Астрономічні радіоджерела
Астрономічні радіоджерела — об'єкти, що перебувають у космічному просторі і мають потужне випромінювання в радіодіапазоні. Такі об'єкти належать до найбільш екстремальних і високоенергетичних процесів у всесвіті. Радіоджерела досліджують шляхом реєстрації космічного радіовипромінювання за допомогою радіотелескопів[1]. Дослідження таких радіоджерел є предметом радіоастрономії.
Перший радіосигнал позаземного походження був випадково виявлений американським радіоінженером Карлом Янським у 1932 році[4][5]. Згодом Янський з'ясував, що джерелом випромінювання була центральна ділянка нашої галактики[6][7]. Перший огляд «радіонеба» був зроблений Ґроутом Ребером в 1941 році. І вже в 1944 році Ребер опублікував перші радіокарти небосхилу[2]. Після цього вчені по всьому світу почали інтенсивно досліджувати небесні об'єкти в радіодіапазоні.
- Сонце (найяскравіше радіоджерело на небі)[8][9][10];
- Місяць[11][12][13], планети[13] та інші тіла[13] сонячної системи — для вивчення цих об'єктів також використовується радіолокація[13];
- Міжпланетне середовище;
- Міжзоряне середовище (міжзоряний газ і міжзоряний пил)[14];
- Зорі (зокрема магнітні білі карлики, магнітари, пульсари, нові й наднові зорі)[15];
- Планетарні туманності[15];
- Центр нашої Галактики, що знаходиться в сузір'ї Стрільця;
- Інші галактики (квазари; галактики з активними ядрами, зокрема й радіогалактики), а також групи галактик, що перебувають у процесі злиття;
- реліктове випромінювання.
- ↑ Курильчик, 1986, с. 533.
- ↑ а б Reber G. Cosmic Static. — Astrophys. J., November, 1944. — Т. 100. — С. 279—287.
- ↑ Кип Торн. Чёрные дыры и складки времени. — М. : Издательство физико-математической литературы, 2007. — С. 323—325. — 616 с. — ISBN 9785-94052-144-4.
- ↑ Jansky K. G. Directional Studies of Atmospherics at Hight Frequencies. — Proc. IRE, 1932. — Т. 20. — С. 1920—1932.
- ↑ Джон Д. Краус. Радиоастрономия. — М. : Советское радио, 1973.
- ↑ Jansky K.G. Electrical disturbances apparently of extraterrestrial origin. — Proc. IRE, 1933. — Т. 21. — С. 1387—1398.
- ↑ Jansky K.G. A note on the source of interstellar interference. — Proc. IRE, 1935. — Т. 23. — С. 1158—1163.
- ↑ В.В. Фомичев, И.М. Черток. Радиоизлучение Солнца.
- ↑ Радиоизлучение Солнца // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- ↑ Железняков В. В. Радиоизлучение Солнца и планет. — М. : Наука, 1964.
- ↑ Кротиков В Д, Троицкий В. С. Радиоизлучение и природа луны. — УФН, декабрь 1963. — Т. 81.
- ↑ Изучение радиоизлучения Луны [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.] // astraltravel.ru [Архівовано 22 лютого 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в г Рудницкий Г. М. Радиоизлучение Луны, планет и малых тел Солнечной системы [Архівовано 2013-06-16 у Wayback Machine.] // Астрономическое наследие [Архівовано 14 липня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Рудницкий Г. М. Межзвездная среда и области звездообразования в Галактике [Архівовано 30 січня 2011 у Wayback Machine.] // Астрономическое наследие [Архівовано 14 липня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Рудницкий Г. М. Дискретные галактические радиоисточники [Архівовано 31 січня 2011 у Wayback Machine.] // Астрономическое наследие [Архівовано 14 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Курильчик В. Н. Двойные внегалактические радиоисточники / В. Н. Курильчик. — М. : Знание, 1974. — 64 с. — (Новое в жизни, науке, технике. Космонавтика, астрономия ; вып. 8). (обл.)
- Радиоастрономия // Физика космоса: Маленькая энциклопедия / Редкол.: Р. А. Сюняев (Гл. ред.) и др. — 2-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — С. 533—541. — 783 с. — 70 000 екз.
- Алексей Левин. Слушая Вселенную. Элементы. Архів оригіналу за 7 квітня 2012.
|
Це незавершена стаття з астрономії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |