

У 2009 році 85 % акцій Компанії було внесено до групи Bumar, а решта 15 % були доступні співробітникам. У 2011 році компанія увійшла до групи Bumar Amunicja, одного з чотирьох окремих підрозділів польського збройового концерну Bumar[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Zarchiwizowana kopia. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 18 липня 2014.
  2. ↑ а б в https://web.archive.org/web/20160422121448/http://www.belma.pl/przedmiot-dzialalnosci dostęp 2016-04-25.
  3. ↑ https://web.archive.org/web/20160424065117/http://www.belma.pl/certyfikaty dostęp 2016-04-25.
  4. ↑ а б Życie gospodarcze Bydgoszczy w okresie II Rzeczypospolitej. [w:] Historia Bydgoszczy. Tom II. Część pierwsza 1920—1939: red. Marian Biskup. Bydgoszcz: Bydgoskie Towarzystwo Naukowe 1999. ISBN 83-901329-0-7, s. 88–132.
  5. ↑ Bacciarelli Krystyna: Pomnożenie prawie cudowne, czyli jak od czterech milionów dojść do miliarda: Kalendarz Bydgoski 1971.
  6. ↑ Bydgoskie zakłady pracujące dla kolei, [w:] Kotlarz Grzegorz, Pawłowski Jerzy: Węzeł kolejowy Bydgoszcz 1851—2014 Wydawnictwo Eurosprinter. Rybnik 2014. ISBN 978-83-63652-06-7, s. 354—355.
  7. ↑ а б Życie gospodarcze miasta 1945—1955, [w:] Historia Bydgoszczy. Tom III. Część pierwsza 1945—1956. Praca zbiorowa. Bydgoskie Towarzystwo Naukowe Bydgoszcz 2015. ISBN 978-83-60775-44-8, s. 199—243.
  8. ↑ а б Kamosiński Sławomir: Miasta przemysłowe dolnej Wisły, [w:] Historia polskich okręgów i rejonów przemysłowych. Tom I. Praca pod redakcją Łukasza Dwilewicza i Wojciecha Morawskiego. Polskie Towarzystwo Historii Gospodarczej. Warszawa 2015. ISBN 978-83-942170-1-3, s. 164—165.
  9. ↑ а б Polityka władz radzieckich wobec przemysłu bydgoskiego w latach 1945—1946, [w:] Historia Bydgoszczy. Tom III. Część pierwsza 1945—1956. Praca zbiorowa. Bydgoskie Towarzystwo Naukowe Bydgoszcz 2015. ISBN 978-83-60775-44-8, s. 103—126.
  10. ↑ а б в Derenda Jerzy: W «Belmie» trudności można pokonać !, [w:] Kalendarz Bydgoski 1996.
  11. ↑ Bydgoskie Zakłady Elektromechaniczne «Belma» S.A. Gmina Białe Błota. Wczoraj — dziś — jutro. Praca zbiorowa pod red. Stanisława Płotkowskiego. Urząd Gminy Białe Błota 1998. ISBN 83-87586-02-1, s. 47–50.
  12. ↑ https://web.archive.org/web/20160422143254/http://www.belma.pl/historia dostęp 2016-04-25.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Belma&oldid=36274585