Усесвітнє есперантське об'єднання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Усесвітнє есперантське об'єднання

Центральний офіс UEA в Роттердамі, Нідерланди
Абревіатура UEA(еспер.)[1], AUE(фр.)
Тип громадська організація
есперанто-організаціяd
есперанто-видавництвоd
Засновник Hector Hodlerd
Засновано 28 квітня 1908
Правовий статус асоціація
Країна  Нідерланди
Штаб-квартира Головний офіс Універсальної есперанто-асоціаціїd (51°54′50″ пн. ш. 4°27′52″ сх. д. / 51.91388888891677311° пн. ш. 4.46444444447217759° сх. д. / 51.91388888891677311; 4.46444444447217759)
Офіційні мови есперанто
Попередник Internacia Esperanto-Ligod
Керівник Дункан Чартерсd (20 липня 2019)
Друкований орган Esperanto[d]
Афіліація Рада Європи, Організація Об’єднаних Націй, ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ
Партнерство ЮНЕСКО[2]
Вебсайт: uea.org
Мапа
CMNS: Усесвітнє есперантське об'єднання у Вікісховищі

Усесвітнє есперантське об'єднання (Universala Esperanto-Asocio, UEA) — найбільша міжнародна організація есперантистів, члени якої мешкають у 121 країні.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

УЕО працює на поширення есперанто, але також дискутує про всесвітню мовну проблему і звертає увагу на необхідність рівності між мовами. В офіційних стосунках з ООН та ЮНЕСКО.

УЕО має також консультативний статус при: Економічній і соціальній раді ООН, Дитячий фонд ООН, Раді Європи, Організації Американських Держав і Міжнародній Організації по Стандартизації.

1954 року УЕО ініціювала Резолюцію ЮНЕСКО про есперанто. За свідченням Іво Лапенни, голови Асоціації, 16 тис. дітей на той час вже вивчали есперанто в 600 школах, 32 країн[3].

Штаб-квартира Асоціації міститься в місті Роттердам, Нідерланди. До складу комітету УЕО входить українець Євген Ковтонюк[4]. Представником Всесвітньої Есперанто-Асоціації в Києві є Михайло Лінецький.

Структура та дочірні підрозділи[ред. | ред. код]

Комітато — найвищий орган УЕО, зібрався 2008 року на Всесвітньому конгресі есперанто

Згідно зі своїм статутом 1980 року (Statuto de УЕО), Всесвітня есперанто асоціація має два види членства:

  • Безпосередньо вступити в асоціацію може окремий учасник; для цього необхідно внести певну плату в штаб-квартирі в Роттердамі або ж генеральному представнику у своїй країні. Такі учасники отримують щорічник УЕО, і їм надається певний вид послуг від УЕО.
  • Asociaj membroj — це ті члени організації, які вже приєдналися до УЕО. Це може бути національна або спеціалізована організація. Такі учасники займаються роботою відповідних організацій.

Вищий орган УЕО — комітет (Komitato), куди учасники komitatanoj обираються трьома різними способами:

  • Кожна національна організація висуває в комітет одного члена, плюс ще одного на кожні 1000 національних членів. Більшість міжнародних організацій мають тільки одного керівника.
  • На 1000 окремих членів самі члени можуть вибрати одного представника в комітет.
  • Дві попередні групи самостійно обирають більше кандидатів, майже одну третину з їх загальної кількості.

Комітет (Komitato) обирають правління Estraro. Estraro призначає генерального директора, а іноді ще й його замісника. Генеральний директор і його адміністрація знаходяться в головному офісі УЕО, «Oficejo de УЕО» в Роттердамі.

Окремий учасник може стати delegito — делегатом. Це означає, що він служить місцевою контактною особою для членів есперанто та УЄА у своєму місті. Глава делегації (Ĉefdelegito) — це особа яка встановлюється головним офісом УЕО, але із завданням стягувати членські внески в своїй країні.

Мети й завдання[ред. | ред. код]

УЕО працює не тільки для поширення есперанто, але і для розвитку дискусії про всесвітню мовну проблему, а також закликає звернути увагу на необхідність рівності мов. Її Статут містить наступні чотири цілі:

  • поширювати використання міжнародної мови есперанто;
  • діяти для розв'язання мовної проблеми в міжнародних відносинах і полегшення міжнародних контактів;
  • полегшити будь-які духовні та матеріальні взаємини між людьми, попри різні нації, раси, стать, релігію, політику або мови;
  • розвивати серед своїх членів сильне почуття солідарності, розуміння і повагу до інших народів.

Особливою турботою УЕО є розвиток есперанто в країнах і регіонах світу, де ще не існує самостійного есперанто-руху, встановлення контактів активних есперантистів з цих країн зі всесвітнім есперанто-рухом. Крім того, УЕО вже довгий час представляє есперанто-рух в міжнародних організаціях, таких як ООН, ЮНЕСКО, Рада Європи та ін.

УЕО являє собою велике видавництво, основний розповсюджувач есперанто-книг поштою, постійний секретаріат і інформаційний центр. УЕО має велику бібліотекою, а мережа її активістів є найбільшою і інтернаціональною у всьому есперанто-русі. УЕО щорічно проводить Всесвітній конгрес есперантистів (есп. Universala Kongreso).

Національні організації[ред. | ред. код]

Національні організації есперанто, зеленим кольором — ті, що приєдналися до УЕО

Перша національна організація есперанто була заснована 1898 року у Франції, спочатку як потенційна міжнародна асоціація. 1903 року заснована друга — у Швейцарії. Протягом декількох років виникло багато національних організацій, які нині існують. З 1933/1934 вони посилають своїх представників до комітету УЕО (свого роду парламент), що робить його федерацією національних організацій. Спочатку цей союз в есперанто мав переважно назву як національних товариств (Naciaj Societoj), а з 1933 року — асоціації країн (Landaj Asocioj).

Коли УЕО вперше прийняв до свого складу національні організації в 1933/1934 роках, від них вимагалося:

  • мати щонайменше 100 національних членів;
  • бути «впорядкованою та організованою»;
  • бути нейтральним, тобто не мати політичних чи релігійних цілей, і бути відкритим для всіх громадян країни[5].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #38078-7 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ https://www.unesco.org/sites/default/files/medias/fichiers/2023/10/UNESCO_List%20NGOs%20official%20partnership%20-%20Liste%20ONG%20partenariat%20officiel_September2023.pdf
  3. ↑ Русанівський В.М. Мова. Людина. Суспільство. — Наукова думка, 1977. — С. 86.
  4. ↑ Євген Ковтонюк, Перший президент Української Есперанто Асоціації (УкрЕА). Новітня історія України: Славетна Вінниччина. Who-is-who.com.ua. 2007. Процитовано 20 вересня 2010. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=404 (довідка)[недоступне посилання з травня 2019]
  5. ↑ Sikosek, Marcus: Die neutrale Sprache. Eine politische Geschichte des Esperanto-Weltbundes. Diss. Utrecht 2006. Skonpres, Bydgoszcz 2006, p. 126.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Усесвітнє_есперантське_об%27єднання&oldid=33211164