Автоматичний зовнішній дефібрилятор
 | Ця стаття не містить посилань на джерела. (лютий 2024) |
 | Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. (лютий 2024) |
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (лютий 2024) |
Автоматичний зовнішній дефібрилятор (АЗД, англ. AED) — портативний медичний електронний пристрій, який автоматично діагностує небезпечні для життя серцеві аритмії — фібриляцію шлуночків (ФШ) і безпульсову шлуночкову тахікардію, і може лікувати їх за допомогою дефібриляції — застосування електрики, яке тимчасово зупиняє ритм.
Завдяки простим звуковим та візуальним командам, АЗД розроблені для простого використання неспеціалістами, та використання АЗД викладається на багатьох заняттях з надання першої допомоги, сертифікованому першому помічнику та базовій підтримці життя ((англ.)BLS) на рівні серцево-легеневої реанімації ((англ.)CPR).
Портативну версію дефібрилятора було винайдено в середині 1960-х років Френком Пентріджем у Белфасті, Північна Ірландія, а перший автоматичний дефібрилятор для громадського користування був випущений компанією Cardiac Resussitation Company наприкінці 1970-х років. Апарат було випущено під назвою Heart-Aid.[1]
Автоматичний зовнішній дефібрилятор використовується у випадках загрозливих для життя серцевих аритмій, які призводять до раптової зупинки серця, що не те саме, що серцевий напад.
Ритми, які лікує пристрій, зазвичай обмежені:
- Безпульсова шлуночкова тахікардія (скорочено ШТ або V-Tach)
- Фібриляція шлуночків (скорочено VF чи V-Fib)
При кожному з цих двох типів серцевих шокових аритмій серце електрично активно, але в дисфункціональному режимі, який не дозволяє йому перекачувати і циркулювати кров. При шлуночковій тахікардії серце б'ється надто швидко, щоб ефективно перекачувати кров. Зрештою шлуночкова тахікардія призводить до фібриляції шлуночків. При фібриляції шлуночків електрична активність серця стає хаотичною, не дозволяючи шлуночку ефективно перекачувати кров. Фібриляція серця з часом зменшується і врешті-решт досягає асистолії.
АЗД, як і всі дефібрилятори, не призначені для шокової асистолії (плоска лінія), оскільки це не призведе до позитивного клінічного результату. Асистолічний пацієнт має шанс на виживання лише в тому випадку, якщо за допомогою поєднання штучного дихання та серцевих стимуляторів вдасться встановити один із шокових ритмів, що робить необхідним проведення штучного дихання до прибуття дефібрилятора.
Без корекції ці стани серця (шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків, асистолія) швидко призводять до незворотного пошкодження мозку та смерті, як тільки відбувається зупинка серця. Приблизно через три-п'ять хвилин після зупинки серця може початися незворотне пошкодження мозку/тканин. За кожну хвилину, протягом якої людина, яка перебуває в стані зупинки серця, не отримує успішної допомоги (дефібриляції), шанс вижити зменшується на 7 відсотків за хвилину в перші 3 хвилини, і зменшується на 10 відсотків за хвилину у міру того, як час перевищує 3 хвилини.
АЗД призначені для використання непрофесіоналами, які в ідеалі мають пройти навчання з використання АЗД. Проте повідомляється, що учні шостого класу починають дефібриляцію протягом 90 секунд, тоді як навчений оператор — протягом 67 секунд. На відміну від складніших ручних і напівавтоматичних дефібриляторів, що використовуються медичними працівниками, які можуть діяти як кардіостимулятор, якщо серцевий ритм занадто повільний (брадикардія), та виконувати інші функції, що вимагають кваліфікованого оператора, що вміє читати електрокардіограми.
Щоб уникнути перешкод перед використанням АЗД, необхідно зняти бюстгальтери з металевим підпругом і пірсинг на тулубі. Американська телепередача «Руйнівники міфів» виявила докази того, що використання дефібрилятора на жінці, що носить бюстгальтер із заниженою талією, може призвести до виникнення дуги або пожежі, але тільки в незвичайних та малоймовірних обставинах.
У дослідженні, що аналізує вплив безпосередньої присутності АЗД під час Програми Чикаго Запуск Серця (англ. Chicago's Heart Start program) впродовж двох років, з 22 осіб 18 перебували в стані серцевої аритмії, яку можна лікувати застосовуючи АЗД. З цих 18 осіб вижили 11. З цих 11 пацієнтів 6 осіб отримали допомогу від випадкових перехожих, які не мали абсолютно жодної підготовки щодо використання АЗД.
Автоматичні зовнішні дефібрилятори зазвичай зберігаються у місцях, де ними можуть користуватися медичні працівники та співробітники швидкої допомоги (медичні установи та машини швидкої допомоги), а також у місцях громадського доступу, які можна знайти у громадських місцях, включаючи корпоративні та державні офіси, торгові центри, ресторани, громадський транспорт та будь-які інші місця скупчення людей.
Щоб зробити їх добре помітними, АЗД для громадського доступу часто мають яскраве забарвлення та встановлюються у захисних футлярах поряд із входом до будівлі. Коли ці захисні футляри відкриваються або дефібрилятор витягується, деякі з них видають звуковий сигнал, щоб попередити персонал про їх вилучення, хоча це не обов'язково призводить до виклику екстрених служб; навчені оператори АЗД повинні знати, що під час виклику або використання АЗД необхідно зателефонувати у швидку допомогу. У вересні 2008 року Міжнародний комітет з реанімації випустив «універсальний знак АЗД», який має бути прийнятий у всьому світі для позначення наявності АЗД.
Розвивається тенденція придбання АЗД для використання в домашніх умовах, особливо тими, хто має відомі захворювання серця. Число пристроїв у суспільстві зростає, оскільки ціни на них знизилися до доступного рівня. Серед медичних працівників існує певна стурбованість тим, що ці домашні користувачі не завжди мають відповідну підготовку, і багато хто виступає за ширше використання громадських помічників, які можуть бути відповідним чином навчені та керовані.
Зазвичай до комплекту АЗД входить захисна маска для забезпечення бар'єру між пацієнтом та першим помічником під час дихання; пара нітрилових гумових рукавичок; пара травматичних ножиць для розрізання одягу пацієнта, щоб оголити грудну клітку; невеликий рушник для витирання вологи на грудях і бритва для гоління тих, у кого дуже волохатий груди.
Більшість виробників рекомендують перевіряти АЗД перед кожним періодом роботи або на регулярній основі для стаціонарних пристроїв. Деякі апарати необхідно увімкнути, щоб виконати самоперевірку; інші моделі мають вбудовану систему самоперевірки із видимим індикатором.
Всі виробники маркують електродні прокладки терміном придатності, тому важливо переконатися, що прокладки відповідають терміну придатності. Типовий термін служби накладок для АЗД становить від 18 до 30 місяців. Цей термін зазвичай вказується на зовнішній стороні накладок. У деяких моделях ця дата видно через «віконце», а в інших для її виявлення необхідно відкрити корпус.
Також важливо переконатися, що термін придатності батарей в апараті АЗД не минув. Виробник пристрою показує, як часто слід замінювати батареї. Для кожного АЗД існує свій рекомендований графік обслуговування, вказаний у посібнику користувача. Загальні пункти кожного контрольного списку також включають щомісячну перевірку заряду батареї шляхом перевірки зеленого індикатора при включенні, стану і чистоти всіх кабелів і блоку, а також перевірку наявності необхідних витратних матеріалів.
АЗД є «автоматичним» завдяки здатності пристрою автономно аналізувати стан пацієнта. Для цього переважна більшість пристроїв оснащена мовними підказками, а деякі можуть мати візуальні дисплеї для інструктажу користувача.
«Зовнішній» означає, що оператор прикладає електродні накладки до оголених грудей потерпілого (на відміну від внутрішніх дефібриляторів, у яких хірургічно імплантуються електроди всередину тіла пацієнта).
При включенні або відкритті АЗД дасть команду користувачеві підключити електроди (накладки) до пацієнта. Після підключення накладок усі повинні уникати дотиків до пацієнта, щоб уникнути помилкових показань пристрою. Накладки дозволяють АЗД досліджувати електричний вихід серця і визначити, чи пацієнт у шоковому ритмі (фібриляція шлуночків або шлуночкова тахікардія). Якщо пристрій визначає, що шок виправданий, він використовує батарею для заряджання внутрішнього конденсатора, щоб підготуватися до шоку. Така система пристрою не тільки безпечніша — зарядка відбувається тільки при необхідності, але і дозволяє швидше подавати електричний струм.
Коли пристрій заряджено, він дає користувачеві команду переконатися, що ніхто не торкається пацієнта, а потім натиснути кнопку, щоб зробити удар струмом; втручання людини зазвичай потрібне для подачі струму пацієнта, щоб уникнути можливості випадкової травми іншої людини (яка може статися внаслідок дотику до пацієнта під час удару струмом). Залежно від виробника та конкретної моделі, після подачі шоку більшість пристроїв аналізує стан пацієнта та або дає команду на проведення серцево-легеневої реанімації, або готується до подачі ще одного шоку.
Багато апаратів АЗД мають «пам'ять подій», в якій зберігається ЕКГ пацієнта, а також докладна інформація про час включення апарату, кількість і силу поданих розрядів. Деякі апарати також оснащені функцією запису голосу, що дозволяє відстежувати дії персоналу, щоб з'ясувати, чи вплинули вони на результат виживання. Всі ці записані дані можна завантажити на комп'ютер або роздрукувати, щоб організація чи відповідальний орган могли переконатися в ефективності серцево-легеневої реанімації та дефібриляції. Деякі апарати АЗД навіть забезпечують зворотний зв'язок якості компресій, що виконуються рятувальником.
Перші комерційно доступні АЗД були монофазного типу, які давали високоенергетичний удар до 360—400 джоулів залежно від моделі. Це викликало підвищену травматизацію серця та в деяких випадках опіки другого та третього ступеня у місцях ударного майданчика. Нові АЗД (випущені після кінця 2003 року), як правило, використовують двофазні алгоритми, які дають два послідовні удари меншої енергії 120—200 джоулів, причому кожен удар відбувається в протилежній полярності між подушечками. Інші можуть використовувати ступінчастий підхід до подачі енергії, зазвичай у вигляді удару 200 Дж, другого удару 200 Дж, потім 300 Дж і, нарешті, 360 Дж, при цьому всі наступні удари також повинні бути 360 Дж. Така форма хвилі з нижчою енергією виявилася більш ефективною у клінічних випробуваннях, а також забезпечує меншу частоту ускладнень та скорочення часу відновлення.
Стандартний логотип чітко рекламується. Місцезнаходження вказано в OpenStreetMap + OpenAEDtMap[2].
На відміну від звичайних дефібриляторів, зовнішній автоматичний дефібрилятор вимагає мінімальної підготовки для використання. Він автоматично діагностує серцевий ритм та визначає необхідність шоку. Автоматичні моделі завдають удару струмом без команди користувача. Напівавтоматичні моделі повідомляють користувачеві про необхідність шоку, але користувач повинен дати команду апарату зробити це зазвичай натисканням кнопки. У більшості випадків користувач не може скасувати команду АЗД «не бити струмом». Деякі АЗД можна використовувати для дітей — тих, хто важить менше ніж 55 фунтів (25 кг) або не досяг віку 8 років. Якщо конкретна модель АЗД схвалена для використання в педіатрії, все, що потрібно, — використовувати більш відповідні накладки.
Усі АЗД, схвалені до використання США, використовують електронний голос, який підказує користувачеві кожен крок. Оскільки користувач АЗД може бути слабким, багато АЗД тепер включають і візуальні підказки. Більшість апаратів розроблені для використання операторами, які не є медиками. Простота їх використання призвела до появи поняття «дефібриляція у доступі» ((англ.)PAD).
Спостережні дослідження показали, що при позалікарняній зупинці серця використання дефібриляторів громадського доступу пов'язане із 40 % середньої виживаності. При використанні дефібриляторів, не пов'язаних з диспетчером, вони мають найвищу ймовірність виживання.
Автоматичні зовнішні дефібрилятори сьогодні досить прості у використанні, тому в більшості штатів США «сумлінне» використання АЗД будь-якою людиною передбачено законами про доброго самаритянина. Захист «доброї волі» згідно із законом про доброго самаритянина означає, що добровільний помічник (який не діє в рамках своєї професії) не може бути притягнутий до цивільної відповідальності за заподіяння шкоди або смерть жертви внаслідок надання неналежної або неадекватної допомоги, якщо шкоди або смерть не були навмисними, а помічник діяв у межах своєї підготовки та сумлінно. У США закони про доброго самаритянина забезпечують певний захист при використанні АЗД навченими та ненавченими рятувальниками. При правильному використанні АЗД не несуть відповідальності; курси NREMT-B та курси підготовки техніків швидкої медичної допомоги (EMT) у багатьох штатах та багато курсів серцево-легеневої реанімації включають або пропонують навчання роботі з АЗД як частину своєї програми.
Крім законів доброго самаритянина, в Онтаріо, Канада, також діє «Закон Чейза МакІчерна (Громадянська відповідальність за серцеві дефібрилятори), 2007 (Білль 171 — підрозділ N)», прийнятий у червні 2007 року, який захищає приватних осіб від відповідальності за шкоду, який може виникнути в результаті використання ними АЗД для порятунку будь-якого життя на місці надзвичайної ситуації, якщо тільки шкода не викликана грубою недбалістю.
Законодавство Австралії залежить від штату, де існують окремі питання відповідальності, пов'язані з наданням та використанням обладнання АЗД. У кожному штаті та території прийнято закони про «доброго самаритянина», які забезпечують правовий захист людини, яка надає допомогу в екстреній медичній ситуації — стандарт очікуваної турботи відповідає її підготовці (або її відсутності). У Новому Південному Уельсі Постанова про гігієну та безпеку праці (2011) вимагає від роботодавця використовувати оцінку ризиків для забезпечення належного надання першої допомоги; якщо ризик досить великий, це є основою надання дефібрилятора.
У 2012 році автоматичні зовнішні дефібрилятори ((англ.)AED) перебували під пильною увагою Управління з контролю за продуктами та ліками США (FDA), яке розглядало можливість перекласифікації АЗД до класу III пристроїв попереднього схвалення. Технічні несправності, ймовірно, спричинили понад 750 смертей за 5-річний період з 2004 по 2009 рік, у більшості випадків через відмову компонентів або помилок у конструкції. За цей же період було відкликано до 70 типів АЗД, включаючи відгуки всіх виробників АЗД у світі.
У січні та лютому 2015 року FDA випустило наступний прес-реліз: «FDA випустило остаточний наказ, який зобов'язує виробників АЗД подавати заявки на попереднє схвалення (PMA), які проходять суворішу перевірку, ніж та, яка була потрібна для виведення цих пристроїв на ринок у Посилена перевірка агентства буде зосереджена на критичних вимогах, необхідних для забезпечення безпеки та надійності АЗД та необхідних аксесуарів до них, включаючи батареї, накладні електроди, адаптери та апаратні ключі для педіатричного використання».
У Великій Британії існує побоювання, що погане технічне обслуговування може зробити громадські дефібрилятори ненадійними. Газета Henley Standard повідомила 21 липня 2017 року, що більше половини дефібриляторів у Хенлі-он-Темз і околицях перебувають під загрозою виходу з ладу або через низький заряд батареї, або через те, що клейкі накладки стали непридатними.
Вперше зовнішній дефібрилятор був застосований до людини у 1947 Клодом Беком. Портативна версія зовнішнього дефібрилятора була винайдена в середині 1960-х років Френком Пентріджем у Белфасті, Північна Ірландія, піонером у галузі невідкладної медичної допомоги. Дефібрилятор Пентріджа вимагав навченого оператора для проведення процедури шоку і започаткував багато інновацій в галузі зовнішньої дефібриляції.
Наприкінці 1970-х років було розроблено Heart-Aid — перший автоматичний зовнішній дефібрилятор, призначений для населення. Принципи оцінки ABC та людський голос, що передає інструкції, допомогли стороннім людям відреагувати на раптовий серцевий напад, поки вони чекали на прибуття на місце події бригади швидкої допомоги. Багато ранніх інновацій у моделі Heart-Aid досі є частиною сучасного покоління АЗД, хоча деякі інновації, такі як електрод для дихальних шляхів, вийшли з вживання.
У дослідженні, опублікованому у 2017 році, вчені в Польщі обрали головні входи до будівель, в яких було встановлено АЗД, хоча самі дослідники не знали точного розташування пристроїв. У навчаннях про удаваний серцевий напад середній час доставляння АЗД до пацієнта становив 96 секунд, при цьому коливався від 52 до 144 секунд. Це відповідає меті три хвилини. У деяких випадках використання АЗД потребувало постійної присутності персоналу будівлі. Майбутні вдосконалення включають більш очевидні покажчики та АЗД з громадським доступом, які не вимагають присутності персоналу будівлі для отримання або використання пристрою.
- ↑ Heart-Aid Defibrillator. EMS Museum (амер.). Процитовано 13 липня 2021.
- ↑ дані AED, Україна (57)
- 10 міфів пов'язаних з використанням автоматичного зовнішнього дефібрилятора
- Sudden Cardiac Arrest Foundation [Архівовано 1 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
- American Heart Association: Learn & Live [Архівовано 23 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- American Red Cross: Learn About Automated External Defibrillators [Архівовано 19 листопада 2017 у Wayback Machine.]
- FDA Heart Health Online: Automated External Defibrillator (AED) [Архівовано 27 квітня 2009 у Wayback Machine.]
- Resuscitation Council (UK) [Архівовано 29 серпня 2019 у Wayback Machine.]
- Sudden Cardiac Arrest Foundation (AU) [Архівовано 4 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- The National EMS Museum [Архівовано 5 травня 2022 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
|
Це незавершена стаття з кардіології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |