Вайсблат Нухим Янкелевич
| Вайсблат Нухим Янкелевич | |
|---|---|
 | |
| Основні відомості | |
| Народження |
2 (14) вересня 1864 Народичі, Овруцький повіт, Волинська губернія, Російська імперія |
| Країна: |
 Російська імперія СРСР |
| Заклад: | єшива |
| Конфесія: | юдаїзм |
| Смерть: | 1925 |
| Київ, Українська СРР, СРСР | |
| Місце поховання: | Берковецьке кладовище |
| Праці й досягнення | |
| Рід діяльності: | викладач |
| Основні інтереси: | теологія |
| Титул: | рабин |
 Вайсблат Нухим Янкелевич у Вікісховищі | |
Вайсбла́т Нухи́м Я́нкелевич (їд. ווייסבלאט נחום Вайсбла́т Мена́хем На́хум бен Я́ков, рос. Вайсбла́т Ну́хим Я́нкелевич [Наум Яковлевич]; 2 [14] вересня 1864 р., с. Народичі Волинської губернії — 16 квітня 1925, Київ) — головний духовний рабин Києва (з 1902 р.), автор праць з Галахи. Очолював рабинський суд громади Києва.
Біографія[ред. | ред. код]
Нащадок засновника хасидизму рабина Бааля Шема Това, правнук визначного кабаліста Якова Копла Лифшица[he] з Межерічі.
Народився в селі Народичі (Волинська губернія, тепер Житомирська область).
Ще в молодому віці він прославився як «га-Ґадоль мі-Малин» («великий [мудрець] з Малина») — міста, де він жив, заснував єшиву й викладав Тору. Він писав і публікував трактати, відповідав на галахічні питання, які надходили до нього. Був одружиний із Бертою Лерман, у шлюбі з нею мав 11 дітей.
У 1899 року — обраний духовним рабином Купецької синагоги в Києві. Незважаючи на свою ортодоксальність, був людиною багатогранною, в його квартирі на вул. Жилянській бували як рабини, так й єврейські діячі культури. Товаришував з Шолом-Алейхемом. Вайсблат допомагав жертвам погрому 1905 року. За радянської влади, в 1920-му очолив київський комітет з надання допомоги голодуючим і постраждалим від погромів.
Серед його творів — коментарі до галахічного кодексу «Шульхан арух»: «Матамім у-мааданім»[1] («Страви та делікатеси», 1909 р.) та «Махаціт га-шекель» («Півшекеля»); пояснення до 613 заповідей «Пардес га-рімонім»[2] («Гранатовий сад», 1897 р.); есе про етичні та релігійні питання «Алей га-ґефен» («Виноградне листя»); про закони мікви «Маїм тегорім»[3] («Чисті води», 1906 р.) та інші.
Однак, особливо він прославився складеним ним наприкінці 1880х років «Вічним календарем»[4].
Праці Вайсблата отримали схвалення з боку провідних знавців Тори того часу, зокрема рабина Іцхака Спектора[en] з Ковно. Вони донині вивчаються в єшивах і перевидаються. Його книги зберігаються в бібліотеці Хабаду в Нью-Йорку та в колекції Шнеєрсона в РДБ в Москві.
Помер Нухим Вайсблат від раку шлунку 16 квітня (22 нісана — в останній день Песаха) 1925 року[5] в Києві, був похований на Лук'янівському єврейському кладовищі. У 1963 р, перед ліквідацією кладовища, родичі перенесли могилу на міське кладовище Берківці. Довгий час могила була забута, і лише в 2017 р, правнук рабина Артур Рудзицький розшукав місце поховання.
Нащадки[ред. | ред. код]
Діти:
- Володимир Вайсблат — літератор, перекладач[6]
- Йосип Вайсблат — живописець, графік та скульптор[7];
- Соломон Вайсблат — лікар-стоматолог, доктор медичних наук[8].
Онуки:
- Олександр Вайсблат — фізик;
- Любов Когосова —лікар, доктор медичних наук[9];
- Лев Дроб'язко — інженер-будівельник, кандидат технічних наук, дослідник історичної топографії Бабиного Яру.
Рідний брат Нухима Вайсблата — Мордехай Дов Вайсблат (1872-1930) був головним рабином Житомира в 1922—1930 роках.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ נחום ווייסבלאט. מטעמים ומעדנים. — ברדיטשוב, 1909. (івр.)
- ↑ נחום ווייסבלאט. פרדס הרמנים. — ברדיטשוב, 1897. (івр.)
- ↑ נחום ווייסבלאט. מים טהורים. — ברדיטשוב, 1906. (івр.)
- ↑ נחום ווייסבלאט. לוח הכלל : הכולל כל ימי עולם. — ברדיטשוב, 1897. (івр.)
- ↑ Любовь Когосова. Вся Жилянская была в курсе» (Из воспоминаний). Kyiv Daily.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) (рос.) - ↑ Костриця М. Ю. Вайсблат Володимир Наумович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. — Т. 4 : В — Вог. — 700 с. — ISBN 966-02-3354-X.
- ↑ Дроб'язко Л. Є. Вайсблат Йосип Наумович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ Полякова І. М. Вайсблат Соломон Наумович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. — Т. 4 : В — Вог. — 700 с. — ISBN 966-02-3354-X.
- ↑ Чернушенко К. Ф. Когосова Любов Соломонівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6814-2.
Джерела[ред. | ред. код]
- Родина Вайсблатів / Тимошенко В. І. // Малинський міський краєзнавчий музей., [Архівовано 17 липня 2016 у Wayback Machine.]
- Исраэль Гольдман (3 квітня 1945). Благословенной памяти раввина Менахема Нухима Вайсблата. Га-Цофе. (івр.), (рос.) [Архівовано 15 липня 2020 у Wayback Machine.]
- Евгений Шнайдер (1 серпня 2018). Вечный календарь, братья-раввины и великие цадики: история евреев Полесья. (рос.) [Архівовано 24 липня 2020 у Wayback Machine.]
|
